Розвиток і розміщення харчової промисловості (стр. 3 из 8)

4. Сучасний стан і структурні особливості харчової промисловості в Україні.

В останні роки розвиток харчової промисловості характеризується спадом виробництва, значним звуженням асортименту продукції, скрутним фінансово-економічним становищем більшості підприємств, високим коефіцієнтом спрацювання ОВФ (особливо — їх активної частини). У 1998 р. випуск продовольчих товарів становив 31,5% від рівня 1990 р. Однак у 1999 р. ситуація в галузі поліпшилася: одержано приріст продукції (проти 1998 р.) на 7%. За 6 місяців 2000 р. її приріст (проти відповідного періоду минулого року) сягнув 30,6%.

У 1999 р. (порівняно з 1990 р.) обсяги олії, макаронних виробів, хліба і хлібобулочних виробів, горілки і лікеро-горілчаних виробів, пива, мінеральних вод, кондитерських виробів, борошна, крупів, м'ясних і молочних консервів, маргаринової продукції, безалкогольних напоїв скоротилися в 1,3—2,9 раза, цукру-піску (з буряків), етилового спирту, виноградного вина, жирного сиру, тваринного масла — у 3,2— 4,1 раза, м'яса (включаючи субпродукти 1 категорії) та ковбасних виробів — у 5,8— 6,9 раза, продукції з незбираного молока — в 9,2 раза.

Динаміка виробництва основних товарів за період з 1990 р. По 1998 р. Представлена у таблиці .

Таблиця 2 . виробництво основних видів продовольчих товарівтис.тонн ⁽*⁾

1990р.	1995	1996р.	1997	1998
Цукор-пісок	6791	3894	3292	2034	1984
М’ясо (включаючи субпродукти I категорії)	2763	957	753	553	394
Ковбасні вироби	900	277	203	206	155
Тваринне масло	444	222	161	117	113
Продукція з незбираного молока в перерахунку на молоко	6432	1293	892	662	689
Сири жирні	184	73.5	57	46.3	52
Олія	1070	696	726	510	509
Маргаринова продукція	288	109	88	84.7	96.8
Консерви, муб	4836	1444	1052	1178	1115
Хліб і хлібобулочні вироби	6701	4114	3166	3060	2672
Кондитерські вироби	1111	315	277	328	400
Макаронні вироби	360	223	163	142	164

^(*) Якуненко Н.І. Продовольчий ринок України: проблеми та тенденції розвитку // Економічні реформи сьогодні. – 1998. - № 13.- ст. 33

Аналіз причин зменшення виробництва продукції харчової промисловості показує, що більш як на 60% воно зумовлене скороченням обсягів переробки сільськогосподарської сировини. На промислову переробку надійшло тільки 13% худоби і птиці, а також 21% молока, вироблених в усіх категоріях господарств, а решта без попередньої промислової обробки реалізувалася на ринках, продавалася комерційним структурам або перероблялася у цехах, які не забезпечували комплексного використання сировини та високої якості продукції. Потужності м'ясо- і молокопереробних підприємств використовувалися лише на 15—40%, що, в свою чергу, негативно впливало на собівартість і ціни продукції.

Вагомими факторами значного скорочення виробництва харчових продуктів стали звуження їх внутрішнього ринку внаслідок низької купівельної спроможності населення, а також зменшення експорту продовольства через втрату зовнішніх ринків. У 1998 р. навіть не використано безмитну квоту в розмірі 600 тис. т для поставок цукру до Росії. Звуження ринків збуту спричинило незадовільне використання виробничих потужностей у ряді підгалузей харчової промисловості. Як наслідок, ведеться часткова консервація потужностей її окремих підприємств, а деякі з підприємств взагалі припинили виробництво.

Виробничо-технічна база галузі застаріла. Спрацювання її ОВФ становить 44,2%, а по окремих підгалузях і підприємствах — досягає 70%. Це зумовлене обмеженістю коштів для реконструкції та технічного переоснащення. В останні роки у харчову промисловість залучалося дуже мало капітальних вкладень по всіх джерелах фінансування.

Традиційна відсталість харчової промисловості, а також нерозвинутість ринкової інфраструктури зумовили неконкурентоспроможність більшості видів вітчизняної продукції АПК. З огляду на це, у 1998—1999 рр. на державному рівні вже приймалися рішення про імпорт до України цукру-сирцю і олії, тобто тієї продукції, що раніше була основою українського експорту продовольства.

Загрозливих масштабів набрала і має тенденцію до поглиблення криза в цукровій промисловості. Виробничі потужності діючих цукрових заводів можуть щороку переробляти близько 45 млн. т цукрових буряків І виробляти з них до 5 млн. т цукру. Проте протягом останніх років, внаслідок скорочення посівних площ буряків, а також зниження їх урожайності та валового збору, виробництво цукру зменшилося вдвічі, і в 1999 р. становило лише 1,6 млн. т. У минулому році буряки переробляли тільки 170 цукрових заводів з 191. При цьому мали місце значні простої їх виробничих потужностей через неритмічне надходження сировини й мазуту.

У харчовій промисловості завершується процес зміни форми власності. Станом на 1 січня 1999 р., частка недержавного сектора в загальній кількості підприємств галузі сягнула 96,2%, а його питома вага в обсягу виробництва її продукції — 93,7%. На кінець 1999 р. у системі Мінагрополітики України повністю приватизовано оліежирову, миловарну, тютюнову, кондитерську, пивобезалкогольну, молочноконсервну, молочну, м'ясну, парфюмерно-косметичну, макаронну галузі, а також зернопереробні підприємства (без хлібоприймальної діяльності) та підприємства корпорації "Дитяче харчування". Крім того, змінили форму власності 99% підприємств цукрової галузі та бурякорадгоспів.

На 01.01.2000 р. кількість селянських (фермерських) господарств збільшилася на 0,4 тис. (порівняно з початком минулого року) і становила 35,9 тис. юридичних осіб. У користуванні цих господарств 1162 тис. га сільськогосподарських угідь, з них 1082 тис. га ріллі. Майже 40% господарств мають площу від 20 до 50 га і лише 0,2% - понад 500 га.

Основною причиною нинішнього кризового стану АПК є руйнування виробничо-господарських і взаємовигідних економічних зв'язків між його підприємствами і організаціями. Чинна договірна система взаємовідносин нерідко не виправдовує себе, що спричиняє зростання боргів переробних підприємств перед виробниками сировини.

В останні роки, з метою вирішення цих проблем, виробники сировини самостійно створюють м'ясо-, молоко- і зернопереробні, а також ковбасні та коптильні цехи невеликої потужності. У таких господарствах нарощування обсягів переробки сировини на власній базі відбувається у формі стихійної адаптації до ринку на фоні деформованої системи розрахунків між виробниками сировини і переробними підприємствами. За таких умов виробництво ускладнюється слабкою технічною оснащеністю, відсутністю коштів і кваліфікованих кадрів, великими втратами сировини, низькою конкурентоспроможністю продукції.

Проте в 1998 р. у загальному обсягу реалізації продукції на підсобні цехи та підприємства припадало 12,1% олії, 11,7% ковбасних виробів, а також 40,4% м'яса (включаючи субпродукти І категорії!).

Слід, однак, зазначити, що в умовах перехідного періоду організація сільськогосподарськими підприємствами переробки, зберігання і збуту власної сировини має позитивні сторони: зростають доходи за рахунок істотного перерозподілу коштів на користь сільських виробників: реалізаційна ціна продукції забезпечує більші обсяги продажу; прискорюється оборотність коштів, які через власну торговельну мережу надходять до каси сільськогосподарського підприємства і використовуються на його внутрігосподарські потреби.

Поряд з позитивними, така організація переробки сільськогосподарської сировинимає й негативні сторони. Створення невеликих переробних і торговельних підприємств вимагає значних фінансових ресурсів. Крім того, з обігу сільськогосподарських галузей відтягуються кошти, а інші діючі переробні підприємства втрачають можливості повністю завантажити свої виробничі потужності. Розрахунки показують, що питомі капітальні вкладення на будівництво м'ясокомбінатів потужністю до 2 т м'яса на зміну є в 2 рази вищими від аналогічних затрат на будівництво м'ясокомбінатів потужністю 10т м'яса на зміну. Аналіз обсягів поставок сільськогосподарської сировини на переробку за останні роки свідчить про наявність стабільної тенденції до зниження частки промислової переробки. Для малих цехів з переробки сільськогосподарської сировини характерними є недостатня глибина цього процесу, істотні втрати цінних компонентів, невисока якість і вузький асортимент кінцевої продукції. Отже, в програші залишаються як сільськогосподарські товаровиробники, так і переробні підприємства, що зумовлює необхідність удосконалювати існуючі виробничі та економічні взаємовідносини, а особливо — за рахунок подальшої інтеграції виробництва.

Здійснюється інтеграція науки і виробництва на основі створення науково – виробничих систем, завдання яких полягають у впровадженні у виробництво інтенсивних технологій, досягнень науки і техніки, кращого досвіду, поліпшинні селекції та насінництва, племінної справи. Як правило, ці системи створюються за галузевими принципами. Успішно функціонують, зокрема науково – виробничі системи “Кукурудза” у Дніпропетровській, “Цукровий буряк” – у Полтавській областях та ін.