Процедура підготовки комплексів до ринкової трансформації і приватизації підприємств комплексу здійснюватиметься за окремими підпрограмами, які визначають особливості приватизації державних підприємств та продажу акцій ВАТ кожного конкретного комплексу.
Підготовка до приватизації потужних блоків підприємств, які залишилися у державній власності, здійснюватиметься тільки на підставі конкретних заходів, які будуть затверджені підпрограмами, і по яких буде ресурсне забезпечення.
Програма визначає жорсткі вимоги до семи підпрограм особливо важливих народногосподарських комплексів:
· оборонного
· авіабудівного
· вугледобувного
· залізничного
· суднобудівного
· електроенергетичного
· нафтогазового комплексів
Врахування цих вимог є обов'язковим при розробці зазначених підпрограм.
Крім того, для кожної галузі встановлюються окремі особливі вимоги, враховуючи специфіку кожного народногосподарського комплексу.
Підпрограма уточнюватиме межі комплексу, включатиме розроблення та реалізацію заходів з підготовки комплексу до приватизації. У рамках підпрограми здійснюватиметься аналіз комплексу, який передбачатиме дослідження загальних умов його розвитку. За результатами аналізу комплексу розроблятимуться заходи щодо його ринкової трансформації та підготовки до приватизації із зазначенням строків їх виконання.
Розробку підпрограм здійснюватимуть Міжвідомчі робочі групи, до складу яких входитимуть представники відповідних міністерства та відомств, залучатимуться висококваліфіковані експерти та консультанти. Рішення щодо затвердження підпрограм прийматиметься Кабінетом Міністрів України.
Ефективність управління державною власністю залежить від фінансових можливостей держави сприяти розвитку підприємств, підвищити їх конкурентоспроможність. Держава має використовувати кошти від продажу об'єктів у розвиток підприємств з метою адаптації їх до ринкових умов, входження до Європейського співтовариства.
Програмою передбачається змінити порядок використання коштів, отриманих від приватизації державного майна. Кошти, одержані від продажу державного майна, зараховуються до Державного бюджету України і спрямовуються на відшкодування витрат, пов’язаних з приватизацією, а також на інноваційне інвестування з метою технічного переозброєння, модернізації та підтримки приватизованих підприємств.
Інноваційно-інвестиційна модель здійснення реформи державної власності, відповідно до якої кошти від продажу підприємств повинні спрямовуватись на інноваційне оновлення та модернізацію виробництв галузі, знайшла відповідне відображення в проекті Закону України "Про Державну програму приватизації".
Наповнення Державного бюджету є важливим фактором розвитку економіки держави, але не основною метою наступного етапу процесу реформування відносин власності. Зазначена політика Фонду відповідає завданням щодо формування інституту власника, поліпшення структури економіки.
Механізми реалізації норм Програми ставлять ринкові заслони тіньовій приватизації, штучному знеціненню державного майна та його відчуженню за позаприватизаційними процедурами, серед якої найбільш розповсюдженими стали розрахунки з кредиторами високоліквідним державним майном.
Проект закону запроваджує норми щодо здійснення реалізації державного майна за прозорими приватизаційними процедурами з урахуванням законодавства з питань оцінки майна, майнових прав та професійної оціночної діяльності. Продаж цілісних майнових комплексів, які підлягають відчуженню на підставі процедур застави, досудової санації, банкрутства та інших неприватизаційних процедур здійснюватимуть державні органи приватизації із застосуванням способів, передбачених законодавством з питань приватизації.
Такий підхід забезпечить контроль держави за відчуженням державного майна, що здійснюється за позаприватизаційними схемами.
Дана Державна програма приватизації на сучасному етапі реформування власності є новаційним документом і набуває важливого політичного та державного значення, результати її реалізації багато в чому обумовлять майбутнє України на наступне десятиріччя.
Нові підходи та напрямки реформування відносин власності на наступні роки, передбачені Програмою, є надзвичайно важливим кроком на шляху поглиблення ринкових перетворень в державі, що дозволить вийти на якісно новий рівень розвитку приватизаційних процесів.
Сучасні ринкові відносини не в змозі забезпечити ефективність регулювання економічних процесів, тому виникає потреба державного втручання. Вплив держави здійснюється двома засо-бами: як владною структурою, що встановлює "правила гри" на ринку, і як власником, що володіє певним майном і діє з іншими суб'єктами права власності. Другий варіант державного впливу здійснюється в рамках об'єктів державного сектора.
Основну ланку державного сектора складають: державні унітарні підприємства (казенні підприємства, державні комерційні підприємства, державні акціонерні товариства, де державі належить 100% акцій); державні акціонерні товариства, у яких частка державної власності становить більше 50%; державні господарські об'єднання (корпорації та концерни); інші, що можуть формуватися або входити до складу холдингів, промислово-фінансових груп, консорціумів. Критерієм віднесення господарських структур до державного сектора є факт оперативного управління державою їх діяльністю.
За роки реформ державний сектор значно зменшився. Так, за станом на 2006 р. як кількість державних підприємств, так і кількість працівників, зайнятих у них, скоротилася майже на 55%. Незважаючи на різкий спад перерахованих вище показників, до 2006 р. державні промислові підприємства втримували вагомі позиції у видобутку енергетичних матеріалів (60,2% обсяг виро-бництва і 62,8% кількості підприємств); відносно невелика кількість (8,3%) державних підпри-ємств виробляють більше 22% загального обсягу хімічної та нафтохімічної продукції. На частку державних підприємств припадає більше 43% виробництва й розподілу електроенергії, газу й води; 15 і 13,5% обсягу металургійної та машинобудівної галузей відповідно.
У сучасних умовах для підвищення економічного становища України провідне значення має подальший розвиток методичного забезпечення управління державним сектором промисловості. Застосування такого підходу до ефективного управління промисловими державними підприємствами (пакетами акцій) на підставі функціональності, реалізація запропонованих у дисертаційній роботі рекомендацій щодо управлінського впливу макрорівня на розвиток державного сектора промисловості можуть істотно підвищити ефективність управління такими підприємствами.
1. Базилевич В.Д. Економічна теорія: Політекономія. Київ: Знання-Прес, 2004, 615 с.
2. Башнянин Г. І., Медведчук С. В., Шевчук Є. С. Політична економія. Київ: Каравела, 2004, 480 с.
3. Відп. ред. Г.Н. Климко. Основи економічної теорії: політекономічний аспект. Київ: Знання-Прес, 2004, 615 с.
4. Вітлінський В.В. Моделювання економіки. Київ: КНЕУ, 2003, 408 с.
5. Геєць В.М. Трансформація моделі економіки України (ідеологія, протирічча, перспективи). Київ: Інститут економічного прогнозування, "Логос", 1999, 500 с.
6. Геєць В.М., Панченко Є.Г., Лібанова Е.М. та ін.; За ред. В.М. Гейця. Перехідна економіка. Київ: Вища школа, 2003, 591 с.
7. Дорофєєва Г.А. Удосконалення підходів до управління підприємствами державного сектора // Экономические проблемы и перспективы стабилизации экономики Украины. – Донецк: ИЭП НАН Украины. – 2004. – С. 191-202.
8. Запоточний І.В., Захарченко В.І. Державне регулювання регіональної економіки. Харків, Львів, Одеса: ТОВ "Одіссей", 2003, 592 с.
9. Катрушин Б.М. Питання визначення стратегічно важливих підприємств для економіки та безпеки країни // Формування ринкових відносин в Україні: Збірник наукових праць. Вип. 19 /Наук. ред. І.К.Бондар.– К.- НДЕІ.- 2006. –С.103-106.
10. Катрушин Б.М. Проблеми приватизації стратегічно важливих об’єктів// Формування ринкових відносин в Україні: Збірник наукових праць. Вип. 15 /Наук. ред. І.К.Бондар. – К.- НДЕІ. - 2005. –С.137-140.
11. Катрушин Б.М. Реформування державного сектора економіки // “Державне управління в умовах інтеграції України в Європейський Союз”: Матеріали наук.-практ. конф. за міжнародною участю.-К.:Вид-во УАДУ,2005.-С.284-285.
12. Кузьменко Л.М., Дорофєєва Г.А. Аналіз регіональних особливостей державного сектора промисловості України // Соціально-економічні дослідження в перехідний період. Регіональна політика: досвід Європейського Союзу та його адаптація до умов України. – Л.: ІРД НАН України. – 2005. – Вип.5, ч.1. – С.271-280.
13. Манків Г.Н. Макроекономіка. Київ: Основи, 2000, 588 с.
14. Рудченко А., Омельянчик Н., Катрушин Б. Приватизация – 2001: проблемы и перспективы // Акционер. – 2006.- №3.- С.15-21.
15. Соколенко С.І. Глобалізація і економіка України. Київ: Логос, 1999, 568 с.
16. Солоненко К.С. Макроекономіка. Київ: ЦУЛ, 2002, 320 с.
17. Стігліц Дж.Е. Економіка державного сектора. Київ: Основи, 1998, 854 с.
18. Ушакова Н.Г., ПоміноваІ.І. Соціально-економічні типи країн. Київ: ВД "Професіонал", 2004, 304 с.
19. Царенко О.М., Захарчук А.С. Економічна історія України і світу. Суми: "Університетська книга", 2000, 310 с.
20. Швайка М.А. Банківська система України: шляхи реформування і підвищення ефективності. Київ: Парламентське видавництво, 2000, 193 с.