За розглядуваний період більш як наполовину скоротився обсяг виконання науково-технічних робіт. До того ж зменшення робіт відбувається у базових сферах створення та виготовлення якісно нових зразків продукції — У сфері фундаментальних досліджень, НДДКР. в експериментальній базі виробництва.
Експортний потенціал промисловості вирішальною мірою залежить від розвитку машинобудування, електротехнічної та електронної галузей, які є лідерами в освоєнні нової конкурентоспроможної продукції. Але слабкий фінансовий стан фірм і науково-проектних організацій, зменшення їх кількості призводять до помітного скорочення робіт зі створення й освоєння нової техніки.
Йдеться, зокрема, про енергетичне устаткування, електротехнічні машини, металорізні верстати, ливарне, металургійне та гірничошахтне обладнання а також прилади, засоби автоматизації та обчислювальну техніку тощо. А ще недавно ця продукція становила досить помітну частку в експорті України. Зменшення майже на 50 % за означений період виробництва нових типів машин, устаткування, апаратів, приладів, засобів автоматизації підриває саму основу виробництва і якісного оновлення продукції.
Технічний рівень зразків нової техніки не відповідає сучасним вимогам. Частка зразків техніки, де втілено принципово нові технічні рішення, в останні роки не перевищує 7 %. Тому й не дивно, що тільки 2,6 % створених у 2004 р. зразків нової техніки за своїми техніко-економічними параметрами перевищили кращі світові аналоги. Технічний рівень кожного третього зразка взагалі не визначений через відсутність інформації на підприємствах про найкращі світові аналоги. Триває скорочення випущеної вперше в Україні нової продукції, яка становить лише 2 % загальної кількості. А в кінцевому підсумку не відбувається оновлення основних фондів.
Все це позначилося на інноваційній діяльності в цілому, яка різко скоротилася за останнє десятиріччя, хоча і на його початку (1996 р.) інноваційна активність не відповідала статусові України як великої індустріальної держави. Зруйновано старий механізм стимулювання НТП, технологічних змін, творчого пошуку в країні, але не створено нового механізму, базованого на поєднанні державних стимулів та ринкового інструментарію. Поки що спостерігається тенденція до подальшого скорочення кількості підприємств і організацій, сконцентрованих на новаторській науково-технічній діяльності, зменшується кількість винаходів. Усе це свідчить про слабкість, інертність та неефективність інноваційної політики.
По суті не відбувається принципових змін у ставленні промислових підприємств до інноваційної діяльності. В останні роки інноваційна діяльність майже 90 % промислових підприємств, що впроваджують нововведення, була спрямована на відновлення продукції, з них близько 70 % освоювали виробництво товарів народного споживання і тільки майже 8 % — машин і обладнання.
Таким чином, можна зробити висновок: інноваційний клімат в Україні в цілому є несприятливим. І якщо досить оперативно не вжити кардинальних заходів з метою його суттєвого поліпшення, то в перспективі нас чекає ще більш застаріла виробнича база, технічна залежність, скорочення можливостей інтегрування України в систему МПП, особливо в західноєвропейському напрямі, а як наслідок — втрата конкурентоспроможності промислового сектора країни на внутрішньому й зовнішньому ринках.
Особливе занепокоєння у цьому плані викликає стан машинобудівного комплексу. Нині тут склався критичний дисбаланс між науково-технічним і виробничим потенціалами та фактичним рівнем виробництва, що зумовлено двома обставинами. По-перше, це скорочення експорту продукції машинобудування (тепловозів, екскаваторів, металорізних верстатів, обробних центрів і т. п.) до Росії і країн СНД. а також споживчих товарів довгострокового користування (телевізорів, магнітофонів, холодильників, пральних машин).
По-друге, і це головна причина, підприємства машинобудівного комплексу практично відмовляються від впровадження вітчизняних науково-технічних розробок, для яких необхідні кооперація виробників і науки, перекваліфікація кадрів, а також заміна застарілого виробничого обладнання. Деградація структури виробництва, занепад ВПК, який був провідником НТП, та невикористання вітчизняних новацій призводять до втрати висококваліфікованих кадрів, міграції їх за межі країни, посилюють соціальне напруження в суспільстві, гальмують подолання економічної кризи.
Отже, з метою підвищення темпів зростання та обсягів виробництва сучасної промислової продукції необхідно рішучіше задіяти такі чинники науково-технічної діяльності, як збільшення обсягів фінансування науки та розробок, залучення діючих ліцензій: активізувати роботу зі створення нових зразків, освоєння продукції; підготовки науково-технічних кадрів; інтенсифікувати науково-технічні роботи та винахідницьку діяльність.
РОЗДІЛ 3. ПРОБЛЕМИ ТА ПЕРСПЕКТИВИ РОЗВИТКУ РИНКУ В УКРАЇНІ
3.1 РИНОК ЯК ЗАСІБ ВІДРОДЖЕННЯ ЕКОНОМІКИ УКРАЇНИ
Лібералізований ринок виявився найкращим засобом так званого реформування постсоціалістичних суспільств. Він швидко й ефективно зруйнував командну економіку, сприяв швидкому первісному нагромадженню великих капіталів за рахунок одержавленої економіки, насадженню капіталізму. Глибоке руйнування суспільства тривало десять років, проте вічним воно не могло бути. З 1999 p., коли падіння досягло "дна," почалося поступове відродження економіки, яке ще є далеким до завершення.
Яким би не був ринок, сьогодні він - об'єктивно необхідне явище і має діяти. Діє ринок лише остільки, оскільки піддається впливу конкуренції між учасниками обміну. Зрозуміло, що епоха вільної конкуренції на Заході минула наприкінці XIX ст. Тепер усі суб'єкти ринкових відносин відразу потрапляють в умови панування ТНК і змушені підпорядковуватись їм. Тому постсоціалістичні перехідні суспільства з перших років свого існування формують законодавство, спрямоване на захист конкуренції між товаровиробниками. Орієнтуючись на більш як столітній досвід Заходу, Україна створила одне з кращих серед країн СНД антимонопольне законодавство, яке, до речі, належно адаптоване до законодавства ЄС. Вона має закони "Про Антимонопольний комітет України" (1993 p.) із змінами та доповненнями 2000, 2002, 2003 і 2004 pp., "Про захист економічної конкуренції" (2001 р.), "Про захист національного товаровиробника від демпінгового імпорту" (1999 р.), "Про захист національного товаровиробника від субсидованого імпорту" (1999 р.), "Про рекламу" (2003 р.), "Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності" (2003 р.) та ін. З 1 січня 2004 р. набрав чинності Господарський кодекс України, який встановлює: "Держава здійснює антимонопольно-конкурентну політику та сприяє розвиткові змагальності у сфері господарювання на основі загальнодержавних програм..." (ст. 18, п. 1). Указом Президента України (2001 р.) було схвалено програму "Основні напрями конкурентної політики на 2002-2004 роки" [34,34].
Отже, антимонопольне законодавство створено, та це зовсім не означає, що конкурентний ринок функціонує в Україні. Названі документи мають істотні вади. "Основні напрями конкурентної політики", наприклад, повинні були б містити заходи, що забезпечують безумовну реалізацію вимог законодавства і самої конкурентної політики держави. Проте, як і всі подібні документи сьогодні, вони нікого ні до чого не зобов'язують. У них йдеться про "створення ефективного конкурентного середовища", "подолання негативного впливу тіньового сектора економіки на конкуренцію", "забезпечення виваженого підходу щодо порушення антидемпінгових процедур" тощо, але ці вірні й потрібні положення не конкретизовано, не вказано, як, хто, що, коли, яким коштом повинен це робити, хто відповідає, хто контролює і т. п.
Господарський кодекс України встановлює: "Правила конкуренції... визначаються цим Кодексом та іншими законами" (ст.18, п. 4). Як це не дивно, Закон України "Про захист економічної конкуренції" не визначає, що конкретно він має захищати. Навіть статті про економічну конкуренцію як правову норму ринкових відносин у Законі немає. Він весь стосується погоджених антиконкурентних дій. Боротися ж з анти-конкурентними діями і формувати конкурентне середовище - не одне й те саме.
Наочний приклад того, як впливають прийняті Верховною Радою і підписані Президентом Закони України на ринкові відносини, показав у 2002 р. наш зерновий ринок. Якраз у розпал жнив того року було оприлюднено Закон України "Про зерно та ринок зерна в Україні", який зазначав: "Основними засадами державної політики щодо регулювання ринку зерна є: ... забезпечення внутрішніх потреб держави у продовольчому, насіннєвому, фуражному, технічному зерні та заходів щодо нарощування його експорту..." (ст. 9, п. 2). Як бачимо, закон чітко визначає "державну політику щодо регулювання ринку зерна". До чого призвела ця "державна політика", підтримувана особисто Президентом, особливо щодо "нарощування його експорту", ще всі добре пам'ятають: Україні довелось імпортувати мільйони тонн збіжжя за вдвічі вищі ціни, щоб не допустити голоду, а також підняти внутрішні ціни на хлібні вироби більш яку півтора раза. Подібне діється на ринку металу: країна відчуває гострий його дефіцит, тоді як 85% металу експортується.
Проблема не тільки в тому, що ринки основних продуктів не регулюються державою, а самі товаровиробники не знають потреб країни.