Запропонована модель має такі переваги:
— дає змогу здійснювати комплексну оптимізацію фінансування;
— відображає чистий фінансовий результат залучення ресурсів;
— враховує графік руху фінансових потоків і зміну вартості коштів у часі;
— найповніше враховує усі витрати, пов'язані із залученням і використанням фінансування;
— дає змогу робити оцінку при будь-якому типі та будь-якій кількості джерел фінансування;
— дає можливість аналізувати й порівнювати різні варіанти фінансування, структуру вартості кожного варіанта, окремі елементи вартості кожного джерела тощо.
Для демонстрації можливості й економічної доцільності практичного застосування запропонованої моделі розглянемо умовний приклад.
У конкуруючих компаній А і Б з'явилася потреба у придбанні однакових нових виробничих ліній у компанії В вартістю 300 тис. грош. од. Причому компанія В пропонує два можливих варіанти придбання.
Перший варіант: фінансовий лізинг терміном на три роки. За умовою контракту лізингу наприкінці кожного року компанія-орендар повинна сплачувати на користь компанії В лізингові платежі розміром 150 тис. грош. од. (f(х) + х'). По закінченні терміну контракту устаткування переходить у власність орендаря.
Другий варіант: покупка устаткування зі 100 %-ною передоплатою.
Компанія А через відсутність власних фінансових ресурсів на здійснення покупки уклала договір лізингу.
Оскільки компанія Б також не мала у своєму розпорядженні достатньої суми власних коштів для придбання устаткування, її керівництво уклало контракт на довгострокове банківське кредитування. Згідно з цим договором компанія Б отримує кредит у 300 тис. грош. од. (х) терміном на три роки. Річна процентна ставка становить 21 % (f(х)), комісія банку (разовий платіж при отриманні кредиту) — 1,5 % від суми кредитування (у (x)), нотаріальні послуги — 1,5 тис. грош. од. (a), графік повернення кредиту —- вільний. Керівництво компанії Б вважає, що компанія буде здатна повернути 100 тис. грош. од. кредиту наприкінці другого року (х'2) і 200 тис. грош. од. — наприкінці третього (х'3).
Треба порівняти ефективність фінансування проекту придбання виробничої лінії компанією А й компанією Б.
Порівняння значень показника РЕІ для двох схем фінансування дає можливість зробити висновок: незважаючи на те, що сума "переплати" за устаткування у компанії Б більша, ніж у компанії А (6 000 + 63 000 + 63 000 +
+ 42 000 = 174 000 грош. од. проти 150 000 х 3 - 300 000 = 150 000 грош. од.), саме компанія Б у цьому випадку фінансується ефективніше, тому що FЕІБ > FЕІА (0,926 > 0,896). Така різниця в оцінках зумовлена урахуванням у показнику FЕІ графіків руху фінансових потоків, а також урахуванням інших витрат, що мають місце при фінансуванні.[21]
Отже, практичне застосування запропонованої моделі дає змогу вибрати оптимальне для кожної конкретної ситуації поєднання джерел фінансування і має такі переваги:
— дає змогу здійснювати комплексну оптимізацію фінансування;
— відображає чистий фінансовий результат залучення ресурсів;
— враховує графік руху фінансових потоків і зміну вартості коштів у часі;
— найповніше враховує всі виграти, пов'язані із залученням і використанням фінансування;
— дає змогу робити оцінку при будь-якому типі і будь-якій кількості джерел фінансування,
— дає можливість аналізувати і порівнювати різні варіанти фінансування, структуру вартості кожного варіанта, окремі елементи вартості кожного джерела та ін.
Однак, практична діяльність вітчизняних підприємств здійснюється в умовах досить нестабільного зовнішнього середовища, і в разі довгострокового фінансування має місце зміна деяких умов (розмірів процентних ставок, розмірів додаткових витрат й інше). Тому майбутнє вивчення розглянутої проблеми має бути спрямоване на прогнозування стану фінансового ринку та його інструментів і подальше врахування цих прогнозів у динамічній моделі.
3.2.Роль позичкового капіталу, як невід’ємної складової розвитку
підприємства
Крім власних фінансових ресурсів підприємство має можливість на безоплатній основі протягом певного періоду використовувати для свого розвитку кошти, що прирівнюються до власних - стійкі пасиви.
Під стійкими пасивами розуміють постійну заборгованість підприємства перед робітниками, бюджетом та позабюджетними фондами, що обумовлена періодичністю виконання цих зобов'язань та постійним утворенням коштів для їх покриття. В якості стійких пасивів може розглядатися лише нормальний поточний обсяг заборгованості, в межах, що не перевищують встановлені терміни проведення розрахунків.[16]
Формування цього джерела коштів підприємства пов'язане з тим, що в складі виручки передбачається певна частка на проведення розрахунків з робітниками, бюджетом та позабюджетними фондами. Але оскільки ці розрахунки проводяться періодично (в означені терміни) грошові кошти не витрачаються, а нагромаджуються підприємством. До встановленого терміну розрахунків сформований обсяг стійких пасивів поряд з іншими джерелами капіталу знаходиться в обігу підприємства. При рівномірному процесі формування обсяг використання цього джерела капіталу дорівнює 50% від максимального обсягу нагромадження стійких пасивів, що відповідає обсягу зобов'язань, які виконуються одноразово. [14]
Тимчасова потреба в додатковому фінансуванні задовольняється за рахунок позикових ресурсів, що дозволяє підприємствам найбільш ефективно використовувати власні обігові кошти. Оскільки потреба в коштах з часом змінюється, її забезпечення тільки за рахунок власних коштів з економічної точки зору є недоцільним. Застосування лише власних коштів для фінансування діяльності обумовило б необхідність їх формування з розрахунку на максимальну потребу, що призвело б до уповільнення швидкості обертання обігових коштів та зниження ефективності їх використання.
Ринкові умови господарювання породжують об‘єктивну необхідність використання суб‘єктами підприємницької діяльності позичених фінансових ресурсів поряд із власними коштами, які є у їх розпорядженні, тобто поряд зі статутними, резервними, амортизаційними і іншими фондами цільового призначення. За питомою вагою перше місце серед позичених ресурсів у більшості підприємств займає банківський кредит.
Крім банківського кредиту, у складі позичених фінансових ресурсів підприємства всіх галузей народного господарства значне місце посідає кредиторська заборгованість усіх видів, яка виникає у розрахунках з іншими юридичними і фізичними особами, постачальниками, покупцями, бюджетом, організаціями соціального страхування, позабюджетними фондами, а також у розрахунках з робітниками і службовцями підприємства. Закон України “Про оподаткування прибутку підприємств” кваліфікує частину кредиторської заборгованості, залученої до складу позичених фінансових ресурсів, як товарний кредит і кредит під цінні папери, що засвідчують відносини позики. Вони являють собою дві форми поза банківського кредиту.
Банківський кредит – це закономірне явище ринкової економіки, притаманне нормальному і ефективному функціонуванню господарюючих суб‘єктів.
Необхідність кредиту як джерела фінансування ресурсів підприємств визначається характером кругообігу і обігу основних коштів. Відомо, що в процесі кругообігу і обігу основних коштів підприємств постійно переходять з однієї функціональної форми в іншу: спочатку з грошової форми вони переходять у продуктивну, потім набувають товарної форми і знову грошової. Інакше не може відбуватися процес виробництва та реалізації продукції, процес відтворення.
Розміри чистого прибутку, що реінвестується, визначаються пропорціями між розподілом отриманого чистого прибутку на частину, що споживається та нагромаджується власником у поточному періоді. Основним фактором, що визначає цю пропорцію є дивідендна політика підприємства.
Потреба підприємств у кредиті виникає у зв'язку з:
- необхідністю створення сезонних запасів матеріальних цінностей або здійснення сезонних витрат;
- виникненням ускладнень зі своєчасним розрахунком з постачальниками товарів та виконанням інших фінансових зобов'язань при затримці надходження грошових коштів за реалізовані товари (послуги) або у зв'язку з іншими недоліками в господарсько-фінансовій діяльності підприємства;
- здійснення інвестиційної діяльності, пов'язаної з новим будівництвом, проведенням реконструкції матеріально-технічної бази, закупівлею нового обладнання тощо.
Використання різних форм кредитування підприємства дозволяє прискорити рух грошових та матеріальних ресурсів підприємства шляхом забезпечення своєчасних розрахунків, перерозподілу коштів, що дозволяє підприємству максимально ефективно здійснювати свою господарсько-фінансову діяльність.
Залучення позичкових ресурсів для фінансування інвестиційної діяльності підприємства створює умови для скорочення термінів вводу в експлуатацію нових основних фондів підприємства та зниження термінів окупності інвестицій.
Використання позичкових ресурсів дозволяє збільшити обсяги діяльності підприємства, а також, незважаючи на платність позикових ресурсів, підвищити прибутковість власного капіталу підприємства.
3.3.Удосконалення політики формування позичкових коштів підприємства
Одним із напрямів поліпшення способів та ефективності залучення кредитного капіталу суб’єктами економічної діяльності в Україні є розроблення на державному рівні рекомендаційних методик оцінки ефективності джерел залучення кредитних ресурсів, а на рівні підприємств – внутрішніх нормативних методик, адаптованих до особливостей діяльності того чи іншого суб’єкта економічної діяльності. Методики повинні розроблятися на базі алгоритму: