Зміст
Вступ
1. Гірничо-металургійна промисловість
2. Жидачівський целюлозно-паперовий комбінат (Україна)
3. Агропромислове об'єднання (США)
4. Приклади формування кластерів
5. Створення вертикально інтегрованої нафтової компанії (ВІНК)
6. ЗАТ „Західна компанія „ДАКОР"
Висновки
Література
Вступ
Тема курсової роботи «Формування вертикально інтегрованих компаній в промисловості».
Мета роботи – розглянути вертикально інтегровані компанії в промисловості, взагалі:
- в гірничо-металургійної промисловості;
- целюлозно-паперової промисловості;
- нафто - газової промисловості;
- підприємств по виробництву цукру.
В роботі пропонуються приклади формування кластерів, порівняний аналіз агропромислових об’єднань у США.
1. Гірничо-металургійна промисловість
Сучасна чорна металургія України має чудові можливості для створення повноцінних промислово-фінансових груп, об'єднуючих гірничорудні, коксохімічні, металургійні, метизні підприємства. Якщо врахувати, що нині до 90 % феросплавів, чавуну, прокатної заготовки до труб, арматури, осей, рейок, сортового прокату експортується, очевидно, що створення вертикально інтегрованих компаній (ВІК), дозволило б значно знизити собівартість, зменшило б залежність від коливань світових цін та нівелювало б наслідки слабкого внутрішнього попиту. Крім того, необхідні значні інвестиції в розвиток галузі, а вони неможливі без мінімізації затрат.
Експортувати металургійну продукцію на зовнішні ринки і конкурувати за ціною з російською стає все складнішим, оскільки вартість всіх груп металургійної продукції зростає через причину зростання цін на енергоносії і транспортування продукції.
Практика створення вертикально інтегрованих металургійних компаній зумовлена рядом факторів, які дозволяють знизити технічні, управлінські і податкові затрати. Зокрема, створення вертикально інтегрованої компанії з участю гірничодобувного, коксохімічного і металовиробного підприємства дає змогу двічі звільнитися від ПДВ (на етапі передачі вугілля і руди), тобто призводить до 20-відсоткового зниження собівартості одиниці продукції. Крім того, цехова або холдингова побудова вертикально інтегрованих компаній дозволяє поліпшити якість і знизити кількість управлінського апарату. При цьому серед підприємств проводиться узгоджена цінова і збутова політика, що також дозволяє уникнути побічних податків, які переносяться на кінцевий товар. „Створення ВІК - ідеальний варіант для оптимізації оподаткування підприємства, оскільки існуюча податкова система не створює нормальних умов для роботи підприємств, і його багатоступенсвість призводить до того, що податки накопичуються на кожному переділі, а кінцева продукція виходить дуже дорогою" - вважає В. Терещенко, виконавчий директор Української асоціації виробників чорних металів.
Але якщо все так очевидно, то чому всі українські підприємства не створили об'єднання на принципах вертикальної інтеграції? Справа в тому, що при об'єднанні в багатьох випадках відбувається конфлікт інтересів його учасників. Директори заводів, які повинні увійти у ВІК як цехи (як правило, це „коксохіміки" і „рударі"), втрачають економічну і організаційну самостійність. Ця проблема ускладнюється тим, що більша частина підприємств приватизована і нові власники різних заводів не завжди знаходять між собою взаєморозуміння. Наприклад, якщо на кокс нині є добрий попит, то не кожен коксохімічний завод погодиться на об'єднання зі споживачем своєї продукції.
Можна виділити наступні організаційні типи підприємств гірничо-металургійного комплексу:
1. Створення ВІК на базі об'єднання металургійного заводу, коксохімічного заводу і ГЗК. Найбільш вдалим прикладом вертикальної інтеграції є гірничо-металургійний комбінат „Криворіжсталь". В 1996 р. до його складу ввійшли металургійний та коксохімічний заводи,Новокриворізький гірничо-збагачувальний комбінат, а весною 2001 р. -шахтоуправління „Криворіжсталь". За рахунок зменшення податків, зокрема, ПДВ, податку на прибуток, податків на утримання автодоріг та в інноваційний фонд на проміжних ділянках виробництва, кінцева продукція стала дешевшою і збільшився прибуток. В результаті об'єднання „Криворіжсталь" забезпечує себе на 90 % агломераційною рудою і повністю коксом, концентратом і агломератом. Виключення становлять окотиші, які щомісячно в обсязі приблизно 100 тис. т потрібно закуповувати на Північному та Центральному ГЗК. Все це створило умови для покращення виробничих та фінансово-економічних показників роботи „Криворіжсталі".
Донедавна ближче всього до ВІК знаходилась „Запоріжсталь". Підприємство з моменту створення в 1933 р. мало повний виробничий цикл, оскільки в склад комбінату входили агломераційне, доменне, мартенівське, прокатне виробництво. Як відомо, 60 % ціни чавуну формує кокс. Але, володіючи 30 % акціями „Запоріжкоксу", менеджмент „Запоріжсталі" не зміг добитися повернення коксівного вугілля, яке вироблялося на давальницьких умовах. Більше того, „Запоріжсталь", як один із найбільших акціонерів, втратив важелі впливу на політику коксохімічного підприємства і не входив до складу його органів управління. І хоча це нетиповий приклад відносин акціонерів і підприємства, він свідчить про те, що створення ВІК зустрічає опір.
Ще одним прикладом подібної інтеграції може служити Нікопольський завод феросплавів (НЗФ). НЗФ - один з найкрупніших у світі виробників марганцевих феросплавів. Частка його продукції на світовому ринку становить 11,5%. Виробничі потужності дозволяють щорічно випускати 1 млн. т сілікомарганцю, 250 тис. т високовуглецевого феромарганцю; більше 18 тис. т середньовуглецевого феромарганцю; до 60 тис. флюсів різних марок; 50 тис. т електродної маси. Будівництво Нікопольського заводу феросплавів було прив'язано до покладів марганцевої руди (Нікополь -марганцевий басейн). До 95 % марганцевого концентрату до недавнього часу НЗФ стабільно споживав із Орджонікідзевського ГЗК - найкрупнішого добуваючого підприємства в своєму сировинному сегменті. Але з 2003 р. НЗФ почав використовувати схему толлінгу, при якій спочатку офшорна компанія Steelex закуповує руду в Австралії, Бразилії, Гані або Габоні, потім віддає її на переробку в Нікополь за давальницькою схемою, і, нарешті, вивозить звідти готові феросплави для реалізації поза Україною. Використання даної схеми передбачає, що заводу дістається невелика сума грошей за виплавлену тону, з якої відраховується незначна сума в бюджет, а інше осідає на закордонних рахунках офшора. Для українських ГЗК відмова НЗФ закуповувати марганцеву сировину призвела до значних економічних втрат і зменшення робочих місць на ГЗК, які є містоутворюючими підприємствами.
2. Об'єднання залізорудних компаній. В кінці 2004 р. на російському ринку залізорудної сировини відбулося серйозне укрупнення: після придбання 97 % акцій Михайлівського ГЗК, 30 % акцій заводу „Тулачермет" (за обидва пакета було сплачено більше 2 млрд. дол.) Алішер Усманов, який володів на той час ТОВ „Уральська сталь" та Лебединським ГЗК, сконцентрував в своїх руках більше 40 % видобутку руди в Росії. За словами Усманова, є доцільним об'єднання деяких залізорудних компаній СНД, а саме Соколо-Сарбайського ГЗК (Казахстан), Лебединського та Михайлівського ГЗК (Росія) і деяких українських рудних компаній. В результаті можливо організувати Єдину гірничо-металургійну компанію, що буде монополістом на залізорудну сировину у всьому світі [1]. В 2011 році очікується поява найбільшої алюмінієвої компаній, яку планується створити шляхом злиття російських компаній РусАл, СУАЛ і швейцарської Glencore. У склад новоствореної компанії увійдуть активи компаній з видобутку бокситів, виробництва глинозему, алюмінію та фольги. Після інтеграції компанія повністю буде забезпечувати себе сировиною, а її оборот перевищить 12 млрд. дол. [2].
3. Поглинання меткомбінатами гірничодобувних підприємств. Маріупольський меткомбінат ім. Ілліча поглинув Комсомольське рудоуправління. ПівнГЗК та Маріупольський меткомбінат ім. Ілліча є основними претендентами на придбання залізорудної шахти „Первомайська". Ця шахта розташована в 500-х метрах від північного схилу кар'єра ПівнГЗК, технологічно пов'язана з ним, і експлуатують вони одне рудне тіло. Вартість проекту по відновленню перевищує 400 млн. грн. Для Маріупольського меткомбінату ім. Ілліча на шахті „Первомайська" немає багатої руди, яку можна використовувати в доменному виробництві. Там залишились магнетитові кварцити. Для того щоб ця сировина стала придатною для металургів, вона повинна пройти стадію збагачення на фабриках, яких у
Маріупольського меткомбінату немає. Фактично це означає будівництво нового ГЗК в двох кроках від діючого, але це дуже дорогий проект і навряд чи це потрібно нашій державі.
4. Поглинання гірничо-збагачувальними комбінатами металургійних заводів. Інгулецький ГЗК, власником якого є „Старт-груп" російського бізнесмена Вадима Новінського в серпні 2004 році поглинув Макіївський меткомбінат [3].
5. Будівництво (придбання) меткомбінатами власних ГЗК. Прикладом може слугувати Маріупольський меткомбінат ім. Ілліча який опинився без власної сировинної бази, що призвело до залежності від коливання високих цін на сировину. Тому керівництво Маріупольського меткомбінату ім. Ілліча розглядає можливість будівництва власного ГЗК. Над даним проектом, вартістю 200 млн. дол. Маріупольський меткомбінат ім. Ілліча " працює спільно з „Запоріжсталлю".
6. Придбання метзаводів за кордоном. Холдінг „Систем Кепітал Манеджмент", до якого входять 37 компаній, що утворюють два повністю інтегрованих ланцюги - металургійний та електроенергетичний, придбав завод FerrieraValsider в Італії, що виробляє мільйон тон прокату для автомобільної промисловості та машинобудування. Таким чином, СКМ намагається інтегрувати в Європу і стати ближче до ринків та споживачів.