Теорія поведінки споживача (стр. 1 из 2)

Реферат

з дисципліни "Мікроекономіка"

на тему "Теорія поведінки споживача"

План

1. Предмет і метод економіки

2. Теорія граничної корисності та поведінка споживача

3. Ординалістська теорія поведінки споживача

1. Предмет і метод мікроекономіки

Разом із багатогранним прогресом людства розвивається й економічна теорія, що на сьогодні складається з певних напрямків, кожен з яких виконує специфічні завдання. Надскладна економічна система досліджується та теоретично узагальнюється в різних видах аналізу. Серед видів теоретичного аналізу можна виділити такі:

— сутнісний, завданням якого є формулювання економічних законів, тобто стійких, сутнісних, таких, що повторюються, внутрішніх зв’язків і відносин між економічними явищами;

— історичний, ретроспективний, у межах якого певне економічне явище чи процес розглядається на етапах виникнення, становлення та розвитку;

— кількісний, потрібний для виміру економічної діяльності, для її управління;

— мотиваційний, за допомогою якого економічним агентам різних рівнів розкриваються спонукальні мотиви діяльності та прийняття рішень;

— порівняльний, що дає змогу зіставити результати економічної діяльності у часі та у просторі, порівняти різні позиції, моделі тощо;

— функціональний, основним призначенням якого є аналіз функціональних залежностей між основними економічними параметрами, що дає змогу прогнозувати ланцюг причинно-наслідкових зв’язків в економіці, наперед визначаючи очікувані результати рішень, що приймаються.

Розглядаючи структуру сучасної економічної теорії, варто зазначити, що сутнісним видом теоретичного аналізу займається переважно політична економія, а теорія функціонального аналізу представлена макро- та мікроекономікою.

Мікроекономіка вивчає поведінку та механізм прийняття рішень окремими економічними суб’єктами — мікросистемами (індивідами, домашніми господарствами, підприємствами, організаціями), що прагнуть досягти мети за наявних обмежених ресурсів, для яких, до того ж, можна знайти альтернативне використання. У центрі уваги мікроекономіки знаходяться поведінка споживача і виробника та її оптимізація, ринковий попит і пропозиція, відносні ціни товарів, розподіл ресурсів за альтернативності їх використання, часткова та загальна ринкова рівновага тощо.

Рідкісність, або об’єктивна обмеженість, ресурсів суспільства, з одного боку, та безмежність бажань і потреб людей — з іншого, є ключовими вихідними проблемами мікроекономіки, яка може бути визначена як наука, що вивчає обгрунтування вибору самостійними економічними одиницями. При цьому мікроекономіка виходить з гіпотези про раціональність намірів, рішень і дій мікросистем, тобто йдеться не тільки про раціональність цілей економічних агентів (субстанційна раціональність), а й про раціональність способів їх досягнення (процедурна раціональність).

2. Теорія граничної корисності та поведінка споживача

Мікроекономічний аналіз поведінки індивіда-споживача базується на мотиваційній концепції прагнення споживача задовольнити свої потреби. Матеріально-уречевлені засоби та послуги, що спроможні задовольнити потреби, називають благами. Переважну більшість благ відносять до категорії економічних, створених людською працею в результаті альтернативного вибору використання обмежених ресурсів. Споживач здійснює свій вибір благ, керуючись власними потребами та наявними коштами. Загальною основою для зіставлення різноманітних варіантів заведено вважати корисність благ — їх здатність задовольняти потребу. Корисність — поняття суб’єктивне, для різних споживачів корисність тих самих благ суттєво різниться.

Споживання благ підвищує рівень добробуту споживача не однаковою мірою, що визначається особистими перевагами, уподобаннями. Іноді в результаті вибору спостерігається зниження рівня добробуту внаслідок споживання антиблага — блага, що набуває негативної корисності (взагалі — забруднене повітря, вибірково — дим від паління цигарки для того, хто не палить).

Формалізований аналіз поведінки споживача передбачає визначення функції корисності як певного співвідношення обсягів споживаних благ і рівня корисності, що досягається споживачем:

, (2.1)

де

— рівень корисності; — кількість споживаних благ, одиниць; — кількість видів благ.

Вирізняють два основних підходи до формалізації вибору споживачів, з яких випливають різні рівні кількісної порівнянності корисності благ. Це виражається кількісною (кардиналістською) та по-
рядковою (ординалістською) функціями корисності. За кількісною
функцією

(2.2)

можна простежити залежність між зміною кількості одиниць одного споживаного блага X за незмінної кількості інших благ і відповідною зміною рівня корисності, що також має кількісний вимір (скажімо, в умовних одиницях — ютилях). При цьому сумарна корисність усіх споживаних одиниць блага називається сукупною корисністю (TU), а прирощення сукупної корисності за збільшення споживання блага на одиницю — граничною корисністю (MU).

Рис. 2.1. Зміна сукупної та граничної корисності блага Х у процесі його пропорційного споживання

За умови, що споживання інших благ не змінюється, а благом Х споживач насичується, задоволення від споживання наступної одиниці (порції) цього блага зменшується, тобто гранична корисність кожної наступної одиниці блага Х знижується. Це емпіричне положення має фундаментальний характер, стосується всіх економічних благ і називається законом спадної граничної корисності. Закон є справедливим передусім для одного акту споживання (за годину, день, тиждень, місяць тощо), його дія для більшості благ розпочинається з другої одиниці. Проілюструвати дію закону можна за допомогою графіків сукупної і граничної корисності, що відповідають один одному (рис. 2.1).

Рішення споживача щодо кількості, в якій варто споживати блага, завжди пов’язане з відмовою від якоїсь кількості інших благ задля придбання однієї додаткової одиниці певного блага. Споживач керується принципом раціональності, а саме: маючи обмежені кошти і бажаючи максимізувати сукупну корисність від споживання благ, він розподіляє свій бюджет (дохід) так, щоби корисність, отримана від останньої грошової одиниці, витраченої на те чи інше благо, стала однаковою:

, (2.3)

де MU_X, MU_Y — гранична корисність, відповідно, блага X та Y, ютиль; P_X, P_Y — ціна, відповідно, блага X та Y, грош. од.

Рівняння (2.3) розглядається як основне в концепції споживчого попиту (в рамках теорії корисності) й означає досягнення споживачем стану рівноваги. Воно може бути перетворено наступним чином:

, (2.4)

Звідси можна зробити висновок, що за зміни ціни одного з благ, скажімо, Х, і незмінності доходу споживача та цін на інші блага вказана рівність порушується. Зменшення ціни блага Х означатиме зацікавленість споживача у збільшенні його купівлі, а значить, падіння MU_Х. Це будепродовжуватися до відновлення рівності (2.4). Очевидно, що так діятимуть усі споживачі: падіння ціни товару Х приведе до збільшення обсягу його попиту на ринку.

3. Ординалістська теорія поведінки споживача

Споживач, вибираючи блага, керується певними послідовними індивідуальними вподобаннями. Вони формують системупереваг, яка базується на таких положеннях:

· повна упорядкованість переваг і принципова зіставленість благ та їх наборів;

· транзитивність переваг споживача та його здатність до послідовного перенесення переваг з одних благ та їх наборів на інші;

· раціональність вибору;

· ненасиченість споживача благом.

Система переваг дає змогу моделювати оптимальний вибір споживача за порядковою (ординалістською) функцією корисності. Згідно з нею споживач завжди може визначити, якому набору благ він віддає перевагу, але не може визначити, наскільки цей набір кращий від іншого. Як правило, ординалістська функція корисності досліджується на основі геометричного аналізу із застосуванням спеціального інструментарію.

Певне спрощення вибору споживача зводиться до вибору набору двох благ, кількість яких відкладено по осях системи координат X та Y. Лінії з’єднання точок на площині, що означають однакові за своєю корисністю набори благ, називаються кривими байдужості. Чим далі від початку координат знаходиться крива байдужості, тим більшу корисність вона відображає. Аналіз поведінки споживача за кривими байдужості дає змогу визначити, від якої кількості одного блага (Y) згоден відмовитися споживач задля збільшення іншого блага (X) на одиницю за умов незмінності рівня корисності від набору благ. Показник, який кількісно визначає цей процес, носить назву граничної норми заміщення MRS _XYі обчислюється таким чином:

, (3.1.)