Бідування робітничого класу, яке ніс з собою капіталізм, вимагало теоретично обгрунтованої відповіді. Перші спроби дати пояснення цьому зробили представники утопічного соціалізму. Саме вони дали гостру критику капіталістичного способу виробництва, приватної власності на засоби виробництва. Вони обгрунтували позицію, згідно з якою буржуазні відносини не є вічними і природними. І в їх теоріях знайшли відбиття мрії трудящих про перебудову суспільства, про створення суспільства без експлуатації і гноблення. Безперечно все це сприяло усвідомленню робітничим класом свого становища, вело на боротьбу за поліпшення умов праці і життя. Із розгортанням класової боротьби ставав, з одного боку, очевидним нереальний, утопічний характер вчення соціалістів-утопістів, а з іншого - загострювалась потреба захисту існуючих капіталістичних порядків. Це завдання спробував виконати Мальтус (1766-1834), який у своїй праці «Досвід про закон народонаселення» (1803) намагався обгрунтувати, що населення зростає у геометричній прогресії, а засоби існування - в арифметичній, що неминуче веде до погіршення становища трудящих. Тому не капіталістичні виробничі відносини, не експлуатація капіталістами найманих робітників, а природний закон зростання народонаселення визначає життя трудящих. Звідси випливало, що ні революції, ні соціальні реформи не можуть змінити становища. Є лише один вихід - це скорочення чисельності населення. Для цього придатне все: і утримання від шлюбу, і голод, і хвороби-епідемії, і навіть війни.
Апологетичний, вульгарний характер теорії Мальтуса очевидний. Якщо класики буржуазної політичної економії бачили у праці, у зростанні населення, що виробляє матеріальні блага, джерело багатства країни, то Мальтус відступає від цієї позиції, фальсифікує статистичний матеріал, невиправдано бере за основу зростання населення у США, яке відбувалось передусім за рахунок еміграції європейців і тим самим намагається «обгрунтувати» природний і вічний закон народонаселення, з допомогою якого виправдати важке становище трудящих у тодішньому капіталістичному суспільстві.
Вульгарний характер «теорії» Мальтуса полягає і в тому, що він, як і Сей, начисто відкидає специфічно суспільну форму прояву руху народонаселення, яке визначається виробничими відносинами. Скажімо, капіталізму властивий своєрідний характер руху населення, коли разом із нагромадженням капіталу неминуче утворюється і зростає зайве населення, армія безробітних. Це не вічний і не природний, а специфічний закон народонаселення, властивий саме даному способу виробництва.
З подальшим загостренням суперечностей капіталізму посилюється його апологетика, буржуазна політекономія стає все більше вульгарною. Вона все далі відступає від досягнень класичної школи. Адже висновки, наприклад Д. Рікардо, про суперечності капіталізму, про прибуток як частку вартості, створюваної найманими робітниками, все ширше використовувались соціалістами у боротьбі проти класу буржуазії, капіталізму. Потрібні були нові форми і методи апологетики буржуазного ладу. І вони з'явились. Нассау Вільям Сеніор (1790-1896) у своїй праці «Нариси науки політичної економії» (1836) та інших розробив «теорію утримання», за якою робітники жертвують своєю працею, а капіталісти— капіталом. Винагородою за ці витрати є заробітна плата і прибуток. Саме в такий спосіб він зображує буржуазне суспільство не як антагоністичне класове, а навпаки,— як таке, що базується на взаємних жертвах робітників і капіталістів. Не менш вульгарною є спроба обгрунтування, що начебто протягом майже всього робочого дня відтворюється вартість авансованого капіталу і лише в останню годину створюється прибуток. Теорія «останнього часу» Сеніора виправдовувала надмірне подовження робочого дня, посилення експлуатації найманих робітників.
Французький економіст Фредерік Бастіа (1801-1850) у своїй праці «Економічні гармонії» всіляко намагався обгрунтувати «гармонію» між працею і капіталом, відкинути вчення Рікардо про протилежність прибутку і заробітної плати, довести начебто частка робітників зростає швидше, ніж частка капіталістів. Він зображує буржуазне суспільство як гармонійне співробітництво «різних класів, які надають один одному певні послуги».
Американський економіст Генрі Чарльз Кері (1793-1879) теж обстоював теорію «гармонії інтересів». Але якщо Ф. Бастіа її базував на нічим не обмеженій вільній конкуренції, то Кері... на захисті протекціонізму. Тим самим віч відстоював інтереси американської буржуазії проти політики Англії, яка намагалась утвердити свою промислову монополію у світі, У Німеччині Фрідріх Ліст (1789-1846) у своїй праці «Національна система політичної економії» (1841) піддав гострій критиці класичну школу. Всупереч їх розумінню економічних законів як загальнозначущих, виходячи із особливостей розвитку своєї країни, він розвивав вчення про «національну економію», яка заперечувала загальні закономірності розвитку капіталізму і робила спробу довести, що начебто економіка в кожній країні розвивається за своїми власними законами і завдання «національної економії» полягає у визначенні особливих шляхів економічного розвитку певної країни. Тим самим Ліст вихолощував політичну економію як науку, заперечував її всезагальний характер, обмежував національними кордонами. Ідеї Фр. Ліста про національну економію знайшли продовження у німецькій історичній школі в політичній економії, яка закликала до відмови від економічної теорії, до заміни її економічною історією.
4. Економічна думка національно-визвольного та революційно-демократичного руху
У першій половині XIXст. розвивались по шляху капіталізму лише Англія і Франція. Тому для багатьох країн актуальною була боротьба проти феодалізму та за звільнення від іноземного гніту, за національний економічний і політичний розвиток.
В Італії рух очолювала таємна організація «Молода Італія» на чолі з Дж. Мадзіні, яка ставши на чолі Римської республіки, провела чимало реформ, спрямованих проти феодальних порядків, але все ж не змогла розв'язати головне аграрне питання. Угорська революція 1848-1849 рр. під керівництвом Лайоша Кошута знищила барщину, відмінила кріпацьке право, просунула суспільство по шляху антифеодального розвитку. В Росії декабристи спрямовували зусилля проти кріпацтва, за соціально-економічні перетворення суспільного ладу. Найбільш радикальні перетворення були передбачені П.І. Пестелем у його праці «Руська Правда», які спрямовувались на подолання кріпацтва, передусім поміщицького землеволодіння. Декабристи передбачали значний розвиток промисловості і торгівлі. Велику увагу вони приділяли впорядкуванню фінансів, кредиту та грошового обігу. М. Тургенєв у своїй праці «Досвід теорії податків» (1818), виступаючи проти кріпосної залежності селян, обгрунтував зміни у податковій політиці, осуджував інфляцію, висловив глибокі міркування відносно фінансів та грошей.
Герцен (1812-1870) та Огарьов (1814-1898) пішли далі декабристів, стали на шлях революційного демократизму. У своїх працях, опублікованих за кордоном у журналі «Полярная Звезда» та газеті «Колокол», вони заперечували феодальну власність поміщиків на землю, поставили питання про перетворення общинної власності у єдину форму власності у майбутньому суспільстві,
В.І. Ленін вважав, що «зрівняльний поділ землі» відбивав революційні устремління селян до рівності. Община, на їх думку, була зародком соціалізму. Герцен та Огарьов різко критикували капіталізм на Заході та його апологетів. Особливій критиці Герцен піддав людиноненависницьку теорію Мальтуса.
Значний внесок у розвиток економічної теорії зробив М.Г. Чернишевський (1828-1889), в творах якого дана глибока критика буржуазної політичної економії та західноєвропейського капіталізму, розвинуті політекономічні погляди революційно-демократичного характеру, спрямовані на визволення передусім селянства від кріпосної залежності, перехід суспільства до нового ладу. Вже в першій своїй економічній роботі «Про землю як елемент багатства» він піддав критиці вульгарну буржуазну політичну економію і висловив думку про необхідність нової науки, яка б виражала інтереси трудящих. Для цього він висуває потребу аналізу становища трудящих, щоб виробити шляхи і методи його поліпшення. Він бачить, що для розв'язання цього завдання необхідні революційні зміни. Стосовно Росії це означало знищення кріпосного права, феодальної земельної власності, усунення класу дворян-поміщиків від влади, тобто здійснення глибоких революційних соціально-економічних перетворень. Чернишевський сформулював, що найкращою формою земельної власності є та, яка органічно поєднує власника, господаря і працівника в одній особі. Чернишевський обстоював принципи класиків буржуазної політичної економії у боротьбі з вульгарною політичною економією. Це передусім стосується теорії ренти Рікардо та інших принципово важливих їхніх досягнень.