Політика економічного зростання. Економічна кон’юнктура (стр. 4 из 8)

На етапі становлення вітчизняної економічної науки феномен циклічності розглядали та аналізували відомі українські вчені — М. Туган-Барановський, Є. Слуцький, Я.Д. Іманштейн, В. Акуленко та багато інших. Серед відомих вітчизняних дослідників варто відзначити В. Гейця, Б. Панасюка, О. Білоруса, Д.Лук'яненка. Так, В.Гейцем проведена теоретико-емпіричний аналіз економічних циклів в Україні. Вченим встановлено, що економіка України характеризується асиметричністю ринкової рівноваги, яка викликана відсутністю структурних зрушень в економіці, низьким її інноваційним потенціалом порівняно з країнами Заходу, втратою макроекономічної конкурентоспроможності. Вивченню економічних циклів присвячені наукові праці Б.Панасюка. Дослідник показав, що циклічність властива країнам не лише з ринковою економікою, а й із командно-адміністративною, в тому числі Україні за часів СРСР. Роль антициклічного регулювання на загальнодержавному рівні та на рівні транснаціональних компаній досліджується в наукових працях О.Білоруса та Д.Лук'яненка.

Окремі питання аналізу макроекономічної кон'юнктури в Україні висвітлювались Й. Завадським, В. Поповою, І. Грабинською, Л. Возною, О. Бандурою. Однак актуальними залишаються розробка теоретико-методологічних засад визначення та оцінки економічних циклів, прогнозування на їх основі економічного зростання.

Першочерговим завданням у процесі дослідження економічних циклів є обґрунтування факторів, що впливають на формування економічної кон'юнктури, забезпечення економічного зростання, та є базовими для виділення циклу. Емпірично таке завдання полягає у фіксації кластерів поворотних точок (turning points) економічної кон'юнктури, виявленні взаємозалежностей між основними макроекономічними показниками, виділенні довгострокового тренду зростання економіки.

Основним макроекономічним індикатором ділової активності є обсяг валового внутрішнього (або національного) продукту країни. Відомі американські вчені-дослідники економічних циклів Дж. Стокта М. Уотсон вважають динаміку ВВП «ядром (серцевиною) економічного циклу». Саме обсяги ВВП у зіставному вираженні є основою для формування базової вибірки показників сукупної економічної активності. Щомісячні та щоквартальні значення ВВП, скориговані на інфляцію та сезонну циклічність, не лише сигналізують про реальний стан ринкової кон'юнктури, а й є основою для макроекономічного прогнозування.

Доцільним, на нашу думку, у вітчизняній практиці визначення та оцінки економічних циклів є використання таких показників (у порівнянних цінах): ВВП, промислове виробництво, роздрібний товарообіг. Вибір зумовлений, по-перше, максимальною наближеністю показників до таких, що використовуються для ідентифікації економічних циклів за кордоном; по-друге, наявністю відповідних офіційних статистичних даних.

У міжнародній практиці кон'юнктурних досліджень використовуються три концептуальні схеми економічного циклу:

- класичний бізнес-цикл — сукупна ділова активність у кожен момент часу оцінюється відносно статичної бази порівняння (фактично досліджується динаміка базовних темпів зростання основних макроекономічних індикаторів);

- цикл зростання — сукупна ділова активність у кожен момент часу оцінюється відносно динамічної бази порівняння — економічного тренду, яким зазвичай є загальна тенденція зростання ВВП;

- цикл темпів зростання — сукупна ділова активність у кожен момент часу оцінюється відносно попереднього рівня (фактично обчислюються ланцюгові темпи зростання основних макроекономічних індикаторів, часто — лише ВВП).

Якщо класичний бізнес-цикл показує зміну в часі рівнів сукупної ділової активності, то цикли зростання і темпів зростання — швидкість цієї зміни. Низхідна динаміка економічного циклу згідно з класичною моделлю називається рецесією, згідно з Моделлю циклу зростання — рецесією зростання. Доцільним є визначення та оцінка економічних циклів зростання лише в ситуації, коли чітко простежується довгостроковий з позитивним нахилом тренд зростання ВВП. [13]

На основі проведених досліджень вітчизняними вченими, можна зробити ряд висновків. По-перше, крім кризового періоду 1990-1996 років, який за часовим критерієм відповідає депресії, в Україні не спостерігалося будь-яких суттєвих економічних коливань, які б характеризували рецесії. По-друге, є очевидним формування середньострокового тренду економічного зростання. Переломним етапом (нижньою поворотною точкою циклу) є період, що припадає на кінець 1998 — початок 1999 року, початком етапу стабілізації став 2000 рік.

Графічний аналіз отриманих нами показників ВВП у порівнянних цінах за період 1996-2004 років у розрізі кварталів (рис. 1) дозволяє зробити висновок, що в динаміці цього макроекономічного індикатора можна чітко простежити коливання, які періодично повторюються, — так звані сезонні цикли, які є найбільш яскравим прикладом циклічності в економічній динаміці. Сезонна циклічність простежується в динаміці ВВП як у фактичних цінах, так і в порівнянних.[13]

Якщо математично екстраполювати кут нахилу вектора економічного зростання в Україні, починаючи з 1999 року, то нескладно підрахувати, що за умови збереження середніх протягом 1999-2004 років темпів зростання ВВП вітчизняна економіка досягне рівня 1990 року через 8-10 років. Якщо взяти до уваги розрахунки довгострокових прогнозів зростання ВВП в Україні на період 2001-2050 років, що проведені в Інституті економічного прогнозування НАН України з урахуванням потенційного впливу циклічності у розвитку світової економіки [4], то момент досягнення ВВП рівня 1990 року припаде згідно з оптимістичним сценарієм прогнозу на 2010 рік (з відповідними середньорічними темпами приросту від 2005 року — 7,3%, 2006-2010 років — 8%). Виходячи з висновків вітчизняних вчених розглянутих в дослідженнях методологічних засад визначення та оцінки економічних циклів, вважається, що нинішня стадія економічного розвитку України, починаючи з 1999 року, є не зростанням, а фазою економічного пожвавлення, оскільки вершина попереднього циклу (рівень ВВП 1990 року) не є досягнутою.

Нестабільну динаміку ділової активності можна пояснити як відсутністю стійкої тенденції до зростання у реальних секторах економіки, прорахунками у монетарній та фіскальній політиці, так і з точки зору концепції циклічного розвитку — дією різних джерел циклічної осциляції, що генерують короткострокові флуктуації (вплив політичного циклу, зовнішніх шоків тощо).

Значний вплив на економічну динаміку в Україні здійснюють зовнішні коливання макроекономічної кон'юнктури, які, виходячи з концептуальних засад циклічного економічного розвитку, можна характеризувати як осциляторні шоки. Це можна простежити, зіставивши динаміку сукупної економічної активності в Україні з сукупним європейським та американським класичними бізнес-циклами. Здійснені нами порівняння показали, що національна економіка за період 1990-2004 років перебувала під впливом двох груп кон'юнктурних факторів: перша — дестабілізуючий вплив рецесій в економічному циклі США та європейському циклі (відповідні періоди липень 1990 — березень 1991 та 1 квартал 1992 — 3 квартал 1993) — загострювала економічне спадання в Україні; друга — економічна експансія європейських країнах протягом 1999-2000 років — стимулювала активність вітчизняних експортерів і, таким чином, сприяла кон'юнктурному піднесенню у країні в цілому.

5. Стабілізація фінансової політики – запорука економічного зростання

В умовах, переходу до соціальної ринкової економіки різко зростає значення фінансів і кредиту. Ефективність соціально-економічних перетворень у перехідний період можна оцінювати за результатами виконання двох найважливіших планів - державного бюджету і кредитного шану Національного банку України. Від стану, їх виконання значно залежить успіх переходу до ринку і розвиток економіки.

У формуванні і становленні фінансової політики в Україні можна виділити три етапи.

Перший - 24 серпій 1991 р. - 16 листопада 1992 р. тобто від проголошення політичної незалежності і до здобуття незалежності української економіки від російського рубля. Як відомо, рубль продовжував обслуговувати наш безготівковий обіг, доки не було введено купоно-кар6ованець (до 16 листопада 1992 р.).

Другий період - з листопада 1992 р. по вересень 1993 р. Це період пошуків державою “власного обличчя” у фінансовій політиці.

Третій період триває з жовтня 1993 р. Це етап реальних років у фінансовій політиці, які характеризуються певними позитивними зрушеннями у фінансово-грошовій сфері, погашенням гіперінфляції, його можна трактувати як переддень економічних реформ в Україні, беручи до уваги і грошову реформу 1996 р.

Під час першого періоду фінансова політика України як суверенної держави майже повністю залежала від фінансової політики Росії. Україна вимушена була вслід за Росією лібералізувати ціни. Український грошовий ринок у 1992 р. пройшов три етапи розвитку. Перший - від моменту лібералізації цін у січні-травні-червні: тоді реальна грошова маса (номінальна, скоригована на зростання цін) зменшилася у 7-8 разів. У товарному обігу виникла серйозна диспропорція, що поклало початок кризі неплатежів. Це значно зумовило розрив господарських зв'язків, прискорило спад виробництва, впровадження бартерних операцій та остаточний розвал грошової системи. В Україні на той час функціонували дві валюти - купоно-карбованець, що обслуговував готівковий обіг, і російський рубль, який, будучи валютою іншої держави, обслуговував безготівковий обіг. Тоді ж були проіндексовані обігові кошти державного сектора. Набув розвитку нелегальний "чорний" ринок рубля.