У зарубіжних джерелах власний капітал прийнято вважати чистою вартістю підприємства. І хоч часто її знаходять розрахунковим шляхом як різницю між валютою балансу і всіма зобов'язаннями підприємства, фінансово ця величина може вважатися ідентичною власному капіталу13.
У системі теоретичних основ формування власного капіталу важливу роль відіграє поняття його вартості. Концепція ціни капіталу є однією з базових у теорії капіталу. Вона не зводиться тільки до визначення відсотків, які треба заплатити власникам фінансових ресурсів, а ще й характеризує ту норму прибутку інвестованого капіталу, яку повинно забезпечити підприємство, щоб не зменшити свою ринкову вартість.[13]
Рівень вартості капіталу має різний економічний зміст для окремих суб'єктів господарської діяльності. Для інвесторів і кредиторів рівень вартості капіталу характеризує необхідну їм норму дохідності на вкладений капітал. Для суб'єктів господарювання, які формують капітал з метою виробничого чи івестиційного використання, рівень його вартості характеризує питомі витрати щодо залучення і обслуговування використовуваних фінансових ресурсів, тобто ціну, яку вони платять за використання капіталу.
Сьогодні треба говорити не лише про проблеми структурування капіталу, особливо власного, а й про таргетування. Питання таргетування структури власного капіталу підприємств практично не висвітлюється в наукових джерелах. Під таргетуванням структури власного капіталу розуміють особливості формування принципів оптимізації, яких дотримуються асоційовані підприємства для встановлення цільової структури власного капіталу з метою досягнення високих фінансових результатів чи зменшення збитків підприємства і його учасників та засновників, а також зростання фінансової стійкості.[3]
Поняття "структура капіталу" у найзагальнішому вигляді закордонними та вітчизняними економістами характеризується як співвідношення усіх форм власних і позичених фінансових ресурсів, що використовуються підприємством у процесі своєї господарської діяльності для фінансування активів. Існує дві основні схеми: змішане фінансування передбачає формування капіталу як за рахунок власних, так і за рахунок позичкових коштів, що залучаються у різних пропорціях; повне самофінансування передбачає формування капіталу підприємства лише за рахунок власних його видів, що відповідають організаційно-правовій формі підприємства (статутний, пайовий, резервний, додатковий, нерозподілений прибуток).
При виборі кожної зі схем треба враховувати переваги та недоліки джерел фінансування. Переваги власного капіталу:
— власний капітал є фінансовою основою функціонування підприємства;
— формування власного капіталу є простішим порівняно із залученням позикового капіталу, що зумовлено тим, що рішення, пов'язані зі збільшенням капіталу, приймають власники та менеджери підприємства без отримання згоди інших суб'єктів господарювання;
— власний капітал забезпечує більшу можливість генерування прибутку в усіх сферах діяльності
Недоліки власного капіталу:
— обмеженість обсягу залучення фінансових ресурсів для розширення операційної та інвестиційної діяльності підприємства на окремих етапах його життєвого циклу;
— висока вартість;
— неможливе забезпечення перевищення коефіцієнта фінансової рентабельності підприємства над економічною рентабельністю.
Серед недоліків значне місце посідає висока вартість капіталу. Позичковий капітал оцінюється менеджментом підприємства за розмірами відсотків, а формування власного капіталу перебуває під впливом таких цінових чинників, як дивіденди, трансакційні витрати.
Структура капіталу підприємства визначає обсяги і впливає на прогнози результатів не лише фінансової, а й операційної та інвестиційної діяльності. Вона впливає на коефіцієнт рентабельності активів і власного капіталу (тобто на рівень економічної та фінансової рентабельності підприємств), на систему коефіцієнтів фінансової стійкості та платоспроможності (тобто рівень основних фінансових ризиків) і в підсумку формує співвідношення ступеня прибутковості та ризику у процесі розвитку підприємства.[19]
Процеси стабілізації економіки України зумовлюють зміни у структурі джерел коштів підприємств. Стихійний процес пошуку джерел фінансування підприємствами не завжди приводить до створення оптимальної структури капіталу і особливо — власного. На кінець 2003 року вартість власного капіталу підприємств України усіх видів діяльності становила 512396,7 млн. грн., тоді як поточні зобов'язання — 497209,7 млн. грн.22 Таке співвідношення можна вважати досить позитивним. Водночас структура власного капіталу підприємств сформувалась стихійно у процесі приватизації та подальшої індексації основних засобів і тому не завжди є оптимальною. Індексація основних засобів практично без винятків відображалась на рахунку "Інший додатковий капітал", тоді як для акціонерів єдино прийнятною була деномінація та дооцінка вартості акцій і зміна статутного капіталу.[6]
РОЗДІЛ 2
АНАЛІЗ ФІНАНСОВОГО СТАНУ ПІДПРИЄМСТВА
2.1.Організація фінансової діяльності на підприємстві.
Фінансову діяльність підприємства спрямовано на вирішення таких основних завдань:
- фінансове забезпечення поточної виробничо-господарської діяльності;
- пошук резервів збільшення доходів, прибутку, підвищення рентабельності та платоспроможності;
- виконання фінансових зобов'язань перед суб'єктами господарювання, бюджетом, банками;
- мобілізація фінансових ресурсів в обсязі, необхідному для фінансування виробничого й соціального розвитку, збільшення власного капіталу;
- контроль за збереженням та використанням оборотних активіві прискоренням їх обороту;
- контроль за ефективним, цільовим розподілом та використанням фінансових ресурсів.[13]
1. Фінансове забезпечення поточної виробничо-господарської діяльності.Фінансове забезпечення поточної виробничо-господарської діяльності полягає у забезпечувані фінансовими ресурсами безперервність процесу виробництва суб’єктів господарювання, розширювані їх виробничих фондів (основнихтаоборотніх),активно впливати на підвищення продуктивності праці, зниженнясобівартості продукції, збільшення накопичень і підвищення ефективності виробництва.
2. Пошук резервів. Одним із засобів успішної фінансової діяльності є пошук резервів підвищення рентабельності виробництва і зміцнення комерційного розрахунку як основи стабільної роботи підприємства.
Резервом щодо підвищення ефективності господарювання є використання обігових коштів за рахунок залучення в обіг наднормативних запасів матеріальних ресурсів, прискорення обігу коштів, раціоналізації господарських зв’язків, кращої організації виробництва.При нестачі у підприємницьких структур коштів для виробничої діяльності та розширення виробництва вони використовують кредит як джерело формування фінансових ресурсів. При наявності вільних коштів підприємство їх продає банку на певний час.
3. Виконання фінансових зобов'язань. Фінансові зобов’язання — це заборгованість підприємства, яка виникла внаслідок подій, що сталися, і погашення якої, ймовірно, призведе до зменшення ресурсів підприємства, що визначаються як економічні вигоди.
Своєчасне виконання зобов’язань перед ланками фінансово-кредитної системи, зокрема:
- перед бюджетом — зі сплати встановлених податків і платежів;
- перед централізованими позабюджетними фондами — зісплати встановлених платежів;
- перед банками — з повернення кредитів і сплати відсотків заними;
- своєчасне виконання зобов’язань перед постачальниками з оплати товарно-матеріальних цінностей, перед працівниками —з оплати праці;
4. Мобілізація фінансових ресурсів. Организація господарчої діяльності потребує відповідного фінансового забезпечення виявлення та мобілізацію резервів збільшення прибутку за рахунок раціонального використання матеріальних, трудових та грошових ресурсів.
5. Контроль за збереженням та використанням оборотних активів. Оборотні активи є однією із складових, що становлять матеріальну основу процесу виробництва. Від ступеня їх використання залежать кінцеві результати виробництва, фінансовий стан усіх підприємств. Покращення використання оборотних активів сприяє підвищенню рентабельності підприємств і, навпаки, погіршення використання таких активів і відволікання на позапланові цілі (капітальні вкладення, капітальний ремонт й інші витрати, що покриваються за рахунок спеціальних джерел), знижує їх ефективність, створює тяжкий фінансовий стан. Тому на підприємствах необхідно організовувати систематичний контроль за використанням наявнихоборотних активів. Цей контроль має включати перевірку: