Роль інформації в сучасній економіці і формування ринку інформаційних послуг в Україні (стр. 6 из 7)

Рівень ринкової споживчої зрілості розраховується як співвідношення обсягу представлених на ринку ІТ-послуг до загального обсягу ІТ-ринку. Тут також лідирують Японія, Фінляндія, Іспанія, Швеція, Великобританія, Канада, США, Бельгія, Німеччина, Норвегія.

Ступінь розмаїття та складності представлених у країні ІТ-послуг є найбільш значним критерієм для оцінки зрілості вказаного ринку та визначається на основі:

- відношення обсягу засобів, необхідних на підтримку та обслуговування апаратних та програмних ІТ-продуктів, до витрат на їх придбання;

- відношення затрат на аутсорсинг до загальних витрат на придбання ІТ-послуг;

- відношення затрат на аутсорсінг бізнес-процесів до загальних витрат на покупку ІТ-послуг.

По цьому комплексному показнику в десятку лідерів входять Японія, Фінляндія, Канада, США, Великобританія, Іспанія, Австралія, Німеччина, Нова Зеландія, Швеція. Для визначення рейтингу ITS-CMI усі више вказані показники нормуються, а потім складаються.

Таки чином були визначені основні лідери в сфері інформаційних технологій у світі. Серед них країни Західної Європи, США, Канада, Австралія та Японія. У той же час найбільші темпи росту сфери ІТ спостерігаються у країн, що розвиваються.

4 Сучасний стан та розвиток ринку інформаційних послуг в Україні

4.1 Розвиток інформаційно-комунікаційних технологій в Україні

Інформаційний сектор (ІС) економіки України включає в себе: сферу виробництва знань – науку та НДДКР і сферу інформаційно-комунікаційних технологій (ІКТ), що в свою чергу включає виробництво засобів обробки і зберігання інформації – електронну промисловість виробництво напівпровідників, процесорів, комп’ютерів і телекомунікаційного обладнання, розробку інформаційних технологій і програмного забезпечення та інфокомунікації, які забезпечують генерацію, обробку, зберігання та передачу даних. [14]

Українська сфера ІКТ є в основному не стільки виробництвом ІКТ-продукції, скільки наданням послуг дистрибуції, інтеграцією обладнання і програмного забезпечення, інсталяцією готових програмних продуктів (ПП) і систем, будівництвом телекомунікаційних мереж та наданням послуг.

Створення та впровадження ПП. За підсумками 2006 року на встановлення і підтримку ПП і обладнання припадає 51% всього ринку ІТ-послуг в Україні, що становить 98,022 млн. дол., на системну інтеграцію програмного забезпечення – 25% (48,05 млн. дол.), розробку і доопрацювання ПП – 10%, по 5% - на аутсорсинг та ІТ-консалтинг(всього 19,2 млн. дол..), на ІТ-навчання і тренінги – всього 4% (7.68 млн. дол.).

Надання телекомунікаційних послуг.

Ринок телекомунікаційних послуг України стрімко розвивається якісно і кількісно. Темпи зростання доходів галузі досягають 20-30% щорічно, випереджаючи показники темпів зростання економіки країни практично в усіх галузях. Протягом 2006-2007 років обсяги телекомунікаційних послуг збільшилися в 3 рази.

За 2007 рік споживачам було реалізовано послуг зв’язку на суму 40 млрд. грн.., зокрема населенню – на 16,1 млрд. грн.., що порівняно з обсягами 2006 року відповідно більше на 19,4% і на 20,7%. Частка доходів від надання послуг зв’язку в загальному обсязі ВВП за цей період становила 5,8% (дод.6) [14]. Такий показник у розвинених країнах світу досягає 5,0%. Таким чином тенденції розвитку телекомунікацій в Україні відповідають світовим.

У загальному обсязі послуг реалізованих споживачам підприємствами сфери послуг в 2007 році, частка послуг різних видів зв’язку становила приблизно 30%.

Спостерігається позитивна динаміка зростання частки доходів від надання телекомунікаційних послуг в загальному обсязі доходів від надання послуг зв’язку, протягом 2002-2007 років вона зросла з 92,5% до 94,5% і становила 37,8 млрд. грн. (5,3% ВВП).

4.2 Розвиток науково-технічної сфери в Україні

Фінансування науки і НДДКР. У 2006 році загальний обсяг фінансування науки в Україні становив 5164,4 млн. грн.. і порівняно з поереднім роком практично не змінився (збільшився на 0,2%), при цьому 22,4% з загального обсягу коштів спрямовано на здійснення фундаментальних досліджень, 15,7% - на прикладні дослідження, 51,2% - на виконання науково-технічних розробок, 10,7% - припадало на виконання науково-технічних послуг. У 2006 році питома вага загального обсягу фінансування наукової діяльності становила ,96% ВВП, у той час як у 2005 вони становили у США – 2,6%, у Японії – 3,15%, а в Швейцарії - 4% ВВП.

Інноваційна діяльність в Україні. За період 2000-2006 рр. кількість підприємств, що займаються інноваційною діяльність в промисловості, спрямованих на розробку і впровадження як технологічно нових, так і значно технологічно вдосконалених продуктів і процесів, зменшилась на 37,8%, і в 2006 році становила 1123 підприємства, або 11,2% їх загальної кількості, (у 2005 році – 1193 і 11,9%, в 2004 – 1359 підприємств і 13,7%, а в 200 -18 їх кількості).У 2006 році із загальної кількості інноваційно-активних підприємств 10% промислових підприємств (на 23% більше ніж у 2005 р.).

В цілому на інноваційні роботи в 2006 році підприємства витратили 6,2 млрд. грн. Понад чверть інноваційно-активних підприємств 902,9 млн. грн.. на проведення власних досліджень і розробок або придбання їх розробок у сторонніх організацій, їх частка в загальному обсязі інноваційних витрат становила 16,1%. Для здійснення інновацій підприємства придбали нові технології на суму 159,9 млн. грн. або 2,5% обсягу інноваційних витрат (у 2005 році – 243,4 млн. грн.. або 4,2%).

Наведені вище показники показали, що складові ІС економіки України знаходяться на початковому етапі розвитку. Відсутність протягом тривалого часу державного фінансування науки і НДДКР, практично повна відсутність приватних інвестицій і незатребуваність промисловістю наукових результатів призвели до значного зниження наукового потенціалу країни, втрати ряду пріоритетних напрямів, і якщо не будуть подолані ці негативні тенденції, то наука залишиться на незадовільно низькому рівні і втратить можливість стати рушійною силою розвитку. Забезпеченість населення і економіки інфокомунікаційними технологіями невисока і дуже нерівномірна у регіонах.

Висновок

Інформація на сьогодні є важливим виробничим ресурсом і товаром. Інформаційне забезпечення є необхідною умовою ефективної організації діяльності держави та підприємств. Створення величезних масивів баз даних, їх достовірність та якісні висновки є основою для прийняття рішень, забезпечення своєчасного доступу до такої інформації – мета, що лежала при створенні комп’ютерних технологій.

З розвитком суспільства відбувається глобальний процес інформатизації, і ми переходимо в епоху інформаційного суспільства, в якому більшість людей буде зайнята у сфері розробки, розподілу та споживання знань. З новим поглядом на сучасний світ, були відкинуті старі парадигми економічної науки, проте нові ще не є систематизованими та доопрацьованими. Володіння інформацією, за ними, є чинником, що лежить в основі економічної рівноваги. Тому ринок інформації повинен регулюватися державою для зменшення інформаційної асиметрії.

Процеси, що активно розвиваються в українській економіці, змушують переглянути традиційні організаційно-господарські взаємозв'язки, обдумати серйозні зміни інформаційної інфраструктури. Для прискорення розвитку інформаційної сфери України необхідна грамотна державна політика, спрямована на підтримку науки та НДДКР, а також сфери інформаційно-комунікаційних технологій. Основними інструментами такої політики повинні бути: створення технологічних парків, що об’єднуються у наково дослідні, технологічні та виробничі підприємства і забезпечують якнайшвидше впровадження результатів науково-дослідних і пошукових робіт, винаходів у промисловість і бізнес; підтримка венчурного інвестування як необхідної умови активізації інноваційної діяльності; створення і розвиток технологічних парків у сфері інформаційних технологій і програмного забезпечення; побудова ефективної системи показників інформаційної сфери України, що є необхідною умовою оцінки реалізації державних програм розвитку.

Список використаної літератури

1. http://uk.wikipedia.org/

2. М.Г.Чумаченко "Экономический анализ" (2003г.)http://ebk.net.ua/Book/BookEkAnaliz/tablica.htm.

3. Закон України «Про інформацію» від 2 жовтня 1992 року.

4. http://www.glossary.ru/cgi-bin/gl_sch2.cgi?RIt%28uwsg.outt:l!zxrzjo.

5. Закон України «Про Національну програму інформатизації» від 4 лютого 1998 року.

6. Закон України «Про науково-технічну інформацію» від 25 червня 1993 року.

7. В.В.Іванова. «Особливості формування та функціонування інформаційних ринків» / Регіональна економіка, №2, 2008, ст. 213.

8. Закон України «Про Основні засади розвитку інформаційного
суспільства в Україніна 2007-2015 роки» вiд 09.01.2007 N 537-V.

9. Чухно А.А. Постіндустріальна економіка: теорія, практика та їх значення для України. К., «Логос», 2003.

10. Н.Апатова. «Методологические основы исследования информационной экономики»/ Экономика Украины №7, 2005, ст.58.

11. Н.Н.Ермошенко «Новая парадигма экономической науки в контексте развития в условиях Украины информационной экономики»/ Актуальні проблеми економікм№1, 2009, ст.14.

12. Е.И.Марко «Необходимость и проблемы формирования информационного рынка: глобализационное измерение»/ Актуальні проблеми економіки №12, 2009, ст.19.

13. Шакиров Н.Ш. «Рынок информационных технологий:тенденции и прогнозы»/ Маркетинг в России и за рубежом №4, 2007, ст.90.

14. Балашова А.»Розвиток інформаційного сектору України в умовах глобальної економічної трансформації»/ Економіст №11, 2008, ст.54.

Додаток 1

Додаток 2

Додаток 3