Рівень життя населення України: сучасний стан і тенденції (стр. 1 из 2)

Рівень життя населення України: сучасний стан і тенденції

Динаміка рівня життя населення є найбільш містким показником довгострокової ефективності соціально-економічної політики, яка здійснюється в державі. Саме зважаючи на це її моніторингу приділяється першорядна увага в основних міжнародних рейтингах. так, найвідомішим і найбільш інтегрованим показником оцінки рівня та якості життя є Індекс людського розвитку (ІЛР), що розраховується ООН з 1990 року.

Згідно «Звіту ООН про людський розвиток - 2005», Україна втратила вісім позицій порівняно з 2004 р. і перемістилася з 70-го на 78-е місце, посівши місце між саудівською Аравією та Перу (табл. 6.1). у цей же час найкраща за ілр пострадянська країна - Естонія - посідає 38 місце у світі, Росія - 62, Білорусь - 67, а найгірший показник серед країн колишнього СРСР має Молдова - 115 місце. Незважаючи на втрати, Україна залишається в групі країн з середнім рівнем людського розвитку. Лідерами рейтингу у 2005 році стали Норвегія, Ісландія, Австралія, Люксембург і Канада.

*http ://devdata. worldbank. org

Останнім часом для України характерна стійка тенденція зростання ІЛР, що пов'язано зі зростанням ВВП, підвищенням сукупної частки учнів, наближенням до стабілізації очікуваної тривалості життя (саме ці показники складають основу для розрахунку індексу) (табл. 6.2). так, у 2004 р. в Україні порівняно з 1992 р. на 1,7% скоротилася очікувана тривалість життя при народженні, водночас на 10,8% зросла сукупна частка учнів та на 63,5% збільшилося виробництво реального ВВП на душу населення за паритетом купівельної спроможності. Це дозволило у загальному вимірі підвищити ІЛР для України на 3,9%. Звичайно, Україна суттєво відстає від розвинених країн світу за виробництвом валового внутрішнього продукту на душу населення, що стримує темпи розвитку соціальної інфраструктури та не дозволяє відчутно покращити рівень освіченості нації й здоров'я населення. Проте набута у 1997-2004 рр. динаміка ІЛР дозволяє сподіватися на повернення України протягом 5 років до групи країн з високим рівнем цього показника (рис. 6.2).

Індекси людського розвитку в регіональному розрізі для обчислення Індексу людського розвитку регіонів України в Національному інституті стратегічних досліджень розроблена власна методика, яка використовує 29 показників. Результати розрахунків ІЛР за цією методикою протягом 1990-2004 рр. в цілому по Україні наведено на рис. 6.3. Позитивний злам тенденцій, що відбувся у 2000 р. майже в усіх сферах суспільного життя, дещо покращив загальну картину з ІЛР по Україні, проте порівняно з 1990 р. цей показник у 2004 р. залишився нижчим на 12,7%.

Порівняно з 2003 р. поліпшення ІЛР спостерігалося у кожному регіоні, проте за рівнем цього показника жодна з областей не перевищила рівня 1990 р. (рис. 6.4). Найближче до рівня 1990 р. наблизилась Київська область (разом з м. Києвом), яка традиційно очолює рейтинг. Відставання порівняно з 1990 р. тут склало лише 2,5% (у 2004 р. значення індексу становило 0,640 проти 0,657 у 1990 р.). Друге місце у 2004 р. посіла Республіка Крим (індекс - 0,536 проти 0,565 та 14-го місця у 1990 р.), третє - Вінницька область (0,504 у 2004 р. проти 0,559 та 20-го місця у 1990 р.). далі розташувалися харківська, Тернопільська та Івано-Франківська області. усі ці регіони мали у 2004 р. інтегральний індекс людського розвитку вищий середньоукраїнського значення (0,495).

Порівняно з 1990 р. найбільше втратили у вимірі Індексу людського розвитку луганська 20,2% (індекс - 0,564 у 1990 р. та 0,450 у 2004 р.) та Херсонська 19,7 % (0,575 у 1990 р. та 0,462 у 2004 р.) області, які посіли останні місця в Україні у 2004 році. до аутсайдерів за зазначеним показником увійшли також Донецька (0,501 у 1990 р. та 0,464 у 2004 р.) та житомирська (0,546 та 0,465) області, хоч Донецька область до 7% скоротила відставання від позиції 1990 р.

Загальна картина регіональних рівнів людського розвитку в Україні у 2004 р. наведена на рис. 6.5. Київська і Вінницька області у Центрі, харківська - на сході і АРК - на Півдні мають високі рівні людського розвитку. На Заході країни такого регіону немає, хоча відповідний індекс тут поступається середньому по Україні лише на 1-2 %. На Заході також яскраво виявлених регіонів-аутсайдерів за Індексом людського розвитку, які є на сході, Півдні й Півночі.

Станом на червень 2006 р. розрахунки регіональних індексів людського розвитку за 2005 р. здійснити неможливо через відсутність даних по обсягах виробництва валової доданої вартості по регіонах України. тому для аналізу змін, що відбулися протягом 2005 р., розглянемо індекси, які характеризують

доходи населення, стан ринку праці та демографічний розвиток.

За офіційними даними Державного Комітету статистики України, номінальні доходи населення у 2005 р. порівняно з попереднім зросли на 38,4%, наявні доходи, які можуть бути використані населенням на придбання товарів та послуг, - на 36,4 %, а реальні, визначені з урахуванням цінового фактору, - на 20,1 %. При цьому у 2005 р. помітно збільшилися витрати та заощадження населення.

Приріст доходів населення у 2005 р. значною мірою був забезпечений за рахунок зростання рівня основних державних соціальних гарантій. Мінімальна заробітна плата підвищилася з 57,8 % (262 грн) до 73,3 % (332 грн) від прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Мінімальний розмір пенсії з січня 2005 р. підвищено до 100 % від прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність. Значно зросли соціальні виплати сім'ям з дітьми, допомога інвалідам з дитинства та дітям-інвалідам, малозабезпеченим сім'ям.

Наявний дохід у розрахунку на одну особу, починаючи з квітня 2005 р., перевищував законодавчо встановлений прожитковий мінімум і за рік склав 5908 грн. При цьому зберігся значний розрив доходів населення по регіонах. різниця між максимальними та мінімальними доходами на душу населення регіонів сягає 45%, у той час як за міжнародними стандартами цей показник не повинен перевищувати 20%.

Зберігається значний розрив між мінімальним і максимальним рівнем місячної заробітної плати у регіонах. Співвідношення найбільшого рівня оплати праці у м. Києві (1313,96 грн) та найменшого у Тернопільській області (553,47 грн) становить 2,3 разу. Середньомісячна заробітна плата по Україні за минулий рік склала 806,2 грн, або 178% від прожиткового мінімуму (453 грн). Лише в чотирьох областях (Донецькій, Дніпропетровській, Запорізькій, Київській) та м. Києві середньомісячна заробітна плата перевищувала середнє значення по Україні. Причому в Донецькій та Дніпропетровській областях цей показник був вищий за середньоукраїнський відповідно на 19,3% та 13,3% (рис. 6.6).

Темпи приросту середньомісячної заробітної плати у 2005 році порівняно з попереднім роком коливалися від 28,3% у Запорізькій до 43,5% у Волинській областях. Найдинамічніше зростав цей показник у регіонах з найнижчим рівнем оплати праці, зокрема, у Тернопільській (42,5%), Чернівецькій (40,7%), івано-Франківській (40,6%) областях. Найнижчі темпи зростання у минулому році зафіксовані у Запорізькій (28,3%), Миколаївській (31,8%), харківській (33,4%) областях та автономній республіці Крим (34,5%).

Разом з цим сума невиплаченої заробітної плати у 2005 р. проти 2004 р. зменшилася на 13,6% і становила на 1 січня 2006 р. 960,3 млн грн. Найвищі темпи скорочення заборгованості порівняно з початком 2006 р. спостерігалися у Херсонській (на 48,81%) та івано-Франківській (41,94%) областях, найнижчі - в Чернігівській (3,45%) та Чернівецькій (6,9%). Донецька, Хмельницька та луганська області тримають першість за сумами заборгованості із виплати заробітної плати на душу населення. На початок 2006 р. цей показник в згаданих регіонах становив відповідно 49,25 грн, 36,84 грн та 35,20 грн на одну особу, тоді як у середньому по Україні заборгованість з виплати заробітної плати на душу населення склала 20,46 грн. Найменша сума боргу на душу населення спостерігалась у Закарпатській області (1,69 грн) та в м. Києві (2,41 грн).

Глибока регіональна асиметрія спостерігається у наданні соціальної допомоги, яка посідає друге місце в структурі доходів населення. у 2005 р. 11,6 % загальної суми допомоги виплачено в Донецькій області. у Київській та Дніпропетровській області відповідно - 11,0% та 7,7%, частка Чернівецької та Волинської області склала відповідно 1,6% та 2,0%. Регіональні співвідношення між максимальними та мінімальними виплатами соціальної допомоги на одну особу відрізняються у два рази.

За узагальненим індексом доходів населення (враховуються показники середньомісячної заробітної плати, соціальної допомоги на одну особу та заборгованості з виплат заробітної плати на душу населення) ситуація в усіх без винятку регіонах у 2005 р. порівняно з попереднім роком покращилася. Лідерами залишаються Київська Донецька, Дніпропетровська та Запорізька області, найнижчим є рівень доходів в Тернопільській, Вінницькій та Хмельницькій областях (рис. 6.7).

Висока диференціація регіонів за рівнем доходів значною мірою зумовлюється сформованим ще за радянських часів розміщенням продуктивних сил, особливостями галузевої структури економіки регіонів та значними розбіжностями вартості праці залежно від виду економічної діяльності, й майже не пов'язана з різницею у продуктивності праці або з виробничими успіхами.

Демографічний розвиток трудових ресурсів залишається однією з найважливіших проблем соціально-трудових відносин у країні. сучасні демографічні показники в Україні зберігають загрозливі тенденції: критично низький коефіцієнт народжуваності, зростання масштабів соціально-небезпечних хвороб, старіння населення, ріст від'ємного сальдо природного приросту, збереження негативної тенденції падіння показника очікуваної тривалості життя.