Свої потреби домогосподарства задовольняли за рахунок ресурсів, які надходили з різних джерел. Середньомісячні сукупні ресурси одного пересічного домогосподарства у 2007р. склали 1811 грн., міського – 1890 грн., сільського – 1634 грн. і зросли порівняно з січнем - червнем 2006р. у цілому по Україні на 20%, в міських поселеннях – на 21%, у сільській місцевості – на 17%. У середньому на одного члена домогосподарства сукупні ресурси становили відповідно 696 грн., 744 грн. та 596 грн.
Продовжувалися позитивні зміни у структурі формування ресурсів домогосподарств. Збільшилася частка грошових доходів у структурі сукупних ресурсів домогосподарств з 86% у 2006р. до 88% у 2007р.Більше половини сукупних ресурсів домогосподарств складали доходи від зайнятості, частка яких порівняно з 2006р. зросла на 4 %, в основному за рахунок збільшення з 47% до 51% частки оплати праці. Пенсії, стипендії та соціальні допомоги (включаючи готівкові та безготівкові пільги та субсидії) становили понад чверть сукупних ресурсів пересічного домогосподарства, доходи від особистого підсобного господарства та від самозаготівель – дванадцяту частину. Частка допомог від родичів та інших осіб (грошова допомога та грошова оцінка допомоги продовольчими товарами) склала 6%. Залишалася низькою частка доходів від підприємницької діяльності та самозайнятості – 5%[35].
Значні розбіжності мали структури формування сукупних ресурсів міських та сільських домогосподарств. Більше трьох п’ятих сукупних ресурсів міських домогосподарств становили доходи від зайнятості (їх частка порівняно з минулого року збільшилася на 4 %), 23% – пенсії, стипендії та соціальні допомоги, надані готівкою, 2% – доходи від особистого підсобного господарства (їх частки зменшилися на 0,7 % кожна). У формуванні сукупних ресурсів сільських домогосподарств продовжилися позитивні структурні зрушення: частка доходів від зайнятості збільшилася на 3 % і склала найбільшу частину (більш, ніж третину) сукупних ресурсів. Суттєвим джерелом надходжень продовжували залишатися пенсії, стипендії та соціальні допомоги, надані готівкою, частка яких порівняно з 2006р. не змінилася і склала 28%. Частка доходів від особистого підсобного господарства та від самозаготівель у цій групі домогосподарств зменшилася на 2 % і склала чверть сукупних ресурсів сільських домогосподарств[32].У домогосподарствах з дітьми 64% ресурсів формували доходи від зайнятості, що на 4 % більше ніж у 2006р., сьому частину – пенсії, стипендії, соціальні допомоги (готівкові та безготівкові), частка яких порівняно з відповідним періодом минулого року зменшилася на 1%. Частка доходів від особистого підсобного господарства та від самозаготівель зменшилася на 1,3 % і склала одинадцяту частину сукупних ресурсів цієї групи домогосподарств.
У домогосподарствах без дітей 47% ресурсів складали доходи від зайнятості (у 2006р. – 44%), пенсії, стипендії, соціальні допомоги, як і у 2006р. – 35%, доходи від особистого підсобного господарства та від самозаготівель – 8% (9%).
У структурі сукупних ресурсів найменш забезпечених домогосподарств першого дециля частки пенсій, стипендій, соціальних допомог, наданих готівкою, вартості спожитої продукції, отриманої з особистого підсобного господарства та від самозаготівель, були більшими, ніж у заможних домогосподарствах останнього дециля.
У домогосподарствах із середньодушовими загальними доходами нижче прожиткового мінімуму 28% ресурсів формувалося за рахунок пенсій, стипендій та соціальних допомог, наданих готівкою. Восьму частину їх ресурсів становили доходи від особистого підсобного господарства та від самозаготівель.
Частка пільг та субсидій на оплату житла, комунальних продуктів та послуг (готівкою та безготівкових) у сукупних ресурсах домогосподарств із середньодушовими загальними доходами у місяць нижче прожиткового мінімуму склала 0,8%, першого та останнього децилів – відповідно 0,5% та 0,6%. Однак, суми цих пільг та субсидій, отриманих у середньому одним домогосподарством з доходами нижче прожиткового мінімуму та з групи 10% найменш забезпечених, були відповідно в 2 та в 4 рази нижче, ніж у групі заможного населення[33].
Пільги на оплату санаторно-курортних путівок, на купівлю ліків, лікування, зубопротезування, послуг транспорту та зв’язку становили у сукупних ресурсах домогосподарств із середньодушовими загальними доходами у місяць нижче прожиткового мінімуму 0,4%, першого дециля – відповідно 0,2%, а серед найбільш заможних домогосподарств останнього дециля – 0,8%. Вартість цих пільг, отриманих одним заможним домогосподарством, перевищувала відповідні показники серед домогосподарств із середньодушовими загальними доходами у місяць нижче прожиткового мінімуму та найменш забезпечених домогосподарств відповідно у 5 та 12 разів[15].
2.2 Аналіз впливу розвитку сільських територій на доходи та витрати домогосподарств
Аналіз динаміки процесів, що визначають рівень життя сільського населення на сучасному етапі, вказує на незадовільний стан соціального розвитку сільських територій, для яких нині характерні глибока демографічна криза, брак мотивації до праці, безробіття, витік трудових ресурсів, занепад соціальної інфраструктури та «вимирання» населених пунктів. Всі ці фактори прямолінійно впливають на доходи та витрати домогосподарств[14].
Прагнення України до інтеграції у європейське співтовариство потребує нагального коригування ситуації, що склалася на селі, та як найскорішого прийняття рішень у цій сфері розвитку людського потенціалу нашої держави.
Без подолання негативних тенденцій в розвитку сільських територій, де проживає 31,9 % населення України, наша держава не зможе ефективно конкурувати з економічними системами інших розвинених країн, в яких рівні життя сільського та міського населення максимально зближені. Диференціація рівнів життя сільського та міського населення в Україні загрожує відпливом найбільш активної та працездатної частини сільського населення до міст, активізує зовнішню трудову міграцію, що робить занепад сільських територій самовідтворюваним процесом[12].
Несприятливі тенденції щодо погіршення рівня та якості життя в сільській місцевості спостерігаються у наступних сферах.
У демографічній сфері відбувається випереджаюче зменшення чисельності населення в сільській місцевості. Це веде до поступового зменшення частки сільського та зростання частки міського населення України. Причому цей процес відбувається з причин як природного скорочення за рахунок дисбалансу народжуваності та смертності, так і міграції. За період 2003-2007 рр. щорічні темпи зменшення чисельності сільського населення становили близько 1,3 % або 200 тис. осіб щороку.
Скорочення сільської частини населення за рахунок вищезгаданих факторів, призводить до збільшення демографічного навантаження в сільській місцевості, що посилює ресурсні потреби для вирішення економічних та соціальних проблем, пов’язаних з соціальним забезпеченням непрацездатної частини населення та лягає додатковим тягарем на бюджети сільських районів, а отже й на доходи домогосподарств.
При цьому рівень демографічного навантаження суттєво відрізняється за регіонами країни. Найгірші показники зафіксовані в Чернігівській, Хмельницькій, Вінницькій, Житомирській, Черкаській, Сумській, Кіровоградській, Київській та Тернопільській областях. З усіх вікових груп сільського населення найбільше навантаження припадає на людей віком більше 70 років, й лише в Рівненській та Закарпатській областях навантаження молодшого за працездатний вік перебільшує старшого за працездатний.Відтак більша частка соціальних видатків у більшості регіонів країни вже не може розглядатися як прямі інвестиції в людський капітал.
Можна зробити припущення, що виправлення демографічної ситуації, що склалася, вимагає вироблення цілком нових підходів в соціальній сфері, насамперед в галузі охорони здоров'я й пенсійного забезпечення населення.
До процесу скорочення чисельності сільського населення додається також міграційний рух: внутрішньорегіональний, міжрегіональний та міждержавний, який є достатньо точним індикатором економічного і соціального становища. Внутрішньодержавна та міждержавна міграція сільського населення змінює кількісні та якісні його характеристики, посилює непривабливість проживання (особливо для молоді) на сільських територіях[8].
Незважаючи на помітне нині зниження темпів міграції сільського населення, показовим цей процес назвати неможливо, оскільки, на нашу думку, це зниження пов’язане з тим, що на даний час найбільш активна та працездатна частина населення, що не знаходила можливостей для реалізації свого потенціалу в сільській місцевості, вже виїхала. Населення, що залишилися на сьогодні в селі, або не має змоги виїхати, або адаптувалося до сучасної ситуації, відтак нездатне до активної міграції, яка фіксувалася раніше.
Отримані результати можуть свідчити про встановлення тимчасової рівноваги в процесі «насичення» ринку праці в містах мешканцями сіл на рівні регіону, а також про підвищення жорсткості умов життя для «прибульців» в міських поселеннях (збільшення темпів інфляції, недоступність житла за рахунок надзвичайно високих цін на нього тощо). Між тим, збереження високого рівня міжрегіональної міграції пояснюється значною міжрегіональною диспропорцією в рівні доходів населення, що спонукає мешканців регіонів з нижчим життєвим рівнем мігрувати до більш благополучних в цьому сенсі територій.
За матеріалами вибіркових обстежень сільського населення України, станом на 1 січня 2006 року рівень економічної домогосподарств становив 71,8 % загальної кількості населення. При цьому в період 2005-2006 років зміни рівня не відбувалося, й лише у першому півріччі 2007 року відбулося незначне підвищення активності сільського населення - на 0,3 % порівняно з аналогічним періодом 2006 р. (за цей же період активність міського населення підвищилося на 0,5 %).