1) створення конкурентноспроможної продукції, яка дозволяє усталити положення на ринку, більш повно використовувати виробничі потужності:
2) одержання прибутку, не меншого, ніж у конкурентів і достатнього для відновлення виробництва, виплати дивідендів власникам, компенсації комерційного ризику;
3) соціальний розвиток трудового колективу, а також прилягаючої території з метою залучення цінних працівників, розвитку їхнього трудового потенціалу, поліпшення відносин з населенням та місцевою владою.
2. Класифікація фірм
При переході до ринкової економіки різко зростає різноманіття видів фірм. Їх можна класифікувати за:
1) типом речових прав і власності;
2) формами господарювання;
3) основною сферою діяльності;
4) галузевою структурою;
5) масштабами діяльності;
6) цілями діяльності;
7) структурою управління;
8) роллю на ринку;
9) рівнем конкурентноспроможності;
10) організаційно-правовим статусом тощо.
Розглянемо класифікацію фірм за поданими ознаками більш детально.
До речових прав за цивільним законодавством належать права:
– власності;
– господарського ведення (державні госпрозрахункові підприємства);
– оперативного управління (казенні заводи, бюджетні установи);
– довічного спадкоємного володіння.
Власність – це право і реальна можливість фізичної особи (не обмеженої в правах судом або за законом) або юридичної особи (підприємства) на свій розсуд і відповідальність привласнювати, володіти, розпоряджатися і використовувати майно, інтелектуальні цінності, продукцію і доходи ухвалюючи щодо них будь-яке управлінське рішення, що не суперечить законам.
За типом власності фірми поділяються на:
– приватні (належать фізичним особам – громадянам даної держави, іноземних держав і юридичним особам);
– державні (власником або співвласником підприємств є держава);
– муніципальні (перебувають у власності адміністративно-територіальних одиниць).
Слід відзначити умовність цієї класифікації. У сучасній економіці переважають змішані форми власності, що діють у різних режимах речових прав і підприємництва. Колективна (групова) власність може поєднувати права і повноваження як фізичних осіб (товариства з повною відповідальністю), так і фірм (асоціацій), а також держави (акціонерні товариства з його участю). Приватні особи, наприклад, пайовики, акціонери або члени кооперативу, можуть використовувати найману працю осіб, що працюють за трудовою згодою. Усі колективні підприємства тяжіють або до приватної, або до державної форми власності.
Форми господарювання визначають режим об'єднання і використання матеріальних ресурсів і праці. В одноособових підприємствах власник виступає як підприємець, у партнерських – учасники роблять внесок у вигляді майна, промислових і авторських прав, земельних ділянок, праці, виступаючи при цьому як підприємці або працівники, або ж тільки як інвестори (пайовики).
Основну частину валового національного продукту в умовах ринкової економіки (у США – понад 80%) виробляють корпорації – акціонерні товариства, керовані за дорученням пайовиків.
За основною сферою діяльності фірми поділяють на зайняті:
– виробництвом (випуск промислової, сільськогосподарської, будівельної продукції);
– наданням послуг (інформаційних, комерційних, соціальних, транспортних і т.д.) і виконанням робіт;
– посередництвом (торгівля, біржова діяльність і т.д.);
– інноваціями (дослідження, розробки, передача технології і ноу-хау);
– здачею в користування (кредит, лізинг, оренду, траст) майна.
Розбіжності в характері засобів і предметів праці, складі кадрів технології визначають особливості формування витрат і результатів фірми. При цьому підприємство може вести господарську діяльність у будь-якій сфері, де це йому вигідно.
За галузевою структурою виділяють монопродуктові (масове виробництво однорідних виробів), галузеві і багатогалузеві фірми (агропромислові, науково-виробничі, проектно-будівельні і т.д.). Монопродуктові мають переважно однозаводську структуру, а багатогалузеві містять самостійні господарські одиниці з правами юридичної особи (виробничі, науково-виробничі й інші об’єднання, фінансово-промислові групи).
Оскільки господарське законодавство в СНД, а також умови оподатковування в різних регіонах однієї країни можуть різнитися, доцільно класифікувати фірми за масштабами їхньої діяльності (область або республіка, Україна, СНД, інші країни).
За цілями діяльності виділяють комерційні і некомерційні фірми. Останні у випадку перевищення доходів над витратами спрямовують прибуток на соціальні потреби (допомога інвалідам і ветеранам, утримання лікарень, навчальних закладів і т.д.) або розвиток виробництва, не виплачуючи дивіденди (відсотки) засновникам і пайовикам.
За структурою управління розрізняють фірми малі (як правило, безцехові), однозаводські (фабрики, шахти, промисли і т.д.) і багатозаводські (складаються з декількох підприємств – заводів і фабрик, інститутів і т.д.).
За роллю на ринку фірми можуть бути конкуруючими, домінуючими або монопольними. У першому випадку найчастіше має місце чиста конкуренція (змагальність великої кількості покупців і продавців, жоден з яких не може контролювати ринковий попит); у другому – олігополія (суперництво великих виробників, що обмежує доступ на ринок нових підприємців і створює можливість його поділу, установлення заздалегідь узгоджених цін, але стимулює конкуренцію за якістю товарів і рівнем сервісу); у третьому – монополія, при якій підприємство може нав'язати покупцям високі ціни, асортимент і умови постачань, не відчуваючи необхідності в оновленні продукції і технології.
Згідно із зарубіжними даними, фірми, чия частка на ринку не досягає 7%, мають середню норму прибутку до 10%. При збільшенні цієї частки до 22% рентабельність сягає 14%, до 36% – 18%, а у домінуючих і монопольних компаній (частка на ринку понад 36%) рентабельність перевищує 30%.
За рівнем конкурентоспроможності виділяють фірми:
1) здатні продавати продукцію на світовому ринку за нормальними цінами (для них доцільно зняти обмеження на концентрацію виробництва і створення експортних об'єднань);
2) що не витримують конкуренції імпортних товарів (для них особливо важливе розумне мито);
3) не відчувають впливу іноземної конкуренції (швидкопсувні і важкотранспортовані товари);
4) природні монополії (потребують державного регулювання цін і тарифів).
Сьогодні в Україні трохи більше половини товарів і послуг виробляються в умовах значної конкуренції, приблизно одна десята – за відсутності або при практичній відсутності конкуренції, інші (близько 35%) – в умовах помірної конкуренції.
Водночас у найбільш розвинених країнах світу в умовах значної конкуренції виробляється більше 80% товарів і послуг, а за відсутності конкуренції – близько 2%. Наша ж сьогоднішня картина в цілому відповідає тому, що спостерігалося в економіці США у 30-і роки ХХ століття. Це непогано з огляду на, якою була наша економіка ще півтора десятиліття тому. У той же самий час очевидно: ми відстаємо і притому більше, ніж на півстоліття.
За організаційно-правовим статусом виділяють такі типи комерційних організацій (рис. 1.1):
1 Господарчі товариства – об'єднання фізичних осіб для підприємницької діяльності. Їхні члени поєднують цю діяльність з постійною роботою.
У повному товаристві засновники відповідають за зобов'язаннями фірми своїм внеском до статутного фонду і додатково своїм особистим майном. Проте за законами багатьох країн це товариство, на відміну від інших видів фірм, не платить податку на прибуток – він розподіляється між засновниками, що сплачують податок на загальних підставах. Такий перехідний ступінь від підприємництва без утворення юридичної особи до звичайної фірми одержав поширення в аграрному секторі, сфері послуг (юридичних, аудиторських, консультаційних, медичних фірмах і т.д.), торгівлі, громадському харчуванні.
Товариство на вірі (командитне) включає, крім повних товаришів, осіб, що вкладають капітал, не бажаючи ризикувати своїм майном, і одержують відповідно меншу частину прибутку.
2 Господарські товариства – об'єднання капіталів для ведення підприємницької діяльності. У числі засновників тут виступають як фізичні, так і юридичні особи, а також державні і муніципальні утворення. Члени таких товариств зобов'язані робити внесок у статутний фонд, сприяти роботі товариства у визначених його статутом формах, зберігати комерційну таємницю і т.д., але не повинні трудитися в штаті товариства на постійній основі. Відповідальність членів товариства за його зобов'язаннями обмежена їхнім внеском у капітал, але не поширюється на інше їхнє майно.
Товариство з обмеженою відповідальністю (ТОВ) є організаційно-правовою формою малого і середнього бізнесу. Внесок у його статутний капітал може бути зроблений не тільки у грошовій, але й у натуральній формі. У статуті ТОВ указуються його засновники і розмір їхнього паю, що робить необхідною перереєстрацію при зміні складу власників. Для продажу паю при виході зі складу ТОВ потрібна згода загальних зборів засновників.
Товариство з додатковою відповідальністю передбачає у своєму статуті особливі обов'язки і права деяких засновників.
Закрите акціонерне товариство (ЗАТ) розподіляє акції тільки серед своїх засновників або іншого, заздалегідь визначеного кола осіб. ЗАТ не може проводити відкриту підписку на акції, його акціонери або власне ЗАТ (відповідно до статуту) має переважне право покупки акцій інших членів товариства. Це гарантує захист ЗАТ від поглинання іншими структурами, але не дозволяє залучити додатковий капітал шляхом відкритої емісії акцій тв їхнього котирування на біржі.