Ринок як форма функціонування товарного господарства (стр. 7 из 17)

Спільність поглядів щодо становлення саме інсайдерського типу господарювання у період реформ акцентується у працях Ю. Петруні, А. Радигіна та Р. Ентова, Т. Долгопятової й інших. Як зазначає Р. Капелюшников, упродовж 1995—2004 років питома вага менеджерів в акціонерних капіталах російських корпорацій зросла з 11,2% до 21,0% при зниженні частки працівників підприємств з 43,6% до 27,2%. Внаслідок посиленої концентрації власності в обігу перебуває незначна кількість акцій, попит і пропозиція на них є пакетною, а населення практично відсторонене від організованих ринків [31,121].

Тому фінансовий ринок України може бути схарактеризований як "stakeholdercapitalism" — "капіталізм власників великих пакетів", в основі якого виокремлюється німецько-японська модель. Можливості активізації вияву елементів побудови англосаксонської моделі є незначними, оскільки орієнтація на "пакетну" структуру власності обмежує розвиток ринку акцій [43,372].

2. Стабільно висока питома вага банківського кредиту в сукупності засобів фінансування.

Обсяги кредитного портфеля вітчизняної банківської системи постійно зростали упродовж останніх років як стосовно ВВП країни (більш ніж двократне зростання від 11,5% у 2000 році до 25,6% на початок 2004 року), так і у вартісному виразі (досягли 67,8 млрд. грн. на початок 2004 року і майже 88 млрд. грн. наприкінці жовтня 2004 року). У структурі кредитів комерційних банків найбільша питома вага, майже 80% посідають кредити, надані суб'єктам господарювання. З урахуванням незначних обсягів вторинного ринку акцій диспропорції вибору фінансових інструментів залучення капіталу і відповідні уподобання учасників ринку очевидні. Також спостерігається модифікація банківського кредиту через упровадження сек'юритизованих форм фінансування, наприклад, через поширення іпотечних і заставних кредитних інструментів. Позитивною є динаміка надання кредитів фізичним особам, обсяг яких за 2000—2005 роки зріс більш ніж удев'ятеро, що засвідчує одночасно і диверсифікацію банківських інструментів у сегменті споживчого кредитування та зростання доходів населення (за оцінками Держкомстату, останні за вищезазначений період збільшились майже у півтора разу) [41,19].

3. Фізичні особи (домогосподарства) як потенційно масовий інвестор є консервативними і обмеженими у виборі фінансових продуктів.

Пропозиції щодо розміщення вільних коштів домогосподарств залишаються не досить диверсифікованими внаслідок обмеженого переліку наявних фінансових інструментів. Новаторські пропозиції щодо розміщення капіталу від банківських і небанківських посередників трапляються епізодично.

Переважна частка заощаджень населення має депозитний характер з використанням відповідних банківських інструментів або ж елементарно тезаврується як скарб у номінаціях іноземної валюти. Вкладення домогосподарств у цінні папери вкрай незначні. За таких умов підходи до організації кредитування банками клієнтів орієнтуються здебільшого не на попит (який до того ж далеко не усталений), а пов'язуються з регулятивними вимогами, умовами формування ресурсної бази, святковими чи іміджевими презентаціями.

4. Спорідненість галузевої структури економіки і галузевої характеристики цінних паперів.

Структурні диспропорції експортозалежної економіки відомі. У межах вітчизняного фондового ринку домінують активи підприємств сфери паливно-енергетичного комплексу. Але оскільки їх акціонування здебільшого уже відбулося чи в окремих випадках зберігаються обмеження на приватизацію, то насамперед, з метою фінансування розвитку, такі підприємства використовують емісії корпоративних облігацій та інструменти банківського кредитування. Організований ринок акцій сконцентровано фактично на пропозиціях кількох емітентів (наприклад, індексний кошик ПФТС становлять акції десяти — дванадцяти підприємств). У 2002—2004 роках спостерігався бум емісій корпоративних облігацій (понад 4,2 млрд. грн. протягом кожного із зазначених років). У 2005 році подібна тенденція зберігалася. За оцінками експертів, головною особливістю сучасного стану вітчизняного ринку корпоративних облігацій є те, що основний попит на них формує незначна група вітчизняних банків. Тобто банки розвивають кредитний ринок безпосередньо через грошові інструменти і сприяння обігу корпоративних облігацій [42,152].

Таким чином, загальні й специфічні риси вітчизняної економіки, що відображаються в особливостях становлення інститутів фінансового ринку, тяжіють до німецько-японського типу господарювання з переважним використанням боргових інструментів для фінансування потреб економічного розвитку.

Водночас слід зазначити, що вибір прийнятної моделі фінансового ринку залежить від багатьох чинників. Серед них, зокрема, історичні умови та прогнозні сценарії розвитку фінансової системи, традиції господарського (комерційного) права, форми первісного та наступного перегрупування власності, дія інфраструктурних інститутів, стан взаємозумовленого захисту прав постачальників і реципієнтів капіталу. Інвестиційні уподобання учасників ринку також значною мірою визначаються цими обставинами. До того ж обов'язково повинна бути забезпечена максимальна в конкретних умовах ліквідність фінансових активів, розподіл відповідальності й ефективна система управління фінансовими ризиками, прозорість ринку, можливість збільшення його місткості та капіталізації й інтегрування із зарубіжними ринками.

Таким чином, взаємодія сегментів фінансового ринку здатна спрацьовувати і як амортизатор, і як резонатор макроекономічної ситуації. Реальна динаміка формується як рівнодіюча цих сил. Суперечливість є формою відображення протиріччя між ринковим регулюванням та державним втручанням у відповідні економічні відносини. Як свідчить історичний досвід, ефективність функціонування економіки в цілому та її різних секторів зокрема (в тому числі фінансового ринку) вирішальною мірою залежить від знаходження оптимального поєднання регулюючих дій ринку та держави.

2.2 РОЗВИТОК РИНКУ ПОСЛУГ В УКРАЇНІ

Міжнародний ринок послуг посідає провідне місце у процесах розвитку й трансформації світового ринку, викликаних глобалізацією. Ця галузь постійно і динамічно розвивається, створює робочі місця й дає значні прибутки країнам світу. Сфера послуг має усі передумови для подальшого розширення і вдосконалення.

Функціонування ринку послуг в кожній окремій країні має свої особливості. Адже кожна держава вживає певних заходів для підтримки того сегмента ринку послуг, який має відповідні перспективи на майбутнє, а спеціалізація країни на тих чи інших видах послуг залежить від рівня її економічного розвитку.

Особливості участі України у міжнародній торгівлі послугами в 90-х роках XX століття та на початку XXI століття традиційно зумовлювалися тим, що вона певною мірою компенсувала негативне сальдо загального торговельного балансу країни. Це відбувалося завдяки наявності таких особливо важливих для торгівлі послугами переваг міжнародної економічної діяльності, як сприятливе географічне розташування, наявність відповідно до історичних традицій участі у міжнародній торгівлі розгалуженої транспортної інфраструктури та рухомого складу [38,42].

Упродовж 90-х років характерним було значне збільшення сектору послуг, але це не свідчило про секторальну оптимізацію української економіки. Адже відбувалося майже некероване падіння виробництва та інколи спостерігалася навіть деградація виробничої інфраструктури й ресурсної бази. Зростання безробіття у промисловості виштовхувало людей у сферу послуг і в сільське господарство, причому сфера послуг, як правило, не виявляла попиту на високоосвічених виробників та сучасні моделі використання кваліфікованої праці, а ставала тимчасовим притулком для знедолених робітників і фахівців із різних галузей економіки.

Сучасний стан зовнішньої торгівлі послугами в Україні характеризується даними, представленими на рис.2.1.,2.2.,2.3.

Рис. 2.1. Динаміка торгівлі послугами в Україні, млн. дол. США.[23,72]

Аналізуючи ці дані, зауважимо, що безумовно позитивним явищем для України є порівняно значний розвиток сфери послуг, який розпочався у 2000 році і триває й досі. Проте її структура дещо гіпертрофована. Адже основну частку в ній становлять транспортні послуги — 82,7%, особливо послуги трубопровідного транспорту. Водночас рівень експорту ділових, туристичних послуг, а тим більше послуг інформаційних і таких, що пов'язані з докладанням висококваліфікованих виробничих зусиль, не відповідає потенціалу України.

Рис. 2.2. Структура українського експорту послуг у 2005 році [23,73]

Рис. 2.3. Структура українського імпорту послуг у 2005 році [23, 73]

Відбувається збільшення частки послуг у структурі українського імпорту. Україна закуповує транспортні, комунікаційні, будівельні, фінансові, професійні — бухгалтерські, правові, консультаційні, інженерні, архітектурні, дослідницькі послуги. У структурі імпорту транспортні послуги становлять 23,4%, подорожі — 4,2%, послуги зв'язку — 5,7%, фінансові та страхові — 8,3%, будівельні послуги — 2,3%, різні ділові, професійні та технічні послуги — 13,8%.

Розвиток ринкової економіки України відбувається в умовах жорсткої конкуренції на національному ринку послуг і на ринках послуг за кордоном. Відставання в деяких галузях вітчизняної економіки від світових лідерів, з одного боку, та значні здобутки в інших, наявність досвідчених галузевих фахівців і навіть географічні переваги, з іншого, визначають рівень та специфіку участі вітчизняних суб'єктів ринку послуг у міжнародному співробітництві, а також міру й інструменти державного втручання у перебіг подій на ринку послуг.