Бюджет домогосподарства не повинен бути нижчим прожиткового мінімуму. Прийнято розрізняти фізіологічний прожитковий мінімум і соціальний прожитковий мінімум. Соціальний прожитковий мінімум, крім мінімального задоволення фізичних потреб, включає і витрати на мінімальні духовний та соціальні запити. Соціальний прожитковий мінімум є нижньою межею бідності, малозабезпеченості[31].
Соціальний прожитковий мінімум має враховуватися при встановленні мінімального рівня доходів домогосподарства та мінімальних розмірів заробітної плати, пенсій, стипендій та інших виплат і пільг. В більшості країн соціальний прожитковий мінімум гарантується державою шляхом встановлення мінімальної заробітної плати, пенсії, допомоги тощо. В нашій країні офіційно затверджений рівень мінімальної заробітної плати, пенсії, стипендії та деяких інших виплат і допомагає набагато нижчим не тільки за соціальний, але й за фізіологічний прожитковий мінімум.
Верхньою межею бідності є мінімальний споживчий бюджет. Він виражає в грошовій і натуральній формах той обсяг споживання життєвих благ, який є мінімально достатнім для фізичного та розумового розвитку людини й забезпечення простого відтворення її життя і працездатності. Він визначається у середньому на душу населення на підставі системи " споживчий кошик". На жаль, затверджений в нашій країні мінімальний споживчий бюджет є меншим не тільки за верхню, але й за нижню межу бідності. Він не забезпечує простого відтворення життя і працездатності людини. І як наслідок, сьогодні в країні мають місце злидні, бідність, вимирання та моральна деградація населення. Встановлення сімейних доходів нижче прожиткового мінімуму суперечить Конституції України, зокрема статті 48, де вказується, що "кожен має право на достатній життєвий рівень для себе і своєї сім'ї, Що включає достатнє харчування, одяг, житло". Бюджет домогосподарства та його структура зазнають впливу Державного регулювання. Цей вплив здійснюється передусім шляхом регулювання особистих доходів населення, оскільки держава: встановлює мінімальну заробітну плату, пенсію, стипендію та інші допомоги і виплати;здійснює індексацію доходів населення; встановлює ставки податків та платежів, прямо чи опосередковано регулює ціни на предмети споживання[7].
На нашу думку необхідне термінове поліпшення соціального та економічного становища на селі, яке вимагає насамперед здійснення комплексних ринкових перетворень в агропромисловому комплексі країни та заходів щодо підготовки сільгосппідприємств та індивідуальних господарств до діяльності в умовах повноцінного функціонування ринку землі, в тому числі:
- вироблення дієвих економічних та механізмів стимулювання та підтримки розвитку аграрного виробництва у ціновій, кредитній, податковій політиці та відповідного інституційного забезпечення;
- розвитку механізмів залучення в сільське господарство капіталу промислових підприємств, фінансових та сервісних структур шляхом організації крупнотоварного агропромислового виробництва; впровадження ринкових механізмів регулювання цін на аграрних ринках, скорочення числа посередницьких ланок між сільгоспвиробником та кінцевим споживачем його продукції;
- посилення антимонопольного контролю за цінами на матеріально-технічні ресурси, енергоносії і послуги, що надаються сільськогосподарським товаровиробникам, з метою оптимізації їхніх витрат;
- заохочення, в тому числі – з використанням змішаного інвестування, розвитку інфраструктурних елементів аграрного ринку: постачально-збутових систем, транспорту сільгосппродукції, засобів нагромадження та зберігання сільгоспсировини;
- заохочення розвитку малого бізнесу у сферах виробництва та переробки сільськогосподарської продукції;
- сприяння розвитку територіальних підприємницьких мереж (регіональних кластерів) в сільських регіонах, орієнтованих на матеріально-технічне постачання сільгоспвиробництва та переробку, зберігання і збут сільгосппродукції.
Поряд з цим, результати проведеного аналізу дозволяють виокремити пріоритетні напрями державної політики, спрямованої безпосередньо на забезпечення стійкого підвищення рівня та якості життя домогосподарств в цілому, завдяки покращенню рівня та якості життя сільського населення. Серед них:
1. Інвентаризація, впорядкування та ефективне впровадження існуючих цільових програм державного стимулювання розвитку сільських територій України з метою гарантування забезпечення їх належного фінансування.
2. Створення системи моніторингу демографічної ситуації в сільських територіях та інформаційного забезпечення досліджень у цій сфері, встановлення конкретних пріоритетів та адресних заходів демографічної політики по кожному з сільських регіонів з урахуванням особливостей демографічних показників у регіональному розрізі.
3. З метою зниження рівня демографічного навантаження - поліпшення стану соціального забезпечення пенсіонерів за віком, розвиток системи сервісних служб та спеціалізованих закладів для літніх людей, створення умов для ефективного використання трудового потенціалу людей пенсійного віку в сільській місцевості.
4. Здійснення заходів щодо підвищення ефективності управління соціальною сферою та якості соціальних послуг, зокрема – шляхом реорганізації та впровадження страхових схем в охороні здоров’я, диверсифікації постачальників соціальних послуг тощо.
5. Активізація державної політики на ринку праці в сільській місцевості, що, в першу чергу, вимагає:
створення загальнодержавного банку даних про ринок праці в сільській місцевості;
забезпечення ефективного використання трудових ресурсів сільських територій шляхом впровадження дійової програми підвищення рівня зайнятості сільського населення, створення додаткових робочих місць в галузях сільського господарства, агросервісного обслуговування, переробних підприємствах, соціальній сфері тощо;
відновлення системи державного цільового замовлення на підготовку фахівців відповідно до потреб аграрного сектора, створення гарантій працевлаштування за фахом після одержання освіти (шляхом укладання договорів між випускниками та господарствами);
стимулювання диверсифікації сільської економіки, що сприятиме зростанню зайнятості населення, включаючи розвиток індивідуальної підприємницької діяльності, малого й середнього бізнесу в несільськогосподарській діяльності;
впровадження в сільськогосподарське виробництво нових технологій, що вимагають використання кваліфікованої робочої сили, з одночасною адаптацією (програмами перепідготовки) некваліфікованої робочої сили до нових вимог;
впровадження в сільській місцевості мережі освітніх програм, спрямованих на професійне навчання, підвищення кваліфікації, перекваліфікацію тощо.
6. Розробка засобів заохочення інвесторів сільськогосподарських підприємств в інвестуванні у розвиток комунальної та транспортної інфраструктури, соціальної сфери сільських населених пунктів, зокрема – у вигляді укладання інвестиційних угод з органами місцевої влади та отримання податкових канікул щодо сплати місцевих податків і зборів.
7. Здійснення заходів щодо відновлення та подальшого розвитку соціальної інфраструктури сільських територій, для чого, в першу чергу, необхідно:
нарощувати обсяги будівництва житла та гуртожитків для сільської інтелігенції та молоді, що сприятиме притоку кваліфікованих молодих кадрів на село;
сприяти розвитку індивідуального житлового будівництва шляхом збільшення обсягів та розширення можливостей житлового кредитування, передусім пільгового для молодіжного житлового будівництва;
розширити мережу лікувальних закладів, у тому числі сільських амбулаторій; провести переоснащення сільських закладів охорони здоров’я з можливим залученням не лише державних, регіональних та місцевих бюджетів, але й приватних, благодійних та страхових фондів.
8. Розробка нормативно-правової бази здійснення місцевими органами влади емісії позичкових цінних паперів з метою спрямування отриманих коштів на розвиток об’єктів місцевої інфраструктури.
Всі ці заходи, якщо вони здійснюються в інтересах домогосподарств, становлять собою соціальний захист. Іншими словами, соціальний захист включає в себе комплекс соціально-економічних заходів держави, підприємств, організацій, місцевих органів влади, спрямованих на захист домогосподарств від безробіття, зростання цін, знецінення трудових заощаджень та інших негативних наслідків ринкової трансформації економіки.
Висновок
Отже можна зробити наступні висновки по-перше, домашнє господарство - історично перша економічна одиниця, яка протягом століть зазнала мінімальних змін. Проте її роль у функціонуванні держави величезна. Домашнє господарство здійснює економічну діяльність, є виробником і споживачем товарів та послуг, здійснює нагромадження, виконує певні соціальні функції. Цікавим є і перерозподіл функцій між домашнім господарством та державою: чим економічно сильнішою є держава, тим менше функцій залишається у домашнього господарства, і навпаки: чим скрутніше становище у державі, тим більше функцій у домашнього господарства.
Особливо добре це видно, якщо саме в такому аспекті провести аналіз ролі домашніх господарств в Україні за останні двадцять років. Коли держава неспроможна виконати задекларовані перед суспільством зобов'язання, весь економічний тягар падає на домашні господарства.