Ось про що приблизно йшла мова.
Поняття «корпоративне управління» в Україні неминуче пов’язано з проблемою, суть якої у тому, що корпоративне управління потрібно інвесторам, міжнародним організаціям, але не потрібно тим, хто є його безпосередніми учасниками. Державні та судові органи не підкріплюють розвиток корпоративного управління конкретними рішеннями та практичною діяльністю. Великим власникам акціонерного капіталу не потрібні ніякі сторонні учасники акціонерного контролю, і вони виступають проти змін у правовому полі. За-цікавлені особи (великі постачальники та споживачі) не рахуються з правом акціонерів контролювати значні договори та створення дочірніх структур.
Потенційний інвестор не в змозі зрозуміти наші норми корпоративного управління через відсутність цілого ряду необхідних законодавчих актів та нечітке ставлення України до загальноприйнятих у світовій практиці принципів корпоративного управління.
Не дає приводів для оптимізму потенційному інвестору і практика корпоративних відносин в Україні: він не впевнений у законодавчому захисті своєї власності через численні скандали на цьому ґрунті і тенденційність судових рішень. Його права як акціонера в разі здійснення ним інвестицій можуть бути порушені, і заперечити ці порушення в Україні не завжди можливо. Доступ до інформації про акціонерне товариство є парадоксальним: за формою він є, а за змістом ця інформація не тільки є недостатньою для прийняття інвестиційного рішення, але навіть не дає змоги взагалі звернути увагу на те чи інше АТ як потенційний об’єкт для інвестицій.
З усіх загальноприйнятих принципів корпоративного управління найбільш гальмуючим фактором є практично непрацюючий в Україні принцип розкриття інформації і прозорості АТ не лише для інвесторів, а й навіть для акціонерів. У нас відсутні стандарти та культура публічної звітності емітентів, а також звітності менеджменту перед акціонерами та спостережною радою. Звітність АТ не відповідає загальноприйнятим у світовій практиці стандартам розкриття інформації.
Поряд із цим стан вітчизняної економіки, незважаючи на досить стійку позитивну динаміку, викликає серйозне занепокоєння. Все більш тривожною є статистика щодо фізичного та морального старіння виробничих фондів. Із цього випливає єдиний висновок: всі організаційні та со-ціально-економічні фактори зростання практично вичерпано, і без інвестицій Україна не посяде у світовій економіці значущого місця. У свою чергу, надходження інвестиційних ресурсів прямо залежить від розвитку корпоративного управління (Директор SigmaBleyzer Діана СМАХТІНА).
– Однією з основних проблем ефективного розвитку корпоративного управління в Україні є розкриття інформації емітентами цінних паперів. І досі не знайдено чітких відповідей на запитання: яку інформацію і в якому обсязі дійсно необхідно розкривати, для кого та як це потрібно робити?
Можна констатувати, що в Україні сьогодні існує не си-стема розкриття інформації, а система публікації офіційної звітності. Переважна більшість емітентів публікують інформацію, чітко дотримуючись стандартних форм, розроблених державними органами, і не розкриває інформацію щодо особливостей своєї діяльності.
Практично не змінилася ситуація з якістю розкриття фінансової інформації і після введення Національних стандартів бухгалтерського обліку.
Багато невирішених питань існує і щодо си-стеми оприлюднення інформації. Більшість із них пов’язані з недосконалістю чинного законодавства. Насамперед, ідеться про норму, яка передбачає можливість оприлюднення річного звіту емітентів упродовж дев’яти місяців після закінчення звітного року.
Нещодавно було запроваджено нову систему збирання та оприлюднення звітності, згідно з якою емітенти до кінця вересня можуть надсилати свої звіти до інформаційних агентств, які, у свою чергу, передають їх до Агентства з розвитку інфраструктури фондового ринку України. Інформація оприлюднюється як на веб-сайтах інформаційних агентств, так і на веб-сайті державного Агентства.
Однак ДКЦПФР могла б забезпечити оприлюднення звітів більш оперативно, оскільки емітенти надсилають ці звіти до Комісії до кінця першого півріччя.
Хоча річна звітність, оприлюднена через дев’ять місяців і навіть через півроку після закінчення звітного року, значно втрачає актуальність і не викликає зацікавленості ані у власників акцій, ані у потенційних інвесторів.
Для вирішення перелічених проблем необхідно запровадити стандарти розкриття інформації замість порядку оприлюднення звітності, визначити обсяги інформації, що має розкриватися, а також рішенням ДКЦПФР встановити терміни розкриття інформації(Директор Українського інституту розвитку фондового ринку Дмитро ЛЕОНОВ).
– Одним з основних чинників, що негативно вплинув на долю Закону «Про акціонерні товариства», було питання функціонування закритих акціонерних товариств. Крім демократизації корпоративних відносин та корпоративного управління, передбаченої законопроектом, керівники існуючих ЗАТ побоюються: необхідності «відкриватися» або перетворюватися на ВАТ; ризику втрати контролю над товариством, який у межах ЗАТ забезпечується часто-густо адміністративними (силовими некорпоративними) засобами; можливості доступу до «комерційної таємниці» нових акціонерів – сторонніх осіб, у тому числі конкурентів; більш високого рівня прозорості діяльності, нових стандартів звітності та нової якості корпоративних відносин.
Оскільки зазначені проблеми існують якщо не в дійсності, то в уяві значного кола осіб – представників ЗАТ, законодавство має їх або обійти, або ефективно вирішити. Обійти можна досить просто – прийняти Закон про відкриті (публічні) акціонерні товариства, залишивши закриті акціонерні товариства у спокої. Хоча це призведе лише до замовчування проблем, які реально охоплюють ЗАТ. Вирішити завдання, тим більше ефективно, – набагато складніше. Однак у разі успіху результат буде вартий зусиль.
Як відправний пункт при вирішенні порушених проблем є необхідним урахування кількох застережень. Оскільки ЗАТ як економічне явище має масовий характер, руйнувати цей тип акціонерного товариства неприпустимо, його треба зберегти. Світовий досвід і міжнародні норми та стандарти практично не мають українських аналогів ЗАТ (крім хіба що російського варіанта АОЗТ). Тому пряме копіювання міжнародних принципів корпоративної організації власності та управління в цьому разі є і безпідставним і малопродуктивним. Існуюча законодавча і нормативно-правова база створення та діяльності ЗАТ під впливом приватизаційних процесів у корпоративному секторі економіки України помітно відійшла від первинного змісту ЗАТ саме як закритого акціонерного товариства із заздалегідь визначеним колом акціонерів та обмеженою сферою обігу акцій. Ці деформації треба усунути з тим, щоб зробити ЗАТ дійсно закритим товариством не лише за назвою, але й по суті. Нове законодавство щодо ЗАТ повинно бути більш привабливим за чинне як для осіб, які бажають створювати нові ЗАТ, так і для осіб, які контролюють існуючі компанії.
Для виконання зазначених умов перш за все слід відмовитись від ідеї перетворення ЗАТ у товариства з обмеженою відповідальністю чи інші форми господарських товариств. Практично здійснити таку реорганізацію без негативних наслідків для більшості ЗАТ неможливо, оскільки це переважно компанії з великою кількістю співробітників, тоді як усі інші форми господарських товариств передбачають дуже обмежене коло учасників – від кількох осіб до кількох десятків осіб. У протилежному випадку такі господарські товариства виявляться просто некерованими і на них виникатимуть ще більші проблеми.
Натомість у законі про акціонерні товариства слід встановити норму, відповідно до якої дія положень, що регулюють порядок створення та діяльності ЗАТ «нового типу», в повному обсязі поширюється лише на новостворені товариства. Щодо існуючих ЗАТ, то їм треба надати право вільного вибору своєї подальшої долі: або приведення діяльності у відповідність до нового законодавства в обмін на «пільги», встановлені для ЗАТ, або збереження існуючого статусу без права застосування додаткових обмежень, встановлених для ЗАТ нового зразка (таких, як заборона вільного продажу акцій стороннім акціонерам, переважне право на придбання акцій ЗАТ його акціонерами та самим товариством тощо).
З метою приведення нового корпоративного законодавства у відповідність до «закритої» природи ЗАТ, необхідно: поширити його дію лише на акціонерні товариства з кількістю акціонерів до 50 або 100 осіб; надати право засновникам ЗАТ встановлювати обмеження щодо обігу акцій лише у колі наявних акціонерів; спростити процедуру реєстрації таких ЗАТ та процедуру реєстрації випуску акцій; мінімізувати корпоративну звітність таких ЗАТ та вимоги до її оприлюднення.
Водночас з метою захисту прав акціонерів існуючих ЗАТ, створених до прийняття нового закону, необхідно у прикінцевих положеннях уточнити умови, на яких такі товариства здійснюватимуть подальшу діяльність. Для цього пропонується всі існуючі ЗАТ класифікувати за трьома групами: до 50 акці-онерів; від 50 до 1 000 акціонерів; понад 1 000 акціонерів.
На ЗАТ з чисельністю до 50 акціонерів необхідно поширити пільговий («закритий») порядок корпоративного управління та корпоративних відносин, який запроваджується шляхом добровільного приведення їх діяльності у відповідність до вимог нового закону через внесення в установленому порядку змін до статуту та внутрішніх документів товариства. Для ЗАТ із чисельністю акціонерів від 50 до 1 000 осіб слід встановити спрощений порядок реєстрації випуску акцій та скорочений обсяг звітності. Для ЗАТ із чисельністю понад 1 000 акціонерів треба зберегти чинні вимоги щодо оприлюднення звітності та реєстрації випуску акцій. При цьому з метою захисту прав акціонерів існуючих ЗАТ на вільне розпорядження власними акціями необхідно заборонити встановлення додаткових обмежень на обіг акцій для товариств із чисельністю акціонерів понад 50 осіб.