ПЛАН
1. РИНОК ОБ’ЄКТІВ ІНТЕЛЕКТУАЛЬНОГО ІНВЕСТУВАННЯ ТА МАЙНОВИХ ПРАВ В УКРАЇНІ………………………………………………...3
2. ДЕРЖАВНА ІННОВАЦІЙНА ПОЛІТИКА УКРАЇНИ……………………...6
ЗАДАЧА 1………………………………………………………………………..12
ЗАДАЧА 2………………………………………………………………………..12
ЗАДАЧА 3………………………………………………………………………..13
ЗАДАЧА 4………………………………………………………………………..14
ВИКОРИСТАНА ЛІТЕРАТУРА………………………………………………..15
1. РИНОК ОБ’ЄКТІВ ІНТЕЛЕКТУАЛЬНОГО ІНВЕСТУВАННЯ ТА МАЙНОВИХ ПРАВ В УКРАЇНІ
Гострий інтерес до інтелектуальної власності пов'язаний з можливістю отримання додаткового доходу від монопольного володіння правами на неї. До переліку об'єктів інтелектуальної власності, які найчастіше оцінюються, відносяться:
• права на винаходи, корисні моделі, промислові зразки, а також права, які випливають з авторських та ліцензійних договорів на використання і т.п.;
• права на знаки для товарів та послуг, ліцензійні договори на їх використання;
• права на "ноу-хау", конструкторську документацію, раціоналізаторські пропозиції і т.п.;
• авторські права на витвори науки, літератури, мистецтва, комп'ютерні програми, бази даних.
Переваги комерційного використання інтелектуальної власності
Використання інтелектуальної власності дозволяє підприємствам та авторам-творцям отримати наступні основні практичні можливості та переваги:
• формування значного по розмірах статутного капіталу без вилучення грошових засобів та забезпечення цим самим доступу до банківських інвестицій та кредитів;
• документальне підтвердження права власності та постановка об'єктів інтелектуальної власності на баланс в якості майна підприємств;
• амортизація інтелектуальної власності в нематеріальних активах підприємства та з часом заміна інтелектуальної власності реальними грошовими коштами;
• забезпечення можливості авторам та підприємствам, власникам інтелектуальної власності, брати участь в якості засновників (власників) при організації дочірніх та самостійних фірм без вилучення грошових засобів;
• отримання додаткових прибутків за передачу прав на використання інтелектуальної власності, а також забезпечення обґрунтованого регулювання цін на продукцію інноваційної діяльності підприємства;
• виплачування авторської винагороди фізичним особам (авторам, першочерговим власникам інтелектуальної власності або засновникам) з врахуванням витрат, в певних випадках, в собівартість (без відрахувань в страхові та інші фонди та без обмеження розмірів виплат).
На даний момент актуальним завданням на практиці є комерціалізація інтелектуальної власності, тобто перетворення її в товар. Від успішного вирішення цієї проблеми залежить можливість досягнення кінцевих позитивних результатів інвестиційної та інноваційної діяльності.
До основних властивостей товару відносяться: корисність, рідкість, унікальність. Об'єкти інтелектуальної власності (ОІВ) корисні за визначенням, так як вони повинні приносити прибуток або іншу користь. Властивість рідкості надається ОІВ шляхом закріплення за власником прав на його використання та заборону його використання кимсь стороннім без згоди власника. А для забезпечення універсальності, тобто придатності до обміну на інші ринкові товари, необхідна оцінка об’єктів інтелектуальної власності.
Оцінка об’єктів інтелектуальної власності здійснюється у випадках:
• визначення вартості внеску засновника підприємства в моменти створення підприємства та виходу засновника з його складу;
• прийняття рішення про зміну розміру статутного фонду підприємства;
• визначення вартості нематеріальних активів в зв'язку з їх відчуженням, в тому числі примусовим, у відповідності з законодавством або у випадку реорганізації, ліквідації, банкрутства підприємства, нематеріальні активи якого можуть бути ідентифіковані або зв'язані з відчуженим майном;
• визначення вартості цілісних майнових комплексів (бізнесу) з застосуванням майнового підходу;
• приватизації (корпоратизації), в тому числі шляхом створення відкритих акціонерних товариств у випадках, які передбачені законодавством;
• інших форм інвестування нематеріальними активами, в тому числі по договорах про спільну діяльність;
• реорганізації господарських одиниць (злитті, поглинанні та реструктуризації);
• визначення збитку або розмірів компенсації у випадках, встановлених законодавством;
• визначення бази оподаткування та частки учасників;
• надання ліцензій на право користування ОІВ;
• в інших випадках.
У випадках загострення конкурентної боротьби перемагає підприємство, яке найбільш продуктивно використовує усі ресурси, які є в наявності. Знаки для товарів та послуг, фірмові назви, патенти, винаходи, конструкторська документація, "ноу-хау", бази даних, комп'ютерні програми та багато інших об'єктів інтелектуальної власності в Україні ще не часто знаходять відображення в бухгалтерській звітності підприємств та не використовуються в якості активів, хоча однозначно є такими. Це пов'язано з тим, що прибуток від користування такими нематеріальними активами важко виділити з загального прибутку. Тим не менш, саме ці активи можуть відіграти вирішальну роль у розвитку корпоративної стратегії підприємства.
2. ДЕРЖАВНА ІННОВАЦІЙНА ПОЛІТИКА УКРАЇНИ
Основою стратегічного курсу економічного розвитку держави у Посланні Президента України до Верховної Ради “Європейський вибір. Концептуальні засади стратегії економічного та соціального розвитку України на 2002-2011 роки” визначено “реалізацію державної політики, спрямованої на запровадження інноваційної моделі структурної перебудови та зростання економіки, утвердження України як високотехнологічної держави”.
Економічне зростання в Україні протягом 2000-2005 рр. сприяло активізації інноваційної діяльності, але не призвело до формування сталої інноваційної моделі розвитку, яка має базуватися на якісному оновленні виробничої, соціальної і культурної сфер та продуктів їхнього функціонування. В даному значенні сталість (збалансованість) розвитку характеризує рівень безпечності та передбачуваності функціонування економіки в коротко- та довгостроковому періоді.
За даними Держкомстату України, зростання кількості підприємств, що впроваджували інновації протягом 2000–2005 рр., на 9,2 % є незначним порівняно із зменшенням їхньої кількості протягом 1994–2000 рр. (майже в 1,5 разу). В 2001 році впроваджували інновації лише 1503 промислових підприємств, або 14,3 % від їхньої загальної кількості. Більш активно здійснювали інновації підприємства машинобудування, які виготовляють транспортне устаткування, підприємства хімічного виробництва, текстильної промисловості та пошиття одягу, де інноваційні роботи виконувало кожне четверте обстежене підприємство.
Основою інноваційного способу розвитку є винахідницька діяльність. За останні 10 років показники винахідницької діяльності різко знизилися, зокрема кількість винахідників – більше ніж в 20 разів. Були скорочені патентні служби на підприємствах, в установах і організаціях, в науково-дослідних установах. На більшості підприємств та наукових організацій винахідницька діяльність повністю припинилась через брак коштів на патентування і підтримання чинності охоронних документів.
На даний час практика державного регулювання інноваційної діяльності в Україні має здебільшого пасивний характер і розглядається як процес “використання та комерціалізації результатів наукових досліджень та розробок”1. Але поштовхом до інноваційної діяльності мають бути не тільки наукові досягнення в різних сферах, розробка нових технологій та дослідних зразків нової продукції, а і прогнозування змін кон’юнктури ринку (дослідження (вивчення попиту) та формування (генерація попиту) на потенційних ринках збуту інноваційної продукції, як внутрішніх, так і зовнішніх).
Успіх впровадження інноваційної моделі в умовах ресурсної обмеженості значною мірою залежить від вірної оцінки економічного потенціалу та визначення дворівневої системи пріоритетів державної підтримки: так званих “точок зростання” – галузей, які можуть забезпечити майбутній інноваційний прорив та “точок стабілізації” – базових або традиційних галузей2.
Аналіз індексів промислового виробництва у 1995–2001 роках свідчить, що завдяки державній підтримці протягом останніх років був ініційований посилений розвиток металургійної галузі (табл.). Треба зазначити, що продукція чорної металургії є основною статтею експорту України і реальним джерелом надходження валюти в країну. Але орієнтація гірничо-металургійного комплексу на випуск та експорт продукції з мінімальним ступенем обробки (чавун, сталь, відливки тощо) деформує структурний розвиток економіки. Віднесення до “точки зростання” вимагає від металургійної галузі випуску більш високотехнологічної продукції (високотехнологічних металів та сплавів) з подальшим використанням її в галузях машинобудівного комплексу України.
Таблиця 1: Індекси промислового виробництва в Україні по галузях
| Галузь | 1995 | 1996 | 1997 | 1998 | 1999 | 2000 | 2001 |
| Чорна металургія | 0,95 | 1,07 | 1,15 | 1,08 | 1,14 | 1,38 | 1,32 |
| Харчова промисловість | 0,87 | 0,81 | 0,73 | 0,72 | 0,77 | 0,97 | 1,25 |
| Машинобудівний комплекс | 0,76 | 0,56 | 0,56 | 0,54 | 0,53 | 0,62 | 0,73 |
| Електроенергетика | 0,94 | 0,87 | 0,85 | 0,85 | 0,91 | 0,88 | 0,86 |
| Паливна промисловість | 0,90 | 0,84 | 0,89 | 0,89 | 0,89 | 0,85 | 0,86 |
Джерело: Послання Президента України до Верховної Ради України 18 червня 2002 року.
Сільське господарство та харчову промисловість, що забезпечують безпосередні потреби людей, можна віднести до “точок стабілізації” економіки. В них постійно створюється значна частина доданої вартості будь-якої держави, яка орієнтується на власні джерела продовольства. Але обмежений попит на продукцію означених галузей при зростанні ефективності їхнього виробництва вимагає запровадження стримуючих заходів з боку держави (квотування виробництва сільгосппродукції, обмеження її імпорту тощо). Розвиток інших галузей, наприклад хімічної, також є необхідною стабілізаційною складовою економічного зростання, проте “точками зростання” вони можуть стати лише за умов спеціалізації і запровадження високих технологій.