Трудомісткість роботи відображає витрати робочого часу на виробництво одиниці продукції і визначається в натуральному вираженні за всією номенклатурою виробів і послуг; при великому асортименті продукції на підприємстві визначається по типовим виробам, до яких приводяться всі інші. На відміну від показника виробки, цей показник має декілька переваг: установлює пряму залежність між обсягом виробництва і трудовими витратами; виключає вплив на показник продуктивності праці зміни в обсязі поставок за кооперацією, в організаційній структурі виробництва, дозволяє тісно пов’язати вимірювання продуктивності праці з виявленням резервів її зростання, співставити витрати праці на однакові вироби в різних цехах підприємства.
В залежності від складу включаємих трудових витрат виділяють:
технологічну трудомісткість, яка враховує всі витрати праці зайнятих виробництвом продукції з відрядною і погодинною оплатою праці (tтех);
трудомісткість обслуговування виробництва, включаючи витрати праці обслуговуючих робітників (tобс);
виробничу трудомісткість – витрати праці всіх робітників, як зайнятих виробництвом продукції, так і обслуговуючих виробництво;
трудомісткість управління виробництвом, яка включає витрати праці керівників. спеціалістів і службовців, обслуговуючого персоналу і охорони (tупр);
повну трудомісткість, яка включає витрати праці всіх категорій промислово-виробничого персоналу (tпвп):
tпвп = tтех + tобс + tупр.
Відрізняють також нормативну, планову та фактичну трудомісткість.
Нормативна трудомісткість – це сума всіх діючих на відповідний період технічно-обгрунованих норм часу по операціям технологічного процесу виготовлення даного виробу.
Планова трудомісткість – це визначені планом витрати робочого часу на виготовлення одиниці продукції, які повинні бути досягнуті підприємством на відповідну дату або в середньому за період, який планується.
Фактична трудомісткість – це реальні витрати часу на виготовлення одиниці продукції за відповідний період часу. Між нормативною трудомісткістю (Тн) та фактичною трудомісткістю (Тф) існує співвідношення:
Тф = Тн/К,
де К – фактичний коефіцієнт виконання норм часу.
При розрахунках показника трудомісткості за основу приймається технологічна трудомісткість, яка визначається за нормами часу на операцію, деталь, вузол, виріб продукції, а виробнича і повна трудомісткість розраховуються укрупнено, з допомогою коефіцієнтів, які характеризують співвідношення між відповідними групами працівників.
Частіше всього зустрічається вартісний метод, який дозволяє визначати продуктивність праці не тільки по окремим підприємствам, але й в цілому по галузям і народному господарству.
Обсяг продукції при цьому визначається обсягом валової або товарної продукції в співпоставимих оптових цінах, чистої продукції або нормативної вартості обробки.
При визначенні рівня продуктивності за показниками валової чи товарної продукції величина виробки суттєво міняється в залежності від таких чинників, як структура виробництва, обсяг кооперованих поставок, матеріаломісткості продукції тощо. Тобто величина виробки спотворюється за рахунок включення в обсяг продукції витрат інших підприємств. Від впливу матеріаломісткості виробництва вільний показник чистої продукції. Він представляє собою частку оптової ціни, яка містить заробітну плату, відрахування на соціальні заходи і прибуток.
Поряд із показником рівня продуктивності праці визначається показник динаміки або темпів зростання продуктивності праці, що дає змогу прослідити її тенденцію за ряд аналізуємих періодів, визначити чинники зміни і резерви підвищення.
3. Основні напрямки підвищення продуктивності і ефективності праці
Продуктивність праці є інтегрованим, багатофакторним показником, в якому поєднані кваліфікація і інтереси персоналу, рівень техніки і технології, якість управління, якість продукції, маркетинг, соціальне і економічне середовище тощо. Найкраще сполучення чинників продуктивності і визначає краще використання ресурсів, вищу продуктивність праці.
Слід відзначити особливо, що для підвищення продуктивності праці необхідно враховувати і макроекономічні чинники навколишнього середовища, які можуть сприяти або перешкоджати її підвищенню. До них відносяться урядова політика; економічна і соціальна стратегія і напрямки її реалізації; діловий цикл і міжнародна конкуренція; навколишнє природне середовище; географічні і кліматичні особливості; демографічні, структурні і соціальні зміни тощо.
Вирішальне значення для підвищення продуктивності праці, а відповідно і конкурентоспроможності підприємства, має реалізація програми скорочення витрат. Багато українських підприємств мають нераціональну структуру витрат, як правило з низькими операційними, але високими адміністративними і іншими витратами.
Найгострішою проблемою є скорочення персоналу, який на сьогодні перевищує необхідний на 30–50%. Вирішити цю проблему – «конкурентоспроможність чи зайнятість» – можна тільки на основі зростання виробництва із збільшенням кількості робочих місць в нових фірмах і організацією масового перенавчання звільнених робітників. Без масштабної державної допомоги вирішити ці проблеми неможливо.
Обґрунтована організація виробничого процесу потребує наявності і раціонального використання матеріальних (засобів праці і предметів праці) і трудових ресурсів. Якщо раніше лімітуючою групою ресурсів в бізнес-процесах, які визначають виробничі можливості, виробничий потенціал підприємств, були засоби праці, то на сьогодні в цій ролі частіше виступають трудові і матеріальні ресурси.
Під виробничим потенціалом підприємства слід розуміти максимально можливий випуск продукції за кількістю і якістю в умовах найбільш ефективного використання всіх засобів виробництва і праці, які має в розпорядженні підприємство. Максимально можливий – це означає: при сучасних формах організації виробництва, при сучасних методах мотивації персоналу, при сучасному прогнозуємому рівні техніки і технології.
На відміну від виробничої потужності виробничий потенціал характеризується оптимальним в даних умовах використанням всіх ресурсів, як таких, що застосовуються, так і таких, що не використовуються.
Сукупний резерв підвищення ефективності на виробництві, відповідно, визначається різницею між виробничим потенціалом і досягнутим рівнем випуску і реалізації продукції.
В практиці оцінки діяльності підприємства і його структурних підрозділів використовується дуже багато різних чинників ефективності – це і ефективність використання робочої сили, і ефективність використання устаткування, і ефективність якості продукції, і ефективність поставок, і ефективність використання матеріалів і сировини, і ефективність використання енергії (електричної, теплової, парової тощо), це також і ефективність використання робочого часу, і рентабельність продукції і виробництва тощо.
Як видно з визначень, ефективність значно більш вузьке поняття, ніж продуктивність, але для практики пошуку резервів в бізнес-процесах на підприємствах показники ефективності дають ті напрямки пошуків, які, власно, і конкретизують результат використання виробничого потенціалу.
Можна було б привести і інші конкретні показники ефективності, які характеризують виробничу діяльність організації, бо методика їх розрахунку буде аналогічною.
Для практики пошуку резервів підвищення продуктивності праці важливе значення має визначення науково-технічного рівня виробництва (технічна, енергетична озброєність праці, прогресивність використовуємої технології, структура і організація виробництва, тривалість циклу, ритмічність виробництва, скорочення рівня виробничого браку тощо).
Інтерес викликає також класифікація резервів за кінцевими результатами, на які вони діють. Це підвищення обсягу виготовляємої продукції, удосконалення структури та асортименту виробляємих товарів, покращення якості, зниження собівартості продукції (за елементами витрат, за статтями витрат), а також резерви підвищення прибутковості продукції, підвищення рівня рентабельності, укріплення фінансового стану тощо.
Для пошуку резервів важливе значення має їх обґрунтування за стадіями процесу (матеріально-технічне забезпечення, виробництво, збут продукції), а також за стадіями створення і експлуатації продукції (передвиробнича стадія – проектна і технологічна підготовка виробництва; виробнича стадія – освоєння нової продукції і нової технології в виробництві; експлуатаційна стадія – сервісне обслуговування).
За терміном використання резерви поділяються на поточні (реалізуються на протязі фіксованого періоду часу) і перспективні (реалізація в перспективі). За засобами виявлення резерви поділяються на явні (ліквідація зафіксованих втрат і відхилень) і скриті (виявлення шляхом порівняльного аналізу або з використанням більш складних методів аналізу).
Підвищення рівня управління, методів прийняття управлінських рішень означає удосконалення виробничої структури підприємства, структури органів управління.
В механізації і процесі пошуку внутрішніх резервів підприємства з метою підвищення продуктивності праці важливо виділити основні умови раціонального виявлення і використання резервів, до яких відносяться:
виявлення основних витрат, які складають головну частину собівартості продукції і які можуть дати більше підвищення продуктивності;
виявлення «вузьких місць» на підприємстві, які обмежують темпи зростання продуктивності.
Важливо підкреслити, що необхідно одночасно проводити пошук резервів за всіма стадіями життєвого циклу виробляємої продукції і за всіма складовим діяльності підприємства.
Україна має надзвичайно великі потенціальні можливості розвитку внутрішнього ринку високих технологій. Проте він залишається практично не задіяним. Світова практика вказує: внутрішній ринок високих технологій потребує активного державного стимулювання.