МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ
Деснянський технікум при МАУП
Реферат з Основ Економічної Теорії
на тему: Розвиток економічної думки
Виконала:
студентка ІІ курсу КМГТ
Філіпова Євгенія
Перевірила: Шпильова О.С.
Київ 2004
План
Вступ.
1. Зародження економіко-теоретичних знань.
2. Класична буржуазна політична економія.
3. Післякласична буржуазна політична економія.
4. Економічна думка національно-визвольного та революційно-демократичного руху.
5. Створення і розвиток пролетарської політичної економії.
6. Економічна думка в Україні.
Висновок.
Список використаної літератури.
Вступ
Вивчення кожної науки починається з вивчення його історії та розвитку, тобто коло питань, які вона досліджує, з’ясування цілей цієї науки, і методів, які вона використовує. І при тому цікаво знати, що думали, як визначали, як доводили свої ідеї з тієї чи іншої науки великі вчені.
Історія розвитку економіки бере початок свого зародження в древньому світі, де в працях мислителів древнього Єгипту, Китаю, Індії розглядаються важливі процеси економічного розвитку. Економічні ідеї знайшли вираз у збірниках законів царства Ешнуни (XXст. до н. є.), вавілонського царя Хамурапі (XVIIIст. до н. є.) та древньоіндійського збірника законів «Артхашастра» (IV-VI ст. до н. є.).
Але більш ближчим до визначення економіки підійшов давньогрецький мислитель Ксенофонт (430-355 рр. до н.е.), він вважається першим хто ввів термін «економіка».
В розвитку і глибшому вивченню економічної теорії брало участь багато вчених, кожний з яких вносив свої корективи. Наприклад, Арістотель досліджував товарно-грошові відносини, Колумелланамагався відновити становище сільського господарства у Римі, Адам Сміт започаткував теорію капіталу, визначив узагальнюючі структурні елементи, заслугою Рікардо є реалістичний аналіз класових суперечностей капіталістичного суспільства. Можна наводити багато прикладів і кожна думка цих мислителів відображається в сьогоденній економіці.
Але ж цікавіше буде дізнатися розвиток економічної думки в України. Вона бере початок з суспільно-екокомічних поглядів Київської Русі, з таких пам'яток давнини, як «Русская Правда» Ярослава (XIст.), «Поучение» Володимира Мономаха (XIIст.), «Слово о полку Игореве» (XIIст.), літопису «Повесть временных лет» (кінець XI— початок XIIст.), «Киевская летопись» (XIIст.), «Галицко-волынская летопись» (XII—XIIIст,), «Моленье Даниила Заточника» (XIIIст.). Погляди українських мислителів спрямовані на подолання феодальної подрібненості земель, посилення древньокиївської держави. Найвідоміші, хто намагався створити демократичну державу, не насильницькими діями, а в результаті об'єктивного суспільно-економічного розвитку яка б втілювала свободу і братство між людьми: Г.Сковорода, декабристи, І.В.Вернадський, Т.Г.Шевченко, А.Я.Антонович, П.А.Грабовський, М.М.Коцюбинський, та багато інших.
1. Зародження економіко-теоретичних знань
Життєві потреби людини, суспільства у розвитку економіки, у збільшенні виробництва матеріальних благ зумовили намагання людини проникнути у сутність суспільно-економічних процесів, розкрити таємницю руху суспільного виробництва з тим, щоб навчитися регулювати економічне життя, домагатися його все вищої ефективності. Уже в древньому світі робляться серйозні спроби виявити внутрішні пружини економічного розвитку. В працях мислителів древнього Єгипту, Китаю, Індії розглядались важливі процеси економічного розвитку, формувались висновки щодо окремих елементів економічних знань. Економічні ідеї знайшли вираз у збірниках законів царства Ешнуни (XXст. до н. є.) та вавілонського царя Хамурапі (XVIIIст. до н. є.). У них передбачені захист майнових інтересів держави, рабовласників, певне регулювання економічних відносин. Пам'ятником древньоіндійської літератури є «Артхашастра» (IV-VI ст. до н. є.), в якій викладаються знання щодо економіки, техніки і політики, передбачене регулювання земельних відносин, розв'язання проблем іригації. У Китаї найбільше поширення одержало конфуціанство. Його економічні погляди виклав Менцзи (372-289 р. до н. є.), який захищав селянське землеволодіння. Проти конфуціанців виступала школа на чолі з Моцзи, яка була проти станів суспільства, за розвиток виробництва. Економічні погляди знайшли вираз у трактаті «Гуаньцзи» (IV-IIIст. до н. є.), в яких реалістично розкрито злиденне становище народу, вказані шляхи розвитку сільського господарства і поліпшення життя селян.
Мислителі древньої Греції та Древнього Риму намагались визначити принципи і методи організації та управління господарством рабовласників. Вчення про його організацію називалось економією, а вчення про управління державою - політикою. Так, Ксенофонт (430-355 р. до н. є.) у своїй праці «Економікос» визначає економію як науку про збагачення свого господарства. Цікаво, що землеробство він ставить нарівні з воєнним мистецтвом. А ремесло навіть не включав у предмет економії, бо це було негідним для вільних людей. Таким було ставлення і до торгівлі. Разом із тим Ксенофонт високо оцінює гроші як концентроване багатство та засіб обігу.
Філософ Платон (427-347 р. до н. є.) у своїх творах побудував ідеальну державу, в якій мали існувати три стани: правителі (філософи), воїни та ремісники, землероби, дрібні торгівці, що належали до вільних людей. Раби з цієї класифікації виключались, бо в них він бачив не людей, а знаряддя праці, які говорять. Між усіма станами, за Платоном, існує чіткий поділ праці. Фізичну працю Платон зневажав, вважав, що це доля нижчих верств населення.
Арістотель (384-322 р. до н. є.) був прихильником натурального рабовласницького господарства з дрібною торгівлею. Але оскільки у Древній Греції існувало товарне виробництво, Арістотель досліджував товарно-грошові відносини. І зробив це найбільш глибоко серед античних мислителів. Він розрізняв простий товарний обіг та обіг грошей, рух грошей як засіб обігу та їхній рух як грошового капіталу. Вперше у світовій літературі він помітив відмінності між споживною вартістю та вартістю товару.
У Древньому Римі Катон у своїй праці «Про Землеробство» обґрунтовує шляхи і методи розширення виробничої діяльності рабовласницьких латифундій з тим, щоб одержати більше доходу. Інший римський мислитель Варрон (І ст. до н. є.) у трьох книгах «Про сільське господарство» висловив тривогу за долю рабовласницьких порядків, накреслив шляхи для повернення до натурального господарства.
Колумелла (1 ст. до н. є.) написав 12 книг «Про сільське господарство», бачив кризу рабовласницьких латифундій, зневажання землеробської праці і намагався відновити становище сільського господарства у Римі. Він рекомендував відмовитися від рабської праці і передати ведення господарства колонам, праця яких більш вигідна, ніж рабів. Тим самим він відбив потребу переходу суспільства до нового, феодального способу виробництва. Важливо зазначити, що теоретична економічна думка у Римі не набула такого розвитку, як у Древній Греції, бо незважаючи на могутність Римської Імперії, все ж торгівля та ремісниче виробництво, хоча і досягли значного розвитку, все ж вони не посіли у суспільному житті того місця, що у Древній Греції, особливо в Афінах.
У період феодалізму суспільство характеризувалось існуванням передусім класу феодалів і класу селян. Тому економічні вчення представників класу землевласників спрямовані на узурпацію селянських земель, виправдання феодальної організації господарства. А представники селян обґрунтовували усунення поміщицького землеволодіння, передачу землі селянам.
Так, Хома Аквінський (1224-1265) апологував приватну власність, вважав натуральне господарство основою добробуту людей, а його продукти — природним багатством. Що ж стосується золота та срібла, то це, на його думку, штучне багатство, яке не може бути метою діяльності людини. В Київській Русі утвердження феодальних порядків знайшло вираз у зведенні законів «Правда Русская» (XI-XIIст.), де обґрунтовувалась власність князів на майно, рабів та напіврабів, регулювались торговельні та кредитні відносини. У середні віки з'являються «Домострой» Сільвестра та інших авторів, в яких слідом за «Економікос» Ксенофонта розглядаються проблеми організації феодального помістя, регулюються відносини між паном та його кріпосними залежними, між господарством і зростаючим ринком.
У пізнє середньовіччя (XVI-XVII ст.) відбувається розклад феодалізму і виникнення капіталістичних виробничих відносин. Великі географічні відкриття сприяли розгортанню зовнішньої торгівлі, втягненню у оборот величезних мас дорогоцінних металів шляхом пограбування колоній. Зростання ролі ринку у житті суспільства, ускладнення суспільно-економічних відносин - все це зумовило становлення економічної теорії, тобто економії як самостійної науки. На цих перших етапах економічна теорія виражала інтереси класу буржуазії, яка йшла до свого панування, і прогресивні тенденції суспільного розвитку. Тоді ж з'явився і сам термін «політична економія», який склався з трьох древньо-грецьких слів: «політейя» - суспільний устрій, «ойкос» - дім, господарство та «номос» - закон. Економічна теорія, тобто політична економія - історична наука, вона розкриває закони розвитку економіки та методи її пізнання.
Так, капіталістичні відносини почали складатися передусім у сфері торгівлі, Тому і перша школа буржуазної політичної економії - меркантилізм - трактувала економічний розвиток таким чином, начебто джерелом багатства суспільства є обіг, торгівля, а праця людей, зайнята у цій сфері, особливо в галузі міжнародної торгівлі, забезпечує нагромадження багатства, яке тоді ототожнювалось із золотом. Один з найбільших представників меркантилізму Антуан Монкретьєн (1576-1621) у 1615 р. опублікував «Трактат політичної економії». Англійський меркантиліст Томас Мен (1571-1641) обгрунтував, що баланс зовнішньої торгівлі є регулятором багатства країни. Для цього потрібно «продавати щорічно на більшу суму, ніж купляти...». В Росії ця течія економічної думки була представлена особливо постаттю І. Т. Посошкова (1652-1726). Він написав «Книгу о скудости и багатстве», в якій доводив, що багатство країни визначається добробутом народу, «домашнім своїм багатством», він вимагав обмеження споживання закордонних товарів, пропонував створення мануфактури для переробки вітчизняної сировини і експорту переважно готових товарів з тим, щоб забезпечити можливо більший приплив металічних грошей в країну. Меркантилістичні ідеї у Посошкова поєднуються з вимогами поліпшення становища селян. Школа фізіократів відбила проникнення капіталу у сферу виробництва. Засновник цієї школи Франсуа Кене (1694-1774) у своїй праці «Економічна таблиця» та інших він доводив, що єдиним джерелом багатства є сільське господарство і вперше в історії економічних вчень зробив спробу зобразити річний процес відтворення у цілому. В основі цього процесу - еквівалентний обмін. Виходячи з цього він розкривав неспроможність меркантилізму, ототожнення багатства з грошима, трактування обігу як джерела багатства. Фізіократам належить заслуга обгрунтування, що не сфера обігу, а саме сфера виробництва є джерелом нових продуктів, додаткової вартості. Але їхня історична обмеженість полягала в тому, що вони вважали продуктивною лише землеробську працю, а в промисловості, на їх думку, працівник лише змінює форму речовини, яка дається йому землеробом. Вчення фізіократів було фактично першою концепцією капіталістичного виробництва, хоча вона мала риси феодалізму.