В навчальному посібнику “Основи земельного кадастру” [34] під редакцією М.О. Володіна висвітлена сутність заходів державного земельного кадастру і його складових частин. Включаючи забезпечувальні, реєструвальні, облікові й оцінювальні роботи; розглянуті сучасні тенденції в світовому кадастровому процесі, характеристики провідних кадастрових систем, стан і перспективи розвитку земельного кадастру, концепція земельної ділянки – конструктивної клітини усіх просторових кадастрових структур.
В навчальному посібнику “Теоретичні основи державного земельного кадастру” під редакцією М.Г. Ступеня [49] розглядаються питання, щодо здійснення земельної реформи, розвитку багатоукладної економіки, формування різних підприємницьких структур, передачі землі у власність громадянам пов'язаних з процесом утворення великої кількості земельних ділянок. В цих умовах зростає значення державного управління земельними ресурсами, ефективність якого багато в чому залежить від земельно-кадастрових даних, зокрема від створення системи реєстрації земельних ділянок. Поступово трансформується і ставлення до землі. Вона визначається товаром майбутнього земельного ринку, а тому все більшої уваги набуває питання вартісної оцінки земель, яка з теоретичного простору переходить до площини практичного навантаження, стаючи життєво необхідною для економіки держави.
Новим імпульсом у запровадженні в Україні ринку землі повинна стати експертна грошова оцінка земельних ділянок. Однією з передумов запровадження ефективної системи земельно-кадастрових робіт є широке застосування сучасних і інформаційних технологій, в основному у рамках програми створення автоматизованої системи ведення державного земельного кадастру.
Розроблено Положення про порядок роботи Екзаменаційної комісії з експертної грошової оцінки земельних ділянок, яке затверджено Наказом Держкомзему України від 18.10.2004 р. №343 та зареєстровано в Міністерстві юстиції України 10.10.2004 р. за № 1432/10031 [56]. „Це Положення розроблено з метою реалізації вимог статей 8 і 9 Закону України „Про оцінку земель” у частині організаційного забезпечення прийняття Екзаменаційною комісією з експертної грошової оцінки земельних ділянок рішень про видачу або позбавлення Кваліфікаційних свідоцтв оцінювачів з експертної грошової оцінки земельних ділянок.”
- НАЦІОНАЛЬНИЙ СТАНДАРТ №1 "Загальні засади оцінки майна і майнових прав" є обов’язковим для застосування під час проведення оцінки майна та майнових прав (далі — майно) суб’єктами оціночної діяльності, а також особами, які відповідно до законодавства здійснюють рецензування звітів про оцінку майна [54].
- НАЦІОНАЛЬНИЙ СТАНДАРТ №2 "Оцінка нерухомого майна" є обов'язковим для застосування під час проведення оцінки нерухомого майна (нерухомості) суб'єктами оціночної діяльності, а також особами, які відповідно до законодавства здійснюють рецензування звітів про оцінку майна та проводять державну експертизу звітів з експертної грошової оцінки земельних ділянок державної та комунальної власності у разі їх продажу [55].
Кручок С.І. в статті “Методи грошової оцінки земельних ділянок [50] розглядає оцінку земельної власності, як обов'язковий елемент іпотечної діяльності.
Розглядає три методи експертної грошової оцінки земельної ділянки:
Метод капіталізованого доходу. За цим методом вартість об'єкта визначають шляхом капіталізації можливого доходу від нього (рента, прибуток). У зарубіжній літературі, зокрема німецькій, він відомий також під назвою “метод вартості доходу (МВД)”.
Метод порівняльної вартості (МВП). За цим методом вартість об'єкта визначають на основі порівняння з фактичними ринковими цінами аналогічних об'єктів.
Метод визначення вартості на основі витрат (МВВ), або витратний метод. За цим методом вартість об'єкта визначають на основі витрат по створенню чи придбанню об'єкта.
Збагерська Н.В. у статті “Перспективи розвитку методологічних підходів до економічної оцінки земельних ресурсів” [51] пропонує переглянути положення про економічну природу диференціальної ренти. Перехід до ринкової економіки означає відродження дійсної суті ренти в органічній єдності двох її аспектів: на мікрорівні та макрорівні. Сучасні розробки, хоча й не всі достатньо обґрунтовані та досліджені, дають змогу уникнути основних недоліків диференціальної ренти при економічній оцінці земельних ресурсів і вважається її найважливішим показником.
Ліквідація державної монополії і запровадження приватної власності на землю фізичних та юридичних осіб, розмежування земель державної власності на комунальну і державну, встановлення принципу платності за користування землею для всіх форм власності закріплено в Україні на законодавчому рівні.
В Україні створена нормативно-правова і методична база для виконання нормативної та експертної грошової оцінки земельних ділянок. Нормативна грошова оцінка земель здійснюється на землях всіх категорій, а методика передбачає оцінку земель в межах населених пунктів, земель сільськогосподарського призначення і несільськогосподарського призначення за межами населених пунктів.
Важливе значення в створенні економічних засад регулювання земельних відносин належить грошовій оцінці, яка в умовах перехідного до ринкової економіки періоду дає змогу створити об’єктивну основу для оподаткування земель.
Прийняття на державному рівні ряду законодавчих актів про плату за землю та приватизацію земельних ділянок дозволило ввести грошову оцінку в правове поле регулювання земельних відносин. Вона стає одним з ключових елементів в реалізації державної політики оподаткування та ціноутворення.
Створена на сьогодні в Україні нормативно-правова та методологічна база дозволяє здійснювати всі види грошової оцінки земель, є необхідною передумовою для формування ринку земель, забезпечує виконання державних цілей щодо розвитку інфраструктури земель.
В Україні існує два види грошової оцінки земель: нормативна та експертна. Сфери їх застосування регулюються законодавчими та нормативними документами. В свою чергу, за категоріями оцінки грошова оцінка розділяється на оцінку земель населених пунктів, оцінку земель несільськогосподарського призначення (крім земель населених пунктів) та оцінку земель сільськогосподарського призначення.
Зважаючи на свою цінність як природного ресурсу та національного багатства, земля перебуває під особливою охороною держави (стаття 14) [1]. Саме держава шляхом прийняття законодавчих актів та підзаконних нормативно-правових документів визначила основні вектори розвитку нової земельної політики в Україні наприкінці 20 століття
Земельна реформа в Україні триває понад 10 років. Її початком (до речі уже четвертої за останні 130 років) слід вважати прийняття Постанови Верховної Ради Української РСР "Про земельну реформу" від 18 грудня 1990 року [12, ст. 252-255]. У даній Постанові наголошувалася необхідність у перерозподілі та інвентаризації земель, наданні земель громадянам, підприємствам, установам, організаціям у ході земельної реформи і оформленні прав на володіння чи користування землею. Дана Постанова стала передумовою для складання проектів формування території сільських (селищних) рад та встановлення меж сільських населених пунктів. Нормативні вказівки по складанню даних проектів були затверджені Держкомземом України 30 жовтня 1991 року [23]. Метою вказаних проектів було створення територіальних умов для самостійного вирішення сільськими (селищними) радами усіх питань місцевого чи то локального характеру на підставі законодавства України та повної економічної самостійності.
Справжнього поштовху для подальшого прискорення реформування земельних відносин (в тому числі і на території населених пунктів) було зроблено на початку 1992 року. 30 лютого 1992 року Президентом України підписано Закон "Про форми власності на землю” [5, ст. 144]. В ньому узаконилися три форми власності: державна, колективна та приватна. 13 березня 1992 року Верховна Рада України прийняла Закон України "Про внесення змін і доповнень до земельного кодексу Української РСР", а також Постанови "Про прискорення земельної реформи та приватизацію землі" [13, ст. 255-257] та "Про форми державних актів на право власності на землю і право постійного користування"(№ 2200-XXII і № 2201-XXII відповідно)[14, ст. 273-282]. 3 липня 1992 року вступив в дію Закон України “Про плату за землю” [8, ст. 197-213], в якому врегульовувалися питання платності використання земель населених пунктів, ставки оподаткування і інші принципові питання.
Значним поштовхом для подальшого розвитку земельної реформи на території населених пунктів було прийняття Верховною Радою України Закону України “ Про основи містобудування “ 16 листопада 1992 року №2780-ХІІ [9,ст.220-222]. Даним Законом передбачалося дотримання при здійсненні міс-тобудівної діяльності наступних принципів(стаття 5): 1- відповідність містобудівної документації, проектів конкретних заходів державним стандартам, нормам, правилам, технічним умовам; 2- розміщення та будівництво об’єктів згідно із затвердженою в установленому порядку містобудівною до-кументацією та проектами цих об’єктів; 3- збереження та відновлення пам’я-ток архітектури та інших цінних об’єктів; 4- урахування законних інтересів власників та користувачів земельних ділянок та будівель; 5-доведення до громадян інформації про плани перспективного розвитку територій, розміння особливо цінних об’єктів; 6- урахуванння прозицій громадян та об’єднань громадян при розробці містобудівної документації[9, ст. 221].
Отримало віддзеркалення в цьому Законі (стаття 21) і досить важливе і водночас складне питання щодо визначення територій та використання земель для містобудівних потреб, яке здійснюється на підставі затвердженої містобудівної документації та планів земельно-господарського устрою населених пунктів. При цьому державний контроль за використанням та забудовою земель, забезпечення можливості здійснення на них передбаченої містобудівної діяльності провадиться органами місцевого та регіонального самоврядування, органами державної виконавчої влади, спеціально уповноваженими на це державними органами.