Смекни!
smekni.com

Система національних рахунків у зовнішньоекономічній діяльності (стр. 1 из 2)

Реферат на тему:

«Система національних рахунків у зовнішньоекономічній діяльності»


Система національних рахунків у зовнішньоекономічній діяльності

Система національних рахунків (СНР) – це система взаємозв’язаних статитичних показників, яка побудована у вигляді певного набору рахунків і таблиць з метою відтворення повної картини економічної діяльності держави.

Система показникі СНР є найважливішим інстурментом розробки національної економічної стратегії, зовнішньоторговельної та валютно—фінансової політики, дає змогу оцінювати міждержавні рівні економічног та науково-технічного розвитку, допомагає відшукувати раціональні форми участі і міжнародному поділі праці

Система національних рахунків розглядає економіку як ціле, принципово не розрізнюючи виробництво матеріальних благ і надання послуг, що дозволяє дати узагальнювальну оцінку результатів діяльності народного господарства як з матеріально-речового, так і фінансового погляду для всіх господарських одиниць на всіх рівнях функціонування економічного механізму.

У системі національних рахунків (СНР) економічна діяльність – це сукупність операцій з продуктами, послугами, доходами та фінансовими відносинами. Виконання цих операцій полягає у взаємодії між інституційними одиницями або в рамках самих одиниць. Економічні об’єкти, інституційні одиниці та операції між ними в націоналньних рахунках групуються для того, щоб виствітлювати стан економіки відповідно до вимог ринкових відносин.

Система національних рахунків дає змогу створити інформаційну базу для вивчення реальних процесів, які відбуваються в ринковій економіці, зокрема щодо розвитку виробництва, масштабів інфляції, безробіття, приватизації, дієвості податкової та митної політики і т.ін.

СНР – це інтегрована система (одні й ті самі поняття, визначення й класифікаціїзастосовуються до всіх рахунків і субрахунків), що є також узгодженою (кожний економічний потік або запаси вимірюються ідентично для відповідних сторін). Ця ізгодженість досягається застосуванням у всій системі одних і тих самих понять і визначень та використанням єдиного комплексу правил обліку.

СНР має певні категорії, які становлять основу цієї системи та дозволяють подати її в повному обсязі. Ці категорії охоплюють різноманітні економічні об’єкти та явищп, а саме:

- інституційні одиниці та сектори;

- операції та інші потоки;

- активи і зобов’язання;

- види діяльності, продукти.

Інституційними називають економічні одиниці, які можуть володіти активами і брати на себе зобов’язання. Вони можуть здійснювати всю сукупність операцій. Інституційні одиниці є центрами прийняття рішень за всіма аспектами економічного життя і за своїми головними функціями групуються в інституційні сектори.

Нефінасові корпорації, які мають на меті виробництво товарів на ринок і послуг нефінансовго характеру.

Фінансові корпорації, які здійснюють фінансове посередництво або допоміжну фінансову діяльність.

Органи державного управління – вироблення здебільшого неринкових послуг для індивідуальног або колективного споживання і перерозподіл доходів та багатства.

У системі національних рахунків моментом здійснення операції вважається зобов’язання, а не момент проведення розрахунку, тобто йдеться про те, що операції відбиваються в момент їх здійснення, а не платежу.

Операції з товарами та послугами характеризують походження і використання товарів та послуг. Товари та послуги завжди є результатими виробничої діяльності або в середині країни, або за її межами в поточному чи попередньому періоді.

Операції з розподілу складаються з операці, за допомогою яких додана вартість, що її створено в процесі виробництва, розподіляється між робочою силою, кпіталом і урядом, та операцій, пов’язанихз перерозподілом доходу і багатства.

Операції з фінансовими інструментами (або фінансові операції) відносяться до чистого придбання фінансовх активів або до чистого сальдо взятих зобов’язань за кожним видом фінансового інструменту. Такі операції здійснюються як еквівалент нефінансових операцій. Вони спричинююьтся до появи економічних потоків, які мають не лише конкретний характер, ай забезпечують створення, перетворення, обмін, трансфер або ліквідацію економічної вартості, а також породжують зміни в обсязі, складі або вартості активів чи зобов’язань інституійних одиниць.

Інші проведення за рахунками нагромадження охоплюють операції та економічні потоки, які змінюють кількість або вартість активів і зобов’язань. Вони включають споживання основного капіталу і придбання за відкиданням реалізації невироблених нефінансових активів, відкриття чи вичерпання користних копалин або передання природних активів для здійснення економічних дій.

Активи і зобов’язання є компонентами балансів усієї економіки й інституційних секторів, які видбиваються в балансових відомостях. Активи і зобов’язання оцінюються в поточних цінах на той час, якого стосується баланс. Балансова відомість показує запаси активів і зобов’язань, які є на визначену дату за кожною одиницею чи сектором або економкою в цілому.

Запаси пов’язані з потоками: запаси є результатом нагромадження від попередніх операцій та інших потоків і змінюються під впливом майбутніх операційта інших потоків. Запаси фіксуються в момент, коли вони використовуються, і фактично є результатом безперервних надходжень і вилучень, а також тих чи інших змін у фізичному обсязі вартості, які трапляються в період наявності відповідного активу чи зобов’язання.

У СНР оперують поняттями ринкові товари і послуги, які забезпечують одержання прибутку, та неринкові, які надаються органами державного управління і некомерціними організаціями для задаволення індивідуальних потреб населення і колективних потреб суспільства.

У СНР розрізняють категорії внутрішньої і національної економіки. Для розмежування цих категорій викристовують такі поняття: економічна територія, резидент, центр економічних інтересів.

Під економічною розуміють територію, якою адміністративно керує уряд країни і в межах якої особи, товари і гроші можуть вільно переміщуватися.

Інституційні одиниці (домашні господарства, підприємства, організації) вважаються резидентами певної країни, якщо центр їхніх економічних інтересів пов’язаний з економічною територією країни.

Метою СНР є фіксування економічних потоків і запасів. Потоки та запаси фіксуються в рахунках, причому кожний рахунок стосується певного аспекту економічного життя.

Національні рахунки можуть бути подані кількома способами: у вигляді балансу з надходженнями на одному боці та витратами на іншому, у вигляді матриці, в якій кожний рахунок подано парою, що складається з рядка та стовпця, а також у вигляді діаграм і рівнянь.

Рахунки в СНР будуються за принципом подвійного запису, тобто кожна операція має реєструватися двічі: як ресурс обо зміна в зобов’язаннях і як використання або зміна в активах. Підсумок за операціями, що зафіксовані як види використання або зміни в активах, мають збігаися, чим підтверджується правильність складання всіх рахунків.

Загальний принцип у СНР полягає в тому, що операції між інституційними одиницями мають і зобов’язання, тобто згідно з методом нарахувань.

Операція має фіксуватися за однією вартістю для всіх сектрів, які беруть участь в операції. Це стосується як активів, так і зобов’язань. Операції оцінюються за фактичними цінами, які узгоджені учасниками операцій. За відсутності ринкових операцій оцінювання здійснюється відповідно до понесених витрат або за допомогою цін на аналогічні товари чи послуги.

Продукти та послуги, які не набирають товарно-грошової ворми, оцінюють за ринковими цінами на аналогічні товари, що реалізуються на ринку, або собівартістю, коли ринкова ціна відсутня.

СНР містять такі рахунки:

- внутрішньої економіки: продуктів та послуг, утворення, використання доходів, капітальні витрати, фнансовий рахунок;

- «зовнішньоекономічних зв’язків» («решта країн світу»): поточних операцій, капітальних витрат, фінансовий рахунок;

Сукупність рахунків утворює зведені рахунки і відбиває відносини між національною економікою та економікою інших країн, а також відношення між різними показниками системи.

Рахунки поділяють на три класи:

- призначені для характеристики в цілому, пропорції між найважливішими макроекономічними величинами та категоріями;

- такі, що деталізують рахунки 1-го класу відносно показників виробництва, споживання і нагромадження національного продукту; складаються для окремих галузей, товарів або груп товарів;

- подають деталізацію рахунків 1-го класу відносно показників доходів і видатків, фінансування видатків капітального характеру; складаються для окремих секторів економіки.

Для кожного сектору економіки передбачено складання набору рахунків – від рахунку виробництва до фінансового; для різних галузей - складання рахунків продуктів та послуг , виробництва і уторення доходів.

Рахунки групуються за трьома категоріями: поточні рахунки, рахунки нагромадження та баланси.

Рахунок товарів і послуг характеризує ресурси (внутрішнє виробництво та імпорт) і використання (проміжне та кінцеве споживання, капіталоутворення, експорт) товарів і послуг.

Показники рахунку поділяють на такі групи: продукти і матеріальні послуги; нематеріальні послуги.

Валовий випуск товарів і послуг та податки на продукти, чисті податки на імпорт та проміжне споживання переносяться в цей рахунок з рахунку виробництва; експорт та імпорт товарів і послуг – з рахунку поточних операцій за зовнішньоекномічними зв’язками; кінцеве споживання – із рахунку використання доходів; валове нагромадження основних фондів та зміни матеріальних оборотних засобів – із рахунку капіталу.