Оздоровлюючу. Ринок праці дозволяє одержувати перевагу у конкурентній боротьбі більш якісній робочій силі і стимулює постійно підвищувати цю якість.
Регулюючу. Певною мірою ринок впливає і на формування пропозиції суспільного виробництва, розвиток регіонів, сприяючи переміщенню робочої сили з одних регіонів, господарств в інші, якіпріоритетно розвиваються, і високорентабельні. Він регулює надлишки трудових ресурсів, їх оптимальне розміщення, а також ефективне використання. Ринок праці, зокрема, регулює рух трудових ресурсів в народному господарстві, спонукаючи підприємців утримувати саме ту кількість працівників і такої кваліфікації, які забезпечують його прибутковість.
Сегментація ринку праці – це процес розподілу роботодавців і продавців праці на групи за ознаками, які їх об’єднують. Сегментарний ринок праці – це ринок з чітко визначеними частинами – сегментами, на яких концентруються певні категорії робітників (останні не є конкурентами іншим робітникам в інших частинах ринку праці), які конкурують поміж себе. Такі сегменти утворюються, наприклад, на ринках жіночої праці, праці інвалідів, літніх трудящих та ін.
Сегментація виконується за різними критеріями та в залежності від різних ознак. Ними можуть бути: територіальний, соціальний, професійний підходи; ланки суспільного виробництва; кількісне співвідношення покупців та продавців товару "робоча сила"; умови конкуренції тощо.
З точки зору територіального підходу бувають ринки праці:
внутрішній - місцевий, регіональний, національний;
зовнішній - транснаціональний та світовий.
В залежності від соціального підходу виділяють ринки:
робочих кадрів (працівників переважно фізичної праці);
спеціалістів та менеджерів (працівників переважно нефізичної праці).
Залежно від професій розрізняють ринок, наприклад, токарів, гірників, лікарів, економістів тощо.
З точки зору ланки суспільного виробництва виділяють ринки праці:
внутріфірмовий, тобто ринок праці підприємства, фірми, установи, організації тощо;
галузевий;
національний. Даний тип ринку праці співпадає з однойменним типом ринку за територіальною ознакою.
Залежно від кількісного співвілношення покупців та продавців товару „робоча сила” ринок праці, подібно до товарного, може бути монополією, монопсонією, олігополією, поліполією.
З точки зору умов конкуренції розрізняють ринки праці:
необмеженої конкуренції (повної конкуренції, вільний ринок);
обмеженої конкуренції (неповної конкуренції).
Особливе значення має виділення сегментів, в яких зконцентровані групи осіб з ньзькою конкурентоспроможністю: молодь, жінки з дітьми, інваліди 3-ї групи тощо. Вони потребують соціальної підтримки з боку держави.
Сегментація ринку праці має велике значення для аналізу ринку; вивчення його структури та ємності; виявлення контингенту, який утворює пропозицію праці і попит на нього; визначення перспектив ринку праці.
4. Безробіття, його види і показники
В умовах переходу України до ринкових відносин однією з найактуальніших виявилася проблема безробіття. Сьогодні вона загострюється все більше, торкаючись інтересів кожного працівника, кожного працездатного громадянина. Роздержавлення та приватизація державної власності, структурна перебудова економіки, економічні негаразди останніх років супроводжуються масовим вивільненням та перерозподілом робочої сили. Починаючи з січня 1996 р. і по сьогодні цей процес набув надзвичайних масштабів, що викликало різке збільшення безробіття при одночасному скороченні вільних вакансій.
Безробіття – соціально–економічне явище, при якому частина робочої сили економічно активного населення не зайняті у суспільному виробництві.
Безробітними в Україні вважаються громадяни працездатного віку, які по незалежним від них причинам не мають заробітку (трудового доходу) внаслідок відсутності підходящої роботи, зареєстровані в державній службі зайнятості, дійсно шукають роботу та здатні приступити до неї.
Не можуть бути визначені безробітними громадяни:
віком до 16 років, за винятком тих, які працювали і були вивільнені у зв’язку зі змінами в організації виробництва і праці, реорганізацією, перепрофілюванням і ліквідацією підприємства, установи і організації або скороченням штату;
які вперше шукають роботу і не мають професії у разі відмови їх від проходження профпідготовки, або від оплачуваної роботи
які відмовились від двох пропозицій підходящої роботи з моменту реєстрації їх у службі зайнятості у якості безробітних;
які мають право на пенсію відповідно до законодавства України.
Безробітним, по методології МОП, вважається той, хто не має роботи, шукає її, готовий до неї приступити і не має других джерел доходу зокрема заробітної плати. Це два різних підходи для обліку безробіття. Існуюча система обліку безробітних в Україні не відображає дійсності, так як значна частка безробітних не реєструється у службах зайнятості.Критеріями розмежування видів безробіття, як правило, є причина його виникнення та довготривалість.
Основними видами безробіття є: фрикційне, структурне, і циклічне.
Фрикційне виникає тоді, коли частина людей добровільно міняє місце роботи, частина шукає роботу після звільнення, частина тимчасово втратила сезонну роботу, а частина, особливо молодь, вперше шукає роботу. Коли всі ці люди знайдуть роботу, їх місце займуть інші, подібні до них. Тому хоча конкретні люди, що залишились без роботи з тих або інших причин змінюють один одного, даний тип безробіття залишається. Таким чином, термін “фрикційне безробіття” використовується для тієї категорії людей, які шукають роботу або очікують її отримання в недалекому минулому.
Фрикційне безробіття вважається неминучим та певною мірою бажаним, оскільки частина робітників, тимчасово втративши роботу, переходять з низькооплачуваної та низькопродуктивної роботи на більш оплачувану та продуктивну. Це означає більш високі доходи для працівників та більш раціональний розподіл трудових ресурсів, а відтак забезпечує досягнення більш високих обсягів ВНП. Воно складає 2–3 %.
Структурне безробіття є продовженням фрикційного. Воно виникає тоді, коли під впливом науково – технічного прогресу трапляються важливі зміни в техніці, технології та організації виробництва, які змінюють структуру попиту на робочу силу. Ці зміни призводять до того, що попит на деякі види професій зменшується, або взагалі зникає, а на інші професії, яких раніше не було, зростає. Інакше кажучи, структура робочих місць та професійна структура працівників не співпадають. Виникає категорія працівників, в яких навички й професійний досвід застаріли та виявилися нікому не потрібними, а відтак їх стало неможливо продати. Саме цим структурне безробіття відрізняється від фрикційного, при якому безробітні мають навички, які вони можуть продати. Фрикційне безробіття має короткостроковий характер, тоді як структурне – довгостроковий, саме чому останнє і вважається більш важким. Воно складає 2 – 3%.
Фрикційне безробіття – це результат динамічності ринку праці. Структурне - виникає із-за територіального або професіонального невідповідного попиту і пропозиції на ринку праці. Економісти вважають фрикційне та структурне безробіття, неминучим, тому “повна зайнятість” складає менше 100% робочої сили.
Рівень безробіття при повній зайнятості дорівнює сумі фрикційного і структурного безробіття. Його називають нормальним або природним безробіттям. Воно складає 5 - 6%.
Циклічне безробіття обумовлюється спадами виробництва. Виникає коли сукупний попит на товари та послуги знижується, відтак зайнятість скорочується, а безробіття зростає. Для згладжування негативних наслідків цього виду безробіття необхідно розробляти і приймати спеціальні програми забезпечення зайнятості населення і субсидування державою. За оцінкою западних фахівців у періоди економічних підйомів і спадів безробіття може коливатися від 0 до 8 – 10% і більше. В період 1929-1933 рр. циклічне безробіття у США складало 25%. Циклічне безробіття є довгостроковим і небезпечним. В Україні основна частина безробітних це циклічні безробітні.
В економічній літературі виділяють ще інституціональне, добровільне, вимушене і приховане безробіття.
Інституціональне безробіття виникає, коли сама організація ринку праці недостатньо ефективна. Наприклад, неповна інформація про вакантні робочі місця.
Добровільне безробіття виникає тоді, коли працівник звільняється за власним бажанням в зв’язку з незадовільним рівнем оплати праці, умовами праці, з-за психологічного клімату в колективі або з інших причин всупереч бажанню адміністрації. Його рівень залежить від стадії економічного циклу (підвищується під час буму та знижується під час спаду в економіці країни), престижності професії, рівня кваліфікації, належності до того чи іншого соціального прошарку населення. Закономірність даного виду безробіття полягає у тому, що чим менше у працівника шансів знайти нову роботу з кращими умовами найму, тим менше у нього бажання добровільно залишити робоче місце.
Вимушене безробіття виникає тоді, коли працівник не бажає звільнятися, а адміністрація скорочує персонал. Таким чином, тільки частина безробітних можуть претендувати на нові робочі місця, а інші становляться вимушено безробітними в результаті перевищення пропозиції праці над попитом на неї. Таке становище на ринку праці характерне, як правило, для періодів спаду в економіці, коли підприємці вимушені скорочувати обсяги виробництва та чисельність персоналу з-за несприятливої ділової кон’юктури.
Приховане безробіття – широкомасштабне явище, зумовлене нерозвиненістю ринкових відносин. Цей вид безробіття набув сьогодні чималого розповсюдження в Україні. Прихований ринок робочої сили утворюють працівники, які ще зберігають статус зайнятості, але для них можливість втратити роботу надзвичайно висока, або ж вони тільки числяться як працюючі, але перебувають у неоплачуваних відпустках й працюють лише інколи.