Якщо звернутися до хронології реформ в Казахстані і СРСР, виявляється наступне. Всі вони (поки за виключенням сучасні) завершувалися фазою контрреформ. Так, реформи Віте-столипіна і періоду Непу, кінець кінцем, були знехтувані в період сталінського режиму. Хрущовсько-косигінські реформи виявилися фактично відкинутими в роки брежнєвського двадцятиріччя.
Спільним для фази контрреформ насправді було посилення політичної реакції, ослаблення демократичних інститутів, що зародилися, і паростків нових політичних традицій, свідомо культивоване зіставленням країн СНД і Заходу як двох протилежних культурно-історичних світів. У економічній сфері були характерні обмеження в розвитку ринкових стосунків, заборона вільного господарювання з одночасним наростанням державного втручання в господарське життя і її жорсткішою регламентацією.
Розвиток традиційних галузей може відбуватися при скороченні темпів зростання; деякі з цих галузей можуть стагнувати, деякі можуть просуватися вперед з усередненою швидкістю (наприклад, сировинні галузі). Проте на кожному етапі розвитку виникає одна або декілька галузей, що лідирують в економіці. Саме у таких галузях знаходять своє застосування базові технології принципово нового типа, що визначають розвиток відповідних галузей із швидкістю вище середньою. Ці галузі поглинають найбільший об'єм інвестицій. Розвиток галузей, що лідирують, нерозривно пов'язаний з освоєнням нових базових технологій. Тому період існування галузей, що лідерують, є не що інше, як життєвий цикл інновацій у фазі зростання.
Такий підхід до трактування галузей, що лідирують, вимагає розгляду залежності між інноваційними циклами і довготривалими тенденціями економічного зростання. У теорії циклічності довга хвиля ділиться на чотири основні фази: процвітання, рецесія, депресія, відродження. Процвітання і рецесія формують фазу підйому, депресія і відродження – фазу спаду.
Макроекономічні характеристики фаз довгої хвилі
| Характеристика | Депресія | Відродження | Процвітання | Рецесія |
| Валовий національний продукт | Низьке зростання | Підйом темпів зростання | Зростання прискореними темпами | Зниження темпів зростання |
| Попит на інвестиції | Наявність зайвих потужностей, падіння інвестиційного попиту | Інвестиції в нові виробництва і галузі | Значне розширення масштабів інвестицій | Раціоналізація інвестиційної політики |
| Споживчий попит | Безперервне зростання відладженого попиту | Пошук нових сфер додатка споживчого попиту | Розширення попиту у всіх сферах | Безперервне зростання нових секторів економіки і насичення споживчого попиту. |
Якщо представити довгу хвилю як послідовність життєвих циклів галузей, що лідирують, можна спробувати співвіднести фази довгої хвилі з фазами довгого циклу: процвітання – зростання; рецесія – насичення; депресія – спад; відродження – впровадження.
Слід зазначити, що приведені фази довгої хвилі і життєвого циклу не збігаються настільки ідеально. Але, проте, правомірний, на наш погляд, вивід про те, що життєвий цикл галузей, що лідирують, заснований на певному кластері винаходів, відповідає довгій хвилі в економіці. Зміна галузей, що лідирують, тобто структурна перестройка економіки, є вирішальним чинником початку нової довгої хвилі в економіці. Взаємна однозначна відповідність фаз життєвого циклу галузі, що лідирує, заснованої на існуванні певної технологічної парадигми, і фаз економічної довгої хвилі деформує зовнішні чинники. Серед них, окрім чинників кон'юнктури і попиту, активний вплив роблять суспільно-політичні (включаючи війни), демографічні, соціальні і природно-екологічні чинники.
В цілому, прогнозуючи долю реформ казахстанської економіки, не слід спокушатися надмірно оптимістичними надіями. Економічна модернізація – надзвичайно хворобливий, тривалий і багатоетапний процес, з низкою перепадів і критичних періодів. Хоча нині маловірогідний варіант настання контрреформ, стримуючих або навіть припиняючи ринкові зміни, він в принципі не виключений. В усякому разі, наростання критики економічної програми уряду (критики справедливої і обґрунтованої), його грубі помилки і відірваність від економічних реальностей, масове зубожіння значної частки населення цілком здатні трансформувати таку критику в політику контрреформ. Ми вже були свідками того, як первинні цілі реформ з «соціалістичним забарвленням» в короткі терміни перетворилися на прямо протилежну політику, запустивши механізм загального розвалу. Причому як одну, так і іншу, абсолютно їй протилежну мету опинилося одне і те ж громадянство. Чому не передбачити ще одне повторення подій за апробованим сценарієм?
Проведений аналіз виникнення інверсійного механізму у вітчизняній модернізації дозволяє виділити «класичний» набір його елементів, що пояснює далеко не випадковий характер виникнення контрреформ. Розривши реформаторів з «низами» і недостатнє «включення» останніх в процеси, наростаюче погіршення життєвого рівня більшості населення і ігнорування його інтересів, потреб і традицій, нездатність запропонованої стратегії і тактики реформ з ходу і безболісно вирішити старі протиріччя (до того ж вони породжують ще нові суперечності і гострі конфлікти), відсутність єдності в стані реформаторів і їх неготовність йти на розумні компроміси, небезпека спалахів радикалізму і нетерпимості в суспільних настроях – все це, як показує історія, виснажувало потенціал реформ на попередніх фазах, готуючи зміну політичного курсу.
Оцінюючи сучасну ситуацію суспільства, хіба не можна виявити дії схожих чинників? Раз так, то треба визнати, що на сучасному етапі формуються вихідні позиції для нового витка боротьби між альтернативними варіантами розвитку. В зв'язку з цим, безумовно, виправдано підвищена увага до вивчення історичного досвіду реформування в Казахстані. Хоча історичні паралелі і зіставлення не дають прямої відповіді на те, що станеться в майбутньому, проте, ретроспективний підхід до прогнозування дозволяє виявити лінії «силового поля», що виникли в ході тривалої еволюції нашої господарської системи. Це доповнює соціально-економічний аналіз поточної ситуації, дозволяючи виявити глибоке історичне коріння процесів, що відбуваються, визначаючи вузли і критичні крапки, які традиційно виникали в минулих циклах модернізації. Тим більше що в нинішніх діях вгадуються і минулі події, і старі дійові особи.
Щоб не повторився старий традиційний сценарій розвитку, слід відмовитися від небезпечної помилки, що полягає в тому, що примус і насильство, політична воля і непохитність здатні забезпечити швидкий поворот в економічній сфері. Вітчизняний історичний досвід свідчить про те, що ігнорування об'єктивних економічних реальностей силових методів чреваті несприятливими наслідками для самої трансформації господарської системи. Такий «революційний» підхід до економічних перетворень містить чималий руйнівний потенціал, але дуже обмежену творчу здатність. У наших сьогоднішніх умовах повернути преобразовательные процеси в русло нормального реформаторського способу якісної зміни старої господарської системи – значить, на ділі визнати необхідність переходу від економіки «стискування попиту» до створення стимулів для виробництва і виробників. Адже залежно від того, виникнуть чи ні додаткові стимули виробництва і інвестування, можна судити про обґрунтування вибраного напряму для реформування. Цей критерій і повинен лежати в основі вироблення стратегії і тактики економічного реформування, оскільки за ним коштує включення економічних інтересів – найнадійнішого захисту політики реформ, що визначає її безповоротність.
Список використаної літератури
1. Андарова Р.К. Ринкові реформи і прогнозування з урахуванням циклічності економічного зростання. Матеріали міжнародної наукової конференції, присвяченої 10-літтю незалежності Республіки Казахстан.
2. Кондратьев Н.Д. Проблеми економічної динаміки. К., 1989;.
3. Економічна теорія. Під спільною ред. С.І. Відяпіна, А.І. Добриніна, Р.П. Журавлиною, Л.С. Тарасевича, М., 2003.