Проте подібні прості визначення не дають ключ до розуміння, який повинна бути ціна, як вона зароджується, як діє ціновий механізм.
Просте спостереження окремих цін і навіть покупки за цими цінами народжують скоріше емоційне, чим об'єктивно-наукове сприйняття. У буденній свідомості найчастіше народжується не тільки приватне, вузьке, але і спотворене бачення ціни.
Тому нам належить глибше вникнути в суть поняття «ціна», розглянути різноманітні види і функції цін, вивчити механізм формування цін, способи їх визначення.
Ціна, як і гроші, є історична категорія, що виникла і сформувалася в процесі зародження і розвитку обміну. Вже в ході простого натурального обміну доводиться по суті використовувати ціни як обмінні пропорції, що забезпечують еквівалентність обміну. Коли стародавній каменетес обмінював одну кам'яну сокиру на два горщики гончаря, він виходив з того, що ціна горщика рівна половині сокири. Це були своєрідні товарні ціни, що виявляються в пропорціях обміну. Така ціна ще не універсальна і виражена для кожної із сторін, що обмінюються, в різних одиницях.
Поява товарних, а потім металевих і паперових грошей породило можливість виражати ціну в одних і тих же одиницях товарного еквівалента, використовуваного як засіб платежу. Тепер уже і продавець і покупець бачать в ціні товару кількість грошових одиниць, яку можна отримати або доводиться платити за одиницю товару.
Грошова ціна розставляє, здавалося б, все по своїх місцях. Але виникає нова, цього разу, мабуть, вічна проблема: «Скільки ж грошових одиниць того або іншого вигляду слід платити за одиницю того або іншого товару?» Коротше кажучи, довелося задуматися про спосіб визначення ціни. І саме поняття ціни як пропорції обміну попало під сильний вплив методів її встановлення, тобто механізм.
Про ціни стали говорити і писати не стільки з позицій їх суті і призначення, скільки з погляду способів їх формування, визначення.
Сприйняття ціни все більш асоціювалося з епітетами, супроводжуючими це слово: «державна», «ринкова», «тверда», «договірна» і тому подібними. Сенс ціни так чи інакше зв'язується з ціноутворюючими чинниками, що впливають на її величину.
Доцільно розділяти два підходи до формування цін: ринковий і виробничий (витратний). При першому підході визначальним чинником ціноутворення є кон'юнктура ринку, попит і пропозиція товару. При другому – в основу встановлення ціни товару кладуться виробничі витрати, перш за все трудові, пов'язані із створенням, випуском товару.
В рамках ринкового підходу прийнятно наступне визначення:
Ціна – це форма виразу цінності благ, що виявляється в процесі їх обміну.
У такому формулюванні виділяються два основні акценти. По-перше, підкреслюється безпосередній зв'язок ціни товару з цінністю, корисністю, якою він володіє як об'єкт споживання. По-друге, згідно такому трактуванню ціна товару виявляється як економічна суть тільки в умовах його обміну на гроші або інший товар. Отже поза ринком, без купівлі-продажу про ціну говорити не доводиться, ціну здатний встановити тільки ринок.
Інші позиції відносно суті ціни властиві виробничому підходу, що спирається на зв'язок цін з чинниками, – виробництва в цілому і з головним чинником – працею. Для такого підходу типове наступне формулювання:
Ціна є грошовий вираз вартості товару.
У такому визначенні центр тяжіння перенесений на поняття «вартість».
Згідно трудової теорії вартості, що бере почало в працях А. Смита і Д.
Рікардо і розвиненою потім До. Марксом, вартість визначається витратами праці на виробництво товару, тобто має трудову природу. Щоб обійти численні труднощі кількісного вимірювання вартості в її трудовому сприйнятті, К. Маркс вимушений був ввести поняття «Абстрактна і конкретна праця», «суспільно необхідні витрати праці», але при цьому вартість продовжувала залишатися теоретичною категорією.
Практичний зв'язок між вартістю і ціною був прокладений за допомогою застосування витратного принципу, в рамках якого величина ціни визначається за допомогою зміни сумарних витрат всіх чинників на виробництво одиниці товару в грошовому виразі, іменованих витратами виробництва, тобто ціна рівна середнім витратам. Збільшення до витрат певної величини прибутку приводить до встановлення шуканої ціни.
Доводиться відзначати, що «вартісний» підхід до ціни в його трудовому трактуванні володіє природною обмеженістю унаслідок застосовності тільки до продуктів праці. На підставі цього підходу не представляється можливим встановлювати ціни предметів, речей, що не є результатами людської праці, скажімо, землі, природних багатств. В рамках виробничого підходу вважається, що вони не володіють трудовою, міновою вартістю і, отже, ціною.
Ще один спосіб проникнення в суть цін полягає у вивченні їх функцій, що характеризують роль, яку ціни грають в економіці. При цьому треба мати на увазі, що функції цін і способи їх реалізації розрізняються залежно від природи того економічного середовища, в якому діють, використовуються ціни. Перш за все є на увазі відмінність дії цінового механізму в економіці централізовано-державного і ринкового типу.
Функція ціни є зовнішнім проявом її внутрішнього змісту. До функцій ціни може бути віднесено тільки те, що характерно для кожної конкретної ціни без винятку.
1. Облікова функція. Визначається самою суттю ціни, тобто, будучи грошовим вираженням вартості, ціни показують скільки коштує суспільству задоволення конкретної потреби в тій чи іншій продукції. Ціна вимірює, скільки витрачено праці, сировини, матеріалів, що комплектують вироби, на виготовлення товару, характеризує, з якою ефективністю використовується праця. Насамкінець ціна показує не тільки величину сукупних витрат виробництва та обігу товарів, а й розмір прибутку.
Основний принцип обліку витрат полягає в тому, що принципи й методи обліку витрат, які застосовуються на підприємстві, повинні відповідати його організаційній та управлінській структурі, номенклатурі товарів, що випускаються, технології виробництва й формам зв’язків із ринком.
2. Стимулююча функція. Її значення виявляється у впливі на виробництво та споживання різних товарів. Ціна стимулює виробника через рівень вкладеного в неї прибутку. У результаті ціни сприяють чи перешкоджають зростанню випуску й споживання різних товарів. Стимулювання відбувається шляхом підвищення частки прибутку в ціні, надбавок і знижок з основної ціни. Стимулюючу функцію має така ринкова ціна, яка дозволяє виробнику вигідно продавати свій товар. Стосовно даної функції ефективнішими є ціни, що дають більш високий прибуток порівняно з цінами на інші товари. Стимулююча функція означає, що за допомогою системи цін реалізуються економічні інтереси всіх учасників відтворення й суспільства загалом. Особливо значуще це для ринкової економіки, коли на перше місце висуваються економічні методи управління. Стимулювання здійснюється на всіх стадіях, напрямах розширеного відтворення. Через систему цін стимулюються збільшення обсягу виробництва, поліпшення якісних параметрів товарів, відновлення асортименту, поліпшення структури споживання, скорочення часу обігу, скорочення нераціональних перевезень, ефективне використання транспортних засобів. Велику роль стимулююча функція відіграє в рішенні соціальних проблем, коли створюються сприятливі умови для споживання товарів першої необхідності через мінімальні ціни на них.
3. Розподільна функція. Вона пов’язана з можливістю відхилення ціни від вартості під впливом безлічі ринкових чинників. Ціни виступають інструментом розподілу й перерозподілу національного доходу між галузями економіки, її секторами, різними формами власності, регіонами, фондами нагромадження і споживання, різними соціальними групами населення. Ця функція ціни також передбачає облік у ціні акцизу на окремі групи товарів, податку на додану вартість (ПДВ) та інших форм централізованого чистого доходу, що надходить у бюджети різних рівнів на загальнодержавні нестатки. Завдяки даній функції ціни розв’язуються також соціальні завдання суспільства. Як засіб перерозподілу найчастіше використовуються регульовані ціни. Але вони не єдиний інструмент розподілу й перерозподілу. Особливу роль тут відіграють фінанси та кредитна система.
4. Вимірювальна функція. Ціна обслуговує обіг товарів і забезпечує реалізацію економічних інтересів усіх відносно самостійних учасників товарного обігу: виробника посередника споживача. У цій якості вона виступає як кількість грошей (товарів і послуг), що сплачується й отримується за одиницю товару чи послуги. Завдяки ціні можна виміряти, визначити кількість грошей, що покупець має сплатити, а продавець — одержати за проданий товар. Знаючи ціни різних товарів, послуг і кількість товарів, що продаються і купуються, можна визначити величину грошового платежу за товари й послуги. Знаючи ціну робочої сили, праці, можна визначити розмір зарплати на підприємстві, у галузі. Порівнюючи ціни різних товарів, можна їх диференціювати на дорогі і дешеві. Якщо ціни враховують корисність, то за співвідношенням таких цін можна судити про співвідношення корисності різних товарів. Перелічені моменти свідчать про те, що ціна, виконує співвимірну функцію, за допомогою якої зіставляються цінності різних товарів.
5. Функція балансування попиту та пропозиції. Через ціни здійснюється зв’язок між виробництвом та споживанням, пропозицією та попитом. Надмірно високі чи низькі ціни свідчать про диспропорції у виробництві та обігу. З появою диспропорцій у господарстві рівновагу можна досягнути зміною обсягу виробництва чи зміною цін. Ціна повинна зацікавлювати виробника в підвищенні якості й розширенні асортименту необхідних ринку товарів, що користуються попитом. Попит виражає потребу в товарі з боку покупця за наявності у нього можливостей купити товар. Це практично виражається у встановленні зворотної залежності між ринковою ціною та кількістю товарів, що купуються. За інших рівних умов кількість товарів, що купуються, залежить від рівня цін на них. Чим вище ціна, тим менше товарів буде куплено покупцем, і обсяг проданих товарів знизиться. Попит на товари збільшується зі зменшенням ціни. За підвищення попиту, коли має місце дефіцит товарів, ціни на них неминуче зростають. В умовах надлишку товарів їх продаж можливий лише у разі зниження цін.