В третьому кварталі цей показник скоротився до 0,5 %. Експорт промислової продукції за 11 місяців 2007 року склав 39,3 % загального обсягу реалізації в промисловості, що засвідчує його високу роль як чинника економічної динаміки. Це чітко простежується у зростанні провідних галузей промисловості: за 11 місяців на зовнішніх ринках було реалізовано понад 70 % продукції металургії, понад 50 % – машинобудування, понад 20 % – харчової промисловості.
Збільшення частки продукції з більш високим рівнем доданої вартості в експорті (зокрема, частка продукції машинобудування збільшилася з 13,6 % до 16,9 %) дозволяє зробити висновок про посилення системного впливу зовнішньої торгівлі на внутрішню економічну динаміку. При цьому у вартісному вимірі приріст експорту машинобудівної продукції становить понад 80 % приросту виробництва у галузі, відтак, за винятком орієнтованого переважно на внутрішній ринок автомобілебудування, можна говорити про переважно експортну природу активного зростання в галузі. Значним є експортний чинник економічного зростання і в харчовій промисловості: збільшення обсягів експорту відповідної продукції склало понад три чверті приросту реалізованої продукції харчової промисловості за 11 місяців 2007 року. Водночас обумовлена експортною спеціалізацію диспропорційність українського промислового виробництва при динамічному збільшенні внутрішнього попиту обумовила синхронні з економічним зростанням високі темпи приросту товарного імпорту.
Останній зріс за 11 місяців 2007 року на 34,2 %. Це підтримало тенденцію 2005-2006 рр. щодо зростання негативного сальдо торговельного балансу.
При цьому варто відзначити галузеву нерівномірність поділу ринків між імпортованою та вітчизняною продукцією. Так, якщо імпорт харчової продукції сягнув лише 14,4 % обсягів продукції вітчизняних виробників цієї галузі, що свідчить про збереження конкурентоспроможності українських компаній - виробників харчової продукції, імпорт продукції машинобудування на 16 % перевищив виробництво відповідної продукції на території України, текстильної продукції та одягу – в 1,9 разу. Це свідчить про обмеженість позитивного імпульсу від динамічного зростання внутрішнього попиту для низки вітчизняних галузей. Власне, саме випереджаюче зростання імпорту зробило можливим одночасне зростання часток споживання і нагромадження у сукупному ВВП України. Еволюція структури імпорту в 2007 р. свідчить про посилення впливу зростання як споживчого, так і інвестиційного попиту. Між тим роль внутрішнього попиту як чинника економічного зростання посилилася. Сукупний приріст імпорту за підсумками 11 місяців 2007 р. дорівнює загальному приросту ВВП (у спів ставних цінах).
Динамічне економічне зростання на підґрунті підвищення внутрішнього попиту обумовило активне підвищення в Україні платоспроможного попиту на кредитні ресурси. Кредити в економіку за 2007 р. збільшилися на 74,1 %, при цьому кумулятивний темп приросту кредитних вкладень був найбільшим, починаючи з 2001 р. – в 1,7 разу. Це значно активізувало інвестиційну діяльність та розвиток внутрішнього споживчого попиту, стимулювало діяльність галузей, орієнтованих на внутрішній ринок. Між тим, відставання темпів капіталізації вітчизняних банків, нерозвиненість фінансового ринку, високий рівень вилучення коштів на потреби споживання та відсутність належних механізмів спрямування заощаджень громадян на потреби інвестування, посилили залежність української банківської системи від зовнішніх джерел надходження коштів.
Поєднання м’якої монетарної політики з від’ємним сальдо торговельного балансу, активізацією зовнішнього фінансування по каналах як прямих інвестицій, так і боргових запозичень приватного сектора, стрімким зростанням соціальних видатків та доходів населення стало одним із чинників посилення загроз макроекономічній стабільності. За підсумками 2007 р. приріст споживчих цін становив 16,6 %. Випереджаюче зростання цін на продукти харчування (23,7 %, приріст цін на продукти харчування забезпечив близько 80 % загального показника інфляції) суттєво посилило негативний соціальний ефект від інфляції, оскільки завдало головного удару по домогосподарствах з низьким рівнем доходів, в яких значною є частка витрат на продовольство.
Таким чином, результати розвитку української економіки у 2007 р. демонструють ознаки того, що в Україні поступово формується модель економічного зростання на основі споживчого та інвестиційного попиту. В умовах політичної невизначеності, поєднання м’якої монетарної політики зі стрімким зростанням соціальних видатків та доходів населення веде до зміни споживчої поведінки, стимулюючи зростання норми споживання. Істотне збільшення потоків капітальних ресурсів в реальний сектор економіки засвідчує, що як зростаючий споживчий попит, так і активна експортна динаміка мультиплікуються на сектори, які беруть участь у формуванні національного капіталу, але водночас активно стимулюється приплив імпорту в Україну. Це відповідним чином змінює напрям грошових потоків і впливає на структуру грошової пропозиції, посилює вплив структурних чинників інфляції, загострює проблему невідповідності між динамікою доходів економічних суб’єктів, з одного боку, і динамікою споживання й інвестицій – з іншою.
Відтак, попри загалом позитивну динаміку, яку продовжує демонструвати реальний сектор економіки, нагромадження суттєвих суперечностей та загроз подальшої дестабілізації ситуації, яке знаходить вияв у грошово-валютній сфері, засвідчує необхідність змін у моделі соціально-економічного розвитку країни та відповідної модифікації соціальної та економічної політики держави.
РОЗДІЛ 3. Основні ризики подальшого розвитку та орієнтири соціально-економічної політики України.
Як було показано вище, хоча в 2007 р. в Україні було зафіксовано продовження тенденцій швидкого економічного зростання, природа цього зростання залишалася переважно екстенсивною. Воно не супроводжувалося цілеспрямованою державною політикою щодо подолання суттєвих структурних диспропорцій, які можуть негативно відбитися на конкурентоспроможності національної економіки в середньо- та довгостроковій перспективах. Виявом цих диспропорцій стало формування значних ризиків макроекономічної стабільності, які становлять безпосередню загрозу подальшому економічному та соціальному розвитку, а відтак – мусять бути врахованими при формуванні майбутньої політики держави.
В останні роки все більшої вкоріненості в Україні набувають соціальні критерії оцінки легітимності державної політики та економічного розвитку. Це є природним, за затяжного трансформаційного процесу зі слабким соціальним ефектом економічних реформ, та в умовах високого рівня політичної та соціальної напруженості в країні.
Відтак, нова модель соціально-економічної політики може базуватися лише на пріоритетності соціальних складових суспільного розвитку.
Постійне зростання світових соціальних стандартів, яке буде особливо відчутним для України в контексті її євроінтеграційних орієнтирів, невпинно підвищуватиме ресурсні потреби соціальної сфери. Це вимагає інтегрованості соціальної політики з цілями диверсифікації джерел доходів громадян на основі зростання ВВП, продуктивності праці та ефективності виробництва. Підвищення ефективності видатків на фінансування соціальної сфери вимагатиме структурного реформування управління нею, підвищення повноважень та зміцнення фінансової бази місцевих територіальних громад, диверсифікації системи надавачів соціальних послуг та інтеграції їх до загальної системи соціальної політики держави.
Сконцентрувати соціальну допомогу та підвищити її ефективність дозволить зміщення акцентів політики держави на сприяння динамічному зростанню рівня доходів економічно активних громадян. При цьому, за умов тотального зростання вартості основних ресурсів, значного обмеження можливостей формування прибутку в умовах високого тиску з боку міжнародної конкуренції, темпи приросту заробітної плати в Україні об’єктивно обмежені, насамперед, темпами зростання продуктивності праці.
Відтак, критичного значення для досягнення позитивних структурних зрушень у джерелах доходів громадян України набуває ресурсне забезпечення підвищення продуктивності людського капіталу.
Слід наголосити, що без цілеспрямованих заходів державної політики у зазначеному напрямку, збереження наявних темпів економічного зростання, навіть у середньостроковому періоді, не видається можливим.
З метою активізації процесів національного ресурсотворення економічна політика держави має бути зосереджена на поступовому зменшенні надто високого рівня залежності України від зовнішньоторговельних чинників та системному розвитку внутрішнього попиту, що потребуватиме концентрації на наступних пріоритетах:
• сприянні активізації інвестиційної та інноваційної діяльності шляхом концентрації інвестиційних ресурсів на пріоритетних напрямках шляхом розвитку інвестиційного кредитування, запровадження стимулів інвестиційної та інноваційної діяльності;
• сприянні розвиткові та втіленню підприємницької активності шляхом заохочення розвитку малого бізнесу, ринкового реформування відносин в АПК, розширення сектору послуг тощо;
• забезпеченні підтримки експортної діяльності з метою сприяння поліпшенню структури експорту;
• забезпеченні розвитку транспортної, комунікаційної, інформаційної, торговельної, фінансової та ін. інфраструктур;
• забезпеченні послідовного послаблення політичних, інституційних, інфляційних, валютних, кон’юнктурних та інших ризиків підприємницького клімату в Україні.
В даному контексті вкрай важливим є забезпечення макроекономічної стабільності. Стабільність монетарної та курсової динаміки має позитивно впливати як на оцінку соціально-економічних процесів широкими верствами населення, так і на підприємницький клімат в країні. Відтак, засоби такого забезпечення не повинні перешкоджати процесам ресурсотворення.