Видається очевидним, що узгоджений розвиток соціальної та виробничої сфер, використання соціальної політики як чинника зростання неможливі без протидії ревальвації гривні та відмови від обмежувальної грошово-кредитної політики. Додаткове ж відволікання певної частини доходів населення на примусове нагромадження в рамках як поширення страхової системи, так і безпосереднього введення платності послуг освіти та охорони здоров’я, перетворення системи пільг на адресну грошову допомогу тощо, вестиме в рамках існуючої обмежувальної моделі до падіння платоспроможного споживчого попиту на внутрішньому ринку. При цьому запровадження страхових фінансових схем зовсім не обов’язково сприятиме зростанню інвестиційного попиту. Адже перетворення заощаджень на реальні інвестиції вимагає досконалого фондового ринку та сприятливого інвестиційного клімату. За теперішніх умов примусове збирання коштів до приватних страхових фондів означатиме додаткове вилучення платіжних ресурсів із реального сектора економіки до фінансово-спекулятивної сфери.
Переведення населення із стану пасивних ресурсоотримувачів у стан активних ресурсокористувачів, мобілізація людського капіталу як чинника підвищення віддачі факторів виробництва вимагає звернення уваги на комплекс заходів щодо всебічного розвитку людського капіталу в Україні.
а) Політика доходів
Підтримання на відповідному рівні реальних доходів населення вимагає забезпечення реалізації державних гарантій їхньої індексації відповідно до темпів інфляції, визначених законодавством. У зв’язку з тим, що в рамках обмежувальної грошової та фіскальної політики можливості такої індексації обмежені, останнім часом поширення набули аргументи щодо підвищення реальних доходів за рахунок мінімізації темпів зростання споживчих цін. Між тим, не можна забувати, що активна антиінфляційна політика відіграє, як було зазначено вище, гальмуючу роль щодо економічного зростання. Отже, такий напрям підвищення реальних доходів населення видається для сучасних умов безперспективним.
Об’єктивною основою для підвищення реальних доходів зайнятих у народному господарстві України має слугувати підвищення продуктивності ресурсів і збільшення на цій основі обсягу виробництва споживчих товарів і послуг. Необхідним вважається дотримання принципу випереджаючого зростання продуктивності ресурсів (у т. ч. праці) в порівнянні зі зростанням заробітної плати, оскільки при такому підході збільшується конкурентоспроможність продукції. Не менш важливим вважається створення сприятливого інвестиційного клімату в країні та її регіонах.
Серед базових умов підвищення реальної заробітної плати слід особливо відзначити реформування податкової системи. Встановлення оптимальних ставок оподаткування для зниження податкового тиску на прибуток підприємств, фонд оплати праці і доходи громадян має стати джерелом зростання реальних зарплат і дозволить вивести з тіні частину неофіційних заробітків. Видатки підприємств на підтримання соціальної сфери мають бути повністю виведені з-під оподаткування. У прибутковому оподаткуванні заробітної плати слід знизити ставки податку за прогресивною шкалою, підвищити неоподатковуваний мінімум до рівня мінімальної заробітної плати, а в подальшому (за умов стабільної економіки) до вартості мінімального споживчого бюджету, оскільки сам цей рівень забезпечує просте відтворення робочої сили.
В системі індивідуального оподаткування слід неодмінно передбачити стимули до індивідуальних інвестицій в людський капітал. Зокрема, йдеться про вирахування з бази оподаткування особистих витрат на заходи з охорони та зміцнення здоров’я, освіту для себе та членів сім’ї, виплат до фондів пенсійного та медичного страхування, індивідуальне житлове будівництво чи купівлю житла (у разі визнання такої потреби) тощо. Необхідно також запровадити податкові стимули до інвестицій у самозайнятість: розвиток особистого підсобного господарства в сільській місцевості, придбання капітальних товарів для ведення індивідуального підприємництва, здійснення внеску у створення малого підприємства чи господарського товариства та ін. Населення повинне стати одним з головних інвесторів української економіки, для чого воно має, по-перше, довіряти державі, а по-друге, отримувати належну зарплату, яка виконувала б свої функції забезпечення особистого відтворення.
Слід припинити спроби оподаткування продукції особистих підсобних господарств, яка не виходить за межі натуральної форми та споживається всередині цього господарства, та намагання зменшення на базі врахування цієї продукції рівнів належної соціальної допомоги.
Концепція реформування оплати праці в Україні передбачає забезпечення випереджаючого зростання номінальної заробітної плати у порівнянні з підвищенням споживчих цін як обов’язкової умови для систематичного зростання реальної заробітної плати. Проте слід враховувати, що перехід до політики випереджаючого зростання заробітної плати і грошових доходів по відношенню до підвищення цін повинен відбуватися поступово, бути керованим і враховувати реальну ситуацію щодо наявності товарів і послуг у сфері торгівлі. При цьому на одне з перших місць виступає формування дієвого конкурентного середовища. Його створенню могли б сприяти такі заходи, як оздоровлення фінансів підприємств, реалізація Закону України Про банкрутство , проведення антимонопольної політики тощо.
Не варто забувати, що в разі збереження загальних несприятливих умов для підприємницької діяльності (висока ставка кредитного процента, слабкий платоспроможний попит, високий рівень фіскального тиску тощо), законодавчим встановленням мінімальних рівнів оплати праці закладаються підстави до загострення конфлікту між підприємцем та працівниками. У попередні роки сплата тіньової зарплати була предметом неформальної угоди, яка влаштовувала як підприємця, що ухилявся таким чином від оподаткування, так і працівника, який одержував більш високу заробітну плату, що загалом підтримувало як зайнятість, так і рівень доходів населення. Якщо працівник матиме зацікавленість вимагати легального оформлення цієї тіньової зарплати для приведення у відповідність із встановленими нормативами, врахування при розрахунку пенсії тощо, це вестиме до значного збільшення витрат підприємства, а отже - до зниження рівня зайнятості та падіння реальних доходів населення.
Водночас, необхідно суттєво звузити надмірну диференціацію заробітних плат. Це завдання можна вирішити шляхом впровадження співвідношення мінімальної заробітної плати до максимальної (або максимальної до середньої) на галузевому, регіональному рівнях і на рівні підприємства.
До числа основних умов підвищення рівня оплати праці слід віднести і погашення заборгованості із заробітної плати. Подолання заборгованості з виплати зарплат можливе за умови здійснення комплексу заходів на всіх рівнях господарювання, включаючи реформування податкової системи, легалізацію тіньової економіки, зміцнення фінансової дисципліни, раціональне використання бюджетів всіх рівнів, ресурсозбереження, зміцнення правової бази тощо.
б) Демографічна та трудоресурсна політика
З огляду на значну важливість демографічної складової людського капіталу, соціальна політика в Україні має виходити з наступного:
· при формуванні основних напрямів соціальної політики держави слід враховувати як забезпечення матеріального добробуту населення, так і цілеспрямоване сприяння відтворенню населення відповідної кількості та якості. Останнє, як завдання, що належить до сфери загальнонаціональних інтересів, в жодному разі не може бути віддане лише на індивідуальний розсуд громадян;
· потребує нагальної розробки цільова стратегія забезпечення підтримки демографічного розвитку України, яка включала б об’єктивний аналіз сучасного стану та перспектив розвитку демографічного і трудоресурсного потенціалу країни та визначала пріоритети й інструменти поліпшення ситуації в демографічній сфері;
· необхідне об’єднання зусиль вже діючих і розроблюваних національних програм, концепцій та стратегій соціально-демографічного спрямування, налагодження моніторингу їхнього виконання та координації для виключення дублювання заходів різних програм та розпорошення коштів, що виділяються з метою вирішення проблеми збереження демографічного і трудоресурсного потенціалу країни;
· в умовах низького рівня демографічного відтворення необхідно особливу увагу звернути на сім’ї з дітьми з метою забезпечення молодому поколінню рівного доступу до освіти, медичного обслуговування, професійної підготовки, що дозволить сформувати людський капітал, який відповідатиме потребам трансформованої економіки країни.
Пріоритетне місце в процесі реалізації та розвитку людського потенціалу країни посідає політика на ринку праці. До останнього часу підтримка рівноваги на цьому ринку забезпечувалася значною мірою через вимушені відпустки, заборгованість із виплати зарплати, невідповідність винагороди за виконану роботу. У зв’язку з посиленням фіскальної політики та здійсненням заходів щодо зменшення рівня тінізації економіки відбувається поступове згортання кількості тіньових робочих місць, що загострює проблему збільшення легальної зайнятості.