Слід відзначити, що темп росту середньодушових сукупних витрат у 2006р. порівняно з попереднім роком перевищив індекс споживчих цін за цей період: відповідно 117,8% проти 109,1%, атемп росту середньодушових загальних доходів у І кварталі 2007р. порівняно з аналогічним періодом минулого року перевищив індекс споживчих цін за цей період: відповідно 118,8% проти 110,2%.
Частка населення із середньодушовими загальними доходами у місяць нижче прожиткового мінімуму склала 38%. Серед мешканців міст ця група становила третину, серед селян – половину населення.
Розподіл населення України за рівнем середньодушових місячних сукупних витрат свідчить про зменшення в порівнянні з 2005р. частки населення у групі з низькими сукупними витратами (до 420 грн. у місяць) і збільшення – в усіх інших групах. Частка населення із середньодушовими сукупними витратами у місяць нижче прожиткового мінімуму зменшилася на 4 в.п. і склала 51%. Більш суттєво зменшилася частка такого населення серед міських жителів (з 50% до 45%) проти сільських (з 65% до 64%). Кожні дві особи з п’яти, рівень життя яких нижче прожиткового мінімуму – це працюючі (загалом – 45% усіх осіб цієї групи), кожна п’ята – непрацюючий пенсіонер (відповідно 48%), кожна четверта особа – дитина до18 років (64%). Серед домогосподарств з дітьми частка домогосподарств, рівень життя яких нижче прожиткового мінімуму, зменшилася на 5 в.п. і склала 60% (проти 43% – в середньому по всіх домогосподарствах).[19, c.447-448]
У І кв. 2007р. співвідношення загальних доходів 10% найбільш та найменш забезпеченого населення становило 6,3 раза, у тому числі серед міського населення – 5,7 раза, сільського – 6,1 раза. Найбільш заможні 20% населення отримували 37% усіх загальних доходів.
Найбільш вагомою статтею (54%) сукупних витрат домогосподарств продовжували залишатися витрати на харчування (включаючи харчування поза домом). У порівнянні з І кварталом 2006р. частка цих витрат зменшилася на 4 в.п. На купівлю непродовольчих товарів та оплату послуг (без витрат на харчування поза домом) домогосподарства направляли 36% усіх витрат, що на 4 в.п. більше, ніж у січні–березні 2006р. Частка неспоживчих сукупних витрат склала 8% усіх витрат домогосподарств і зросла на 0,4 в.п. [20, c. 109].
Зростання у січні–березні 2007р. у порівнянні з січнем–березнем 2006р. реальних наявних доходів населення сприяло підвищенню споживчих можливостей населення у забезпеченні належного рівня харчування. Відбулося деяке покращання структури харчування: збільшилося споживання в домогосподарствах фруктів, ягід, горіхів, винограду на 18%, м’яса та м’ясопродуктів – на 9%, яєць – на 6%, риби і рибопродуктів – на 5%, цукру – на 3%, овочів і баштанних – на 2% та молока і молочних продуктів – на 1%. Споживання олії та інших рослинних жирів залишилося на рівні I кварталу 2006р. Скоротилося споживання хліба і хлібних продуктів та картоплі – на 6% кожного. Порівняно за період 1999-2006рр. ці показники значно зросли.
У домогосподарствах з дітьми однією особою було спожито на 8–3% більше, ніж у січні–березні 2006р., м’яса та м’ясопродуктів, риби та рибопродуктів, яєць, цукру, молока та молочних продуктів, у 1,2 раза – фруктів, ягід, горіхів та винограду. Кількість основних продуктів харчування, спожитих однією особою в домогосподарствах з дітьми, була в 1,6–1,1 раза меншою, ніж у домогосподарствах без дітей [20, c.111].
Зростання наявних реальних доходів населення сприяло підвищенню доступності для домогосподарств непродовольчих товарів. У січні–березні 2007р. обсяги продажу непродовольчих товарів у порівнянних цінах зросли на 32%, а обсяг реалізованих населенню послуг зріс на 11,7%[21, c.54].
На купівлю непродовольчих товарів та послуг (без витрат на харчування поза домом) домогосподарства щомісячно спрямовували 36% сукупних витрат (у січні–березні 2006р. – 32%). На утримання житла (включаючи поточний ремонт), воду, електроенергію, газ та інші види палива пересічне домогосподарство витрачало кожну сьому гривню, на оновлення гардеробу – 6%, на інші напрями споживання (на транспорт, охорону здоров’я, на придбання предметів домашнього вжитку, побутової техніки та поточне утримання житла, зв’язок, відпочинок і культуру, освіту тощо) від 3 до 1% сукупних витрат.
Споживчі витрати на ці цілі міських домогосподарств у 1,6 раза перевищували аналогічні витрати в сільських домогосподарствах, зокрема, на оплату житла (включаючи поточний ремонт), води, електроенергії, газу та інших видів палива, на одяг і взуття, на придбання предметів домашнього вжитку, побутової техніки та поточне утримання житла, охорону здоров’я (медикаменти та медичні послуги) та на транспорт – у 1,8–1,1 раза; на освіту, зв’язок та відпочинок і культуру – в 3–2,3 рази більше.
У структурі сукупних витрат домогосподарств оплата житла, комунальних продуктів та послуг (з урахуванням суми безготівкових пільг та субсидій) становила 11% або 180 грн. на місяць (у січні–березні 2006р. – 8% або 107 грн.). Міське домогосподарство на такі цілі в середньому щомісяця витрачало 214 грн., сільське – 103 грн. [22, c. 208].
Свої потреби домогосподарства задовольняли за рахунок ресурсів, які надходили з різних джерел. Середньомісячні сукупні ресурси одного пересічного домогосподарства у І кварталі 2007р. склали 1725 грн., міського – 1804 грн., сільського – 1548 грн. і зросли порівняно з січнем–березнем 2006р. у цілому по Україні на 18%, в міських поселеннях – на 20%, у сільській місцевості – на 13%. У середньому на одного члена домогосподарства сукупні ресурси становили відповідно 663 грн., 710 грн. та 565 грн.
Продовжувалися позитивні зміни у структурі формування ресурсів домогосподарств. Збільшилася частка грошових доходів у структурі сукупних ресурсів домогосподарств з 84% у січні–березні 2006р. до 87% у І кварталі 2007р[23,c.38-39].
Взагалі, доходи населення за період 2006р. зросли майже втричі порівняно з 2001р. Так, у 2001р. вони становили 157996 млн.грн., а на кінець 2006р. цей показник становив 479309 млн.грн. Відповідно зі збільшенням доходів збільшилося споживання і заощадження.(Додаток Е)
Коливання питомої ваги у ВВП на кінцеве споживання, відмічені вище при аналізі даних, пов’язані у першу чергу з зміною частки відповідних витрат домогосподарств. Скорочення вказаних витрат визивалося в першу чергу зниженням купівельної спроможності населення; наряду з цим, воно відображало закладену в концепцію реформ установку на перерозподіл споживчої частини ВВП на користь буржуазії й інтересів форсування першопочаткового нагромадження приватного капіталу. Збільшення в ВВП частки витрат на кінцеве споживання в кращому випадку лиш в деякій мірі компенсувало зниження реальних доходів основної частини населення. В остання роки збільшення витрат на кінцеве споживання доповнюється певним розширенням внутрішнього ринку товарів та послуг.
Схожі за характером пояснення можна привести і відносно змін питомої ваги у ВВП витрат на кінцеве споживання, що оплачувалися державними установами. Скорочення частки вказаної частини витрат відбувалася, з одного боку, через зменшення реального об’єму ВВП і великого дефіциту державного бюджету, а з іншої – воно витікало з загальної направленості реформ на роздержавлення економіки, максимально можливе скорочення видатків держави на її розвиток і обмеження бюджетного фінансування галузей соціальної сфери.[24,с.68]
Кінцеве споживання державними установами підрозділяється видатки на індивідуальні товари та послуги, що надаються домогосподарствам, та видатки на колективні послуги – загальне державне управління, оборону, наукові дослідження. Питома вага першої групи видатків навіть в деякій мірі підвищилася, що пов’язано зі зниженням рівня реальних доходів населення та у зв’язку з розширенням переліку натуральних пільг, але після 2001р. скорочувалася. Скорочувалася також і частка кінцевого споживання некомерційних організацій, що обслуговують домогосподарства цьому сприяла комерціалізація сфери послуг та передача установ соціальної сфери місцевим органам влади.
Фактичне кінцеве споживання домогосподарств включає видатки сектору на кінцеве споживання та отримані соціальні трансферти в натуральній формі. Співвідношення цих джерел формування кінцевого споживання продовжує змінюватися в бік зниження питомої ваги соціальних трансфертів й зростання частки видатків, що оплачуються власне населенням. До складу останніх перш за все збільшилася частка витрат на оплату послуг, що спричинено переведенням збільшуваної їх частини до платних форм і подорожчанням тарифів на послуги по відношенню до цін на товари. У видатках на кінцеве споживання скорочувалася частка споживання продуктів та послуг в натуральній формі[24,c.66].
Істотне місце в споживанні товарів та послуг більш високої якості належить їх придбанням з-за кордону. Цим джерелом споживання користуються переважно заможні люди, але зі збільшенням доходів до нього вдаються і деякі домогосподарства з середнім рівнем доходу. Питома вага у споживанні домашніх господарств соціальних трансфертів в натуральній формі скоротилася за всіма видами. Найбільш крупні позиції в їхньому складі є послуги охорони здоров’я т освіти, які все інтенсивніше переводяться у платні форми.
Зміни у складі споживання товарів та послуг відображають риси диференціації населення. В країні склалося три типи споживання з притаманними їм відмінностями в образі життя та поведінки: вузької верстви, що досягла успіхів в ході реформ багатих домогосподарств, де рівень та якість споживання відповідають споживанню крупної буржуазії; більш широкого «середнього класу», споживання якого в цілому по величині й складу лише в деякому випадку наближається до існувавшого у радянський період; і споживання великої за чисельністю верстви домогосподарств з душовими доходами, що менші за вартість прожиткового мінімуму і в зоні, що знаходиться поблизу цього мінімуму[25, c.89].
Статистичні дані про скорочення чисельності населення з доходами нижче величини прожиткового мінімуму часто не відображають реальної ситуації через заниження оцінок вартості цього мінімуму та недообліку зростання вартості життя в наслідок інфляції. За межею бідності – з душовими доходами нижче офіційного прожиткового мінімуму, у 2004 р. знаходилося близько 20% населення; більше половини населення було малозабезпеченим – їхній душовий дохід не досягав двох прожиткових мінімумів; отже, бідні й малозабезпечені складали більше 2/3 всього населення країни. Ці цифри показують межі бідності , виходячи з національних стандартів; якщо прийняти більш високі європейські стандарти, то за межею бідності опиниться 2/3 населення.