Якщо за підсумками року коефіцієнт покриття менше 1 і підприємство не отримало прибутку, то такий його фінансовий стан характеризується ознаками надкритичної неплатоспроможності, коли задоволення визнаних судом вимог кредиторів можливе не інакше, як через застосування ліквідаційної процедури.
Якщо на початку звітного періоду, що передував поданню заяви до арбітражного суду про порушення справи про банкрутство, були відсутні ознаки надкритичної неплатоспроможності, тобто, фактичний коефіцієнт покриття перевищував 1 при нульовій або позитивній рентабельності, це може свідчити про наявність ознак фіктивного банкрутства.
Економічними ознаками дій щодо доведення до банкрутства може вважатися таке фінансове становище боржника, якщо підприємство не мало ознак надкритичної неплатоспроможності напередодні виконання угод, укладених з корисливих мотивів. Якщо на окремих стадіях провадження у справі про банкрутство буде встановлено, що боржником подані недостовірні відомості про своє майно в бухгалтерському балансі або в інших документах, що свідчать про його фінансове та майнове становище, яке фактично характеризується ознаками надкритичної неплатоспроможності, у таких випадках можуть мати місце ознаки щодо приховування банкрутства.
З метою своєчасного виявлення тенденцій формування незадовільної структури балансу у прибутково працюючого суб'єкта підприємницької діяльності і вжиття випереджувальних заходів, спрямованих на запобігання банкрутству, проводиться систематичний експресаналіз фінансового стану підприємств (фінансовий моніторинг) за допомогою коефіцієнта Бівера.
Ознакою формування незадовільної структури балансу є таке фінансове становище підприємства, у якого протягом тривалого часу (1,5 - 2 роки) коефіцієнт Бівера не перевищує 0,2, що відображає небажане скорочення частки прибутку, яка направляється на розвиток виробництва. Така тенденція в кінцевому випадку призводить до незадовільної структури балансу, коли підприємство починає працювати в борг і його коефіцієнт забезпечення власними засобами стає меншим 0,1.
1.3 Процедури та наслідки банкрутства підприємства
1.3.1 Досудова санація підприємства
Досудова санація - система заходів щодо відновлення платоспроможності боржника, які може здійснювати власник майна (орган, уповноважений управляти майном) боржника, інвестор, з метою запобігання банкрутству боржника шляхом реорганізаційних, організаційно-господарських, управлінських, інвестиційних, технічних, фінансово-економічних, правових заходів відповідно до законодавства до початку порушення провадження у справі про банкрутство [2],[19].
Ініціатива щодо проведення досудової санації може виходити від уповноважених органів, підприємств, кредиторів або інших осіб. Пропозиції щодо проведення досудової санації подаються уповноваженому органові.
Термін проведення досудової санації не повинен перевищувати 12 місяців. В окремих випадках уповноважений орган може продовжити термін, але не більше ніж на 6 місяців.
План санації підприємства-боржника може містити такі розділи та підрозділи:
1. Попередня історія (оглядово).
1.1. Коротка історія, реквізити підприємства;
1.2. Інформація про власників акцій;
1.3. Організаційна структура, наявність дочірніх підприємств, філій, представництв та інших відокремлених структурних підрозділів, правовий статус майна цих підрозділів, керівники основних структурних підрозділів;
1.4. Короткий огляд продукції, цін та ринків;
1.5. Фінансово-майновий стан підприємства-боржника за останній звітний період;
1.6. Цілі реструктуризації.
2. Матеріали руху готівки за попередні 12 місяців роботи.
.3. Аналіз ліквідації (сума грошей, яку можна отримати після продажу активів з метою сплати боргів).
.4. Структура боргу.
4.1. Загальна сума боргу та кількість кредиторів;
4.2. Структура зростання кредиторської заборгованості поквартально (наскільки застарілими є борги);
4.3. Черговість виплати боргів кредиторам;
4.4. Сума боргів важливим і неважливим постачальникам;
4.5. Ставлення важливих постачальників (їхня готовність до співпраці та ймовірність підтримки ними реструктуризації).
.5. Пропозиції щодо операційної реструктуризації, розрахунок необхідних коштів для реалізації заходів.
.6. Пропозиції щодо заходів з фінансової реструктуризації та джерел фінансування.
6.1. Відстрочення боргів (скільки та якими кредиторами);
6.2. Прощення боргів (скільки та якими кредиторами);
6.3. Інші заходи з внутрішнього фінансування (мораторій на сплату боргів, продаж активів та обмін активів на борги);
6.4. Умови участі інвесторів і кредиторів у проведенні санації (набуття права власності на майно підприємства, розпорядження частиною його продукції, оренда майна підприємства, задоволення вимог кредиторів шляхом переведення боргу на інвесторів тощо);
6.5. Загальні результати заходів з фінансової реструктуризації (коли закінчується період реструктуризації, скільки боргів сплачено і коли).
.7. Прогноз фінансових результатів для підприємства, що реструктуризується.
7.1. Прогноз прибутків та збитків на декілька років вперед;
7.2. Прогноз руху готівки на декілька років вперед.
.8. Заключне порівняння для кредиторів: реструктуризація проти ліквідації.
8.1. Борги, які може бути сплачено за кожним з варіантів розвитку;
8.2. Тривалі відносини з постачальниками, сплата податків та інших обов'язкових платежів до державного бюджету, виплата зарплати працівникам;
8.3. Структура підприємства-боржника після відновлення його платоспроможності.
1.3.2 Судове задоволення претензій кредиторів
а) Розпорядження майном боржника
Розпорядження майном боржника - система заходів щодо нагляду та контролю за управлінням та розпорядженням майном боржника, з метою забезпечення збереження та ефективного використання майнових активів боржника та проведення аналізу його фінансового становища.
За результатами попереднього засідання господарський суд, у разі необхідності, ухвалою призначає розпорядника майна боржника.
Розпорядник майна - фізична особа, на яку у встановленому цим Законом порядку покладаються повноваження щодо нагляду та контролю за управлінням та розпорядженням майном боржника на період провадження у справі про банкрутство в порядку, встановленому Законом.
Закон не виключає призначення фізичної особи розпорядником майна за пропозицією боржника чи кредитора.
Кредитор у справі про банкрутство ні за яких умов не може бути призначений розпорядником майна боржника.
Господарський суд за заявою кредиторів (органу ДПС), клопотанням призначеного ним розпорядника майна, якщо адміністрація юридичної особи боржника ігнорує законні приписи останнього, або зі своєї ініціативи може вжити заходів щодо [2]:
накладення арешту на майно або грошові суми, що належать боржнику;
заборону боржнику вчиняти певні дії;
заборону іншим особам вчиняти дії;
зупинення стягнення на підставі виконавчого документу або іншого документу, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку.
Зазначені заходи можуть бути вжиті одночасно з порушенням справи про банкрутство або після цього на будь-якій стадії провадження у справі про банкрутство.
б) Мирова угода
Мирова угода - домовленість між боржником та кредитором (групою кредиторів) про відстрочку та (або) розстрочку платежів або припинення зобов'язання за угодою сторін (далі - прощення боргів).
Мирова угода може бути укладена на будь-якій стадії провадження у справі про банкрутство.
Рішення про укладення мирової угоди від імені кредиторів приймається більшістю голосів кредиторів - членів комітету кредиторів.
Мирова угода вважається укладеною лише за умови, якщо за її підписання висловили згоду всі кредитори, вимоги яких забезпечені заставою майна боржника.
Мирова угода може бути укладена тільки щодо вимог, забезпечених заставою, вимог другої та наступних черг, які визначені ст. 31 Закону.
Мирова угода набирає чинності з дня її затвердження господарським судом і є обов'язковою для боржника (банкрута), кредиторів, вимоги яких забезпечені заставою, кредиторів другої та наступних черг. З набранням чинності мирової угоди припиняється провадження у справі про банкрутство і боржник приступає до погашення вимог кредиторів згідно з умовами мирової угоди.
в)Санація (відновлення платоспроможності) боржника
Санація – система заходів, що здійснюються до(власниками майна підприємства) чи під час(комітетом кредиторів) провадження у справі про банкрутство з метою запобігання визнання боржника банкрутом та його ліквідації, спрямована на оздоровлення фінансово-господарського становища боржника, а також задоволення в повному обсязі або частково вимог кредиторів шляхом кредитування, реструктуризації підприємства, боргів і капіталу та (або) зміну організаційно-правової та виробничої структури боржника.
Санація вводиться на строк не більше дванадцяти місяців.
План санації повинен передбачати строк відновлення платоспроможності боржника. Платоспроможність вважається відновленою за відсутності ознак банкрутства, визначених цим Законом.
У разі наявності інвесторів план санації розробляється та погоджується за участю інвесторів.
Заходами щодо відновлення платоспроможності боржника, які містять план санації, можуть бути[25]:
реструктуризація підприємства;
перепрофілювання виробництва;
закриття нерентабельних виробництв;
відстрочка та (або) розстрочка платежів або прощення (списання) частини боргів, про що укладається мирова угода;
ліквідація дебіторської заборгованості;
продаж частини майна боржника;
зобов'язання інвестора про погашення боргу (частини боргу) боржника, зокрема шляхом переведення на нього боргу (частини боргу) та його відповідальність за невиконання взятих на себе зобов'язань;