Стягнення податків передбачає надання певних податкових пільг. Типовими пільгами є: неоподатковуваний мінімум заробітної і плати — мінімальна її сума, з якої не стягується прибутковий податок з громадян; капітальні знижки — зменшення ставки оподаткування прибутку, котрий отримують за допомогою капітального устаткування; прискорена амортизація — фактичне зменшення оподаткованих сум прибутку в перші роки використання устаткування.
Державні витрати на закупівлю товарів і послуг звичайно складають значну частину бюджету. Державний бюджет України містить чимало статей видатків, які можна згрупувати у шість основних напрямів: 1) національна оборона; 2) утримання державного апарату; 3) фінансування бюджетного сектора економіки; 4) соціальні видатки; 5) фінансування розвитку економіки; 6) проценти за державний борг. Обсяг кожного з напрямів видатків установлюється в законодавчому порядку і відбиває політику уряду.
У структурі видатків державного бюджету України найвагомішими є частки, пов'язані з утриманням державного сектора економіки (освіта, правоохоронна діяльність, охорона здоров'я, житлово-комунальне господарство, наука, культура, спорт тощо), з фінансуванням національної економіки, обслуговуванням державного боргу, а також заходів щодо ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи.
Зараз в нашій країні склався величезний дефіцит державного бюджету, що приводить до фінансової розбалансованості народного господарства і тому вимагає особливо ретельного планування витрат, добиваючись максимальної ефективності. Значну роль в поповненні бюджету може зіграти не стільки розумна податкова політика, скільки міри по посилюванню податкової дисципліни. Це стосується перш за все кооперативів, орендних і спільних підприємств і особливо комерційних структур, які часто ухиляються від сплати податків, знаходячи всілякі лазівки в законах і інструкціях. Це свідчить про вельми низький рівень організації нашої фіскальної політики як по державних витратах, так і по оподаткуванню. У останньому випадку спостерігається, з одного боку, дуже високі податки на прибуток і додану вартість, що не дає можливості розвернути виробництво товарів народного споживання, а з іншого, - держава дуже багато втрачає від несплати тих цілком законних і обгрунтованих податків, від яких ухиляються багато комерційних структур, не говорячи вже про пряме розкрадання мільярдних сум з банків по підроблених документах і сприянні корумпованих посадовців.
Мабуть, багато недоліків в нашій податковій системі пояснюються тим, що у нас по суті справи вона тільки почала складатися. Багато законів і інструкції виявилися недосконалими і їх довелося уточнювати і доповнювати, особливо після розпаду Радянського Союзу; апарат податкової інспекції виявився мало підготовленим для боротьби з порушниками законів. Успішному проведенню податкової політики заважають і старі погляди і психологічні установки, згідно яким податки вважалися типово буржуазним інструментом господарювання. Незайве нагадати, що в 60-і роки у нас був виданий закон про поступову відміну всіх податків, який, звичайно, ніколи не був введений, оскільки всякому ясно, що без податків ніяка держава існувати не може.
Оподатковуються доходи (майна) фізичних і юридичних осіб. Як нормативна форма, що накладається на доходи, податки характеризуються обов'язковістю і терміновістю платежу. Тому всяке ухилення від податків і невчасна їх сплата ведуть до відповідних юридичних і адміністративно-фінансових санкцій.
Принципово новим в нашому законодавстві є введення податку на прибуток, який більше відповідає структурі ринкового господарства, ніж існуючі раніше платежі, особливо ті, які йшли міністерствам. Хоча податки на прибуток все ще залишаються високими, проте поступово законодавчі органи починають усвідомлювати, що їх розміри повинні бути понижені, і поступово вони дійсно починають переглядатися. Разом з цим підприємствам надаються різні пільги, наприклад, при проведенні науково-дослідних, дослідно-конструкторських робіт і освоєнні нових і наукоємких технологій.
1.2 Дискреційна і автоматична фіскальна політика
Фіскальна політика як спосіб фінансового регулювання економіки здійснюється за допомогою могутніх важелів - оподаткування і державних витрат. У зв'язку з цим проводяться два види фіскальної політики: дискреційна і автоматична (вбудованих стабілізаторів).
При дискреційній політиці держава свідомо регулює оподаткування і бюджетні витрати для поліпшення економічного стану країни. Це регулювання різне на різних фазах економічного циклу. При підйомі виробництва, що супроводжується інфляцією, держава стримує ділову активність. Під час спаду бюджет стає дефіцитним, бо доходи фізичних і юридичних осіб зменшуються і відповідно скорочуються податкові надходження, а видатки з державного бюджету, наприклад виплати з безробіття, зростають. Для подолання спаду уряд може використати один із трьох основних варіантів фіскальних заходів:
1) збільшити державні видатки;
2) знизити податки;
3) застосувати певну комбінацію першого та другого.
Фіскальна політика, заснована на вбудованих стабілізаторах, використовує такий механізм, який без участі держави усуває несприятливе положення на різних фазах економічного циклу. Так, на фазі підйому економіки, коли ростуть доходи підприємств і працівників завдяки прогресивному оподаткуванню, ще швидше збільшуються суми податків. Одночасно зменшується безробіття і поліпшується положення малозабезпечених сімей, унаслідок чого зменшуються виплати посібників з безробіття і ряд соціальних виплат. У результаті зменшується загальна величина сукупного попиту, чим стримується непомірне економічне зростання. На фазі кризи суми податкових надходжень автоматично зменшуються, а соціальні виплати зростають. В результаті зростає купівельна спроможність населення, що сприяє виходу з кризи.
Автоматична фіскальна політика - це автоматична зміна величини державних витрат, податків і сальдо державного бюджету в результаті циклічних коливань сукупного доходу. Недискреційна фіскальна політика припускає автоматичне збільшення чистих податкових надходжень до державного бюджету в періоди зростання ВНП, яке надає стабілізуючу дію на економіку. Ці зміни відбуваються під дією вбудованих стабілізаторів.
Вбудований стабілізатор - це економічний механізм, що дозволяє понизити амплітуду циклічних коливань рівнів зайнятості і випуску, не вдаючись до частих змін економічної політики уряду. Вбудовані стабілізатори економіки відносно пом'якшують проблему тривалих тимчасових недоліків дискреційної фіскальної політики, оскільки ці механізми включаються без безпосереднього втручання уряду.
Такими автоматичними стабілізаторами є:
· прогресивна податкова система, яка стримує зростання сукупного попиту в періоди економічного зростання, оскільки у міру зростання доходу населення піддається вищій ставці податків, і, навпаки, при зменшенні доходу, викликаного економічним спадом, відбувається стимуляція сукупного попиту, оскільки відбувається збільшення доходу, що розташовується, унаслідок зниження податкової ставки;
· посібники з безробіття і інші соціальні виплати, які в ситуації економічного спаду збільшуються унаслідок збільшення числа безробітних, і, навпаки, за наявності економічного зростання, в результаті якого відбувається зниження безробіття, дані виплати автоматично знижуються.
Вбудовані стабілізатори не усувають причин циклічних коливань рівноважного ВНП навколо його потенційного розміру, а тільки обмежують розмах цих коливань.
Глава 2. Фіскальна політика як система державного регулювання економіки
2.1 Принципи і механізми впливу фіскальної політики на економіку
За допомогою фіскальної політики держава безпосередньо може впливати на розвиток економіки, добиваючись її стійкого зростання, стабільності цін і повної зайнятості дієздатного населення.
Така політика полягає в тому, щоб вчасно передбачати спад виробництва і зростання безробіття, а також наростання інфляційних процесів в економіці і відповідним чином впливати на них. При наступаючому спаді виробництва уряд збільшує державні витрати і скорочує податки з метою збільшення сукупних витрат і інвестицій. Тим самим воно сприяє підйому виробництва і збільшенню зайнятості. При настанні інфляції, навпаки, державні витрати зменшуються, а податки збільшуються.
Всі заходи, що передбачають подібного роду державне регулювання економіки, одержали назву дискреційної політики. Разом з грошово-кредитною політикою вона грає найважливішу роль в керівництві держави макроекономікою, тобто явищами, пов'язаними із зайнятістю, витратами і доходами населення, стабільністю цін і стійким розвитком виробництва.
Проте макрорегулювання не обмежується тільки безпосередніми діями держави в особі його органів управління. Якби не існувало ніяких інших регуляторів, то нам залишалося б лише чекати, коли представники уряду відмітять негативні явища в економіці і вживуть заходи до їх усунення. А реалізація таких заходів зажадає відомого часу, поки вони будуть точно сформульовані, затверджені законодавчою владою, а потім, нарешті, реалізовані.
На щастя, в ринковій економіці існують певні механізми самоорганізації і саморегулювання які вступають в дію негайно, як тільки виявляться негативні процеси в економіці. Принцип саморегулювання, який лежить в основі вбудованих стабілізаторів, аналогічний принципу, на якому побудований автопілот або терморегулятор холодильника. Коли автопілот включений, то він підтримує курс літака автоматично, на основі сигналів зворотного зв'язку, що поступають. Будь-яке відхилення від заданого курсу завдяки таким сигналам буде скоректовано пристроєм, що управляє. Так само працюють і економічні стабілізатори, завдяки яким здійснюються автоматична зміна податкових надходжень; виплати соціальної допомоги, зокрема по безробіттю; різні державні програми допомоги населенню і ін.