В сучасних умовах, коли в Україні здійснюється структурна перебудова економіки, докорінно поглиблюється її орієнтація на всебічне і повне задоволення потреб населення в товарах народного споживання і, зокрема, в продукції пивоварної галузі. В даному розділі розглянемо особливості розміщення пивоварної промисловості нашої країни
Протягом століть, аж донедавна, вельми великі території України завойовувались або захоплювались тими або іншими державами. Тому зпогляду територіального поділу праці її економіка працювала, перш за все, на внутрішній ринок тієї держави, до якої вона входила повністю або частково, і економіка нашої країни розвивалася за принципом доповнюваності: у нас розміщувались лише ті галузі виробництва, які тут були найефективніші з погляду міжрегіонального обміну. Так, наявність сприятливого клімату, вигідне географічне положення зумовили створення на території України достатньо сильної бази для харчової промисловості, а наявність на території України великої кількості населення обумовило створення пивоварної промисловості країни. При цьому виробництво набагато перевищувало власні розумні потреби України. Україна вивозила за свої межі 42% виробленого цукру, 25% олії, а також м'ясо, вершкове масло, борошно, овочі, продукція вино та пивоварних галузей (хоча остання вивозилась в невеликих кількостях, і в основному на експорт, так як на той час практично було відсутнє технічне устаткування, що забезпечувало збереження продукту на довгий строк).
Другою складовою історико-економічних передумов розвитку пивоварної промисловості України були її орієнтація на країни Східної Європи, особливо після створення Ради Економічної Взаємодопомоги. Це також випливало передусім з політичних міркувань. Україна постачала у ці країни залізну та марганцеву руду, прокат чорних металів, електроенергію, азотні добрива, верстати та обладнання, а натомість вона одержувала продукцію машинобудування (верстати, транспортні засоби, електроніку), легкої та харчової промисловості, фармацевтичні товари, устаткування для харчової та пивоварної промисловості. На "країни РЕВ" припадало 70% українського зовнішнього товарообігу. Водночас зв'язки з країнами "несоціалістичної" системи розвивалися повільно, що також було наслідком політичних причин. Відносно успішно розвивалися торговельні стосунки з Індією, а з країнами Західної Європи, Північної , Америки та Японією товарообіг був незначний.
На відміну від найбільших країн світу (Росія, США, Китай, Канада) Україна не забезпечує себе повністю мінеральними ресурсами; проте вона має значний природно-ресурсний потенціал і в цьому відношенні знаходиться у більш вигідному положенні, ніж деякі економічно розвинуті країни (Японія, Італія). Кажучи про природні передумови розвитку пивоварної промисловості, треба виділити агрокліматичні умови, які здавна сприяли перетворенню України на великий регіон сільськогосподарського виробництва, особливо зернового господарства, хмелярства. Ці умови створюються унікальними чорноземними ґрунтами, достатньою кількістю тепла, помірною вологістю, переважно рівнинним характером території, що сприяє забезпеченню власною сировиною як харчову промисловість, так і пивоварну зокрема.
Загалом, за природними ресурсами наша країна перебуває у стані певної рівноваги: дефіцит (а отже, імпорт) одних видів ресурсів компенсується достатньою кількістю інших, не менш важливих.
З 1991 р. в Україні спостерігається депопуляція, що свідчить про наявність гострої демографічно-соціальної кризи.
Очікувана тривалість життя в Україні порівняно з розвинутими країнами залишається досить низькою і становить для чоловіків – 62,2 і для жінок -72,9р.
Відбувається збільшення частки осіб пенсійного віку. В Україні чітко сформувалися два прошарки населення: багаті і бідні, проте слід зазначити, що в останні роки йде поступове створення середнього прошарку (це ще не „середній клас”, але вже й не бідні). Дана тенденція дає можливість стверджувати про значний потенціал попиту на продукцію пивоварної галузі на вітчизняному ринку. В наслідок чого підприємства галузі зацікавлені в збільшенні обсягів виробництва продукції і введення в дію нових потужностей.
Так, в 2006 році на пивзаводі "Оболонь" введено в експлуатацію цех по розливу пива в пляшки потужністю 8640 тис.дол за рік. Крім того введено цех по розливу пива в ПЕТ пляшки на Львівській пивоварні "Колос", модернізовано бродильно-лагерні цехи на Миколаївському пивзаводі "Янтар" та Полтавському пивзаводі.
Треба особливо підкреслити, що в 2006 році харчова промисловість істотно збільшила надходження до бюджету. В останні роки в харчовій промисловості гостро постала проблема збуту продукції. Життя зажадало від харчовиків України перебудови збутової продукції, пошуку нових ринків збуту І тут є певні досягнення.
Харчовики, зокрема, істотно потіснили на внутрішньому ринку імпортні кондитерські і лікеро-горілчані вироби, безалкогольні напої. Створюється дистриб'ютерська мережа, поліпшується реклама, розширюється фірмова торгівля, яка вже нараховує понад 3 тисячі магазинів, барів, павільйонів, організовуються" спеціальні відділи у великих магазинах. Наші продукти стали значно привабливішими, мають сучасний дизайн.
Українські продукти пивоварної промисловості все більше з'являються на ринках США, Канади, Австралії, Ізраїлю, Європейських країн, що в умовах жорсткої конкуренції дуже не просто.
Маючи 50,5 млн чол. населення, Україна використовує значні трудові ресурси й потенційно широкий ринок збуту споживчих товарів. У працездатному віці знаходиться 56% населення, у суспільному виробництві зайнято 25 млн працівників. Трудові ресурси країни характеризуються високим рівнем кваліфікації та освіти; питома вага фахівців з вищою та середньою освітою становить 29%, усе доросле населення освічене. У 159 вищих навчальних закладах навчається понад 800 тис. студентів.
Це свідчить про значний потенціал розвитку для підприємств пивоварної промисловості. Що стосується внутрішнього ринку збуту споживчих товарів, у тому числі імпортних, то він формується не тільки простою чисельністю населення, але і його купівельною здатністю. З покращанням добробуту народу купівельна спроможність зростатиме і зростатиме виробництво пивоварної галузі.
Вітчизняне пивоварне виробництво розвивається в основному за рахунок великих та середніх підприємств. Більшість малих пивзаводів не змогли знайти своє місце на українському ринку і не мають коштів ні для технічного переустаткування, ні для створення власної мережі збуту. Ці заводи або припиняють виробництво пива, або стають власністю великих підприємств. Таке "поглинання" великими виробниками малих дає останнім можливість не зупиняти власне виробництво, що сприяє розвитку пивної галузі економіки та забезпеченню зайнятості населення. Активна присутність іноземного капіталу у пивоварній галузі української промисловості також сприяє її ефективному розвитку. Враховуючи той факт, що пиво - продукт рентабельний та дуже популярний, а український ринок знаходиться в стадії динамічного розвитку, вкладати гроші в будь-який пивзавод дуже перспективно. Іноземні інвестори віддають перевагу великим підприємствам, що мають основні фонди, незношене устаткування та технології, котрі дозволяють виробляти пиво належної якості. Проте за вирішення питання про вкладення грошей у підприємство увага приділяється не тільки його технічному стану, але і тому, хто очолює виробництво, хто спроможний працювати в сучасних умовах. Тому інвестиції вкладаються, перш за все, у навчання персоналу, удосконалення системи керування підприємством. Заводи, що не залучають інвестицій, поповнюють обігові кошти за рахунок кредитів. Це зумовлено специфікою пивобезалкогольної галузі - сезонним характером попиту на її продукцію. Збирають ячмінь восени, перший солод із нього одержують на початку зими, а перше пиво з нього утвориться, як мінімум, через 1...2 місяці, пік попиту на нього - влітку. Багато підприємств сьогодні швидкими темпами ведуть реконструкцію виробничих потужностей, впроваджують енергоощадні технології, що знижують втрати сировини та енергії. Ці заходи дозволять пивзаводам наростити потужності, збільшити обсяги виробництва пива та, як наслідок, отримати великі прибутки.
Особливістю споживчого ринку пива є те, що він, насамперед, являє собою ринок виробників. Вони створюють власні збутові мережі, визначають тактику та стратегію боротьби за споживача.
Чимало пивоварень сьогодні пристосувалися до роботи на іноземному солоді та хмелі. Закордонні інгредієнти вигідно відрізняються від вітчизняних не лише за якісними показниками - вони ще й дешевші. І залишились такими навіть після того, як з ініціативи виробників вітчизняного хмелю та ячмінного солоду було запроваджено 30-відсоткове ввізне мито на солод і 50-відсоткове - на хміль. Закордонні постачальники, не бажаючи втрачати перспективний український ринок, знайшли резерви, аби залишити свій товар конкурентоспроможним. Втім, вибір у пивоварів не такий вже й великий: приміром, хмелевий екстракт, який завозять з Німеччини, зовсім не виробляється в Україні, а випуск хмелю в гранулах, нещодавно розпочатий у Житомирі, - недостатній. Потужності з виробництва солоду в Україні сягають 300 тис. тонн на рік (два спеціалізовані солодові заводи: Славутський у Хмельницькій області та Бердичівський в Житомирській - могли б разом постачати на ринок 130 тис. тонн продукту), проте використовуються лише на 17%. Головна причина - дефіцит в Україні справжнього пивоварного ячменю.