Ціноутворення на ринках факторів виробництва (стр. 4 из 6)

Головною особливістю системи ціноутворення АПК є порівняно низька еластичність попиту на споживані ресурси, а також низька міра взаємозамінності ресурсів.

Як один з оптимальних механізмів ефективного поєднання і оптимізації зацікавленості сільськогосподарських товаровиробників і постачальників ресурсів пропонується використати подвійну модель формування цін на різні види ресурсів з боку їх виробників (постачальників) і з позицій самих сільгоспформувань (споживачів). Формула, що пропонується для розрахунку рівня ціни на ресурси, що поставляються для АПК:

(1)

де Ц- ціна на ресурси, що поставляються, Нп- планова норма прибутку, Тр- витрати на транспортування ресурсів, А- акцизний збір на даний вигляд ресурсу, Кс- коефіцієнт сезонності, що має тенденцію до росту з урахуванням коливань сезонної потреби.

Для сільськогосподарських формувань з метою розрахунку, прогнозування і зіставлення цін споживаних ресурсів і виробничої собівартості продукції, що виробляється пропонується використати формулу:

Ц=(Зср+Тр+Тт)*Кск (2)

де Ц - ціна на споживані ресурси, Зср - середньорічні витрати даного ресурсу на од. продукції або од. площі, Тр - транспортні витрати, Тт - торгові витрати, Кск - коефіцієнт сезонної знижки, що згладжує сезонні піки потреби в ресурсах.

Запропонований подвійний підхід до ціноутворення на ресурси для агропромислового комплексу заслуговує уваги, виходячи з перспективного визначення рівня держпідтримки аграрного сектора. Різниця в цінах, з точки зору постачальника і споживача ресурсу, за своїм економічним змістом відображає частину витрат, пов’язаних з веденням сільгоспвиробництва, яку повинно оплачувати суспільство, а не конкретний споживач.

Одним з основних чинників успішного господарювання в економічних умовах, що змінилися, є своєчасний моніторинг з основних видів ризиків. Ризик формування і функціонування ринку матеріально-технічних ресурсів агропромислового комплексу - це імовірність наступу всіх видів втрат в результаті недостачі, невчасного постачання, неналежної якості, або неефективного використання ресурсів.

По причинах виникнення та числу об’єктів, що зазнають ризику, виділимо фундаментальні і специфічні ризики на ринку матеріально-технічних ресурсів. Серед фундаментальних ризиків виділені групи економічних ризиків, політичних і соціальних. Їх вплив, оцінений нами в динаміці, за період 1990-2007гг. Величина сукупного ризику формування і функціонування ринку матеріально-технічних ресурсів АПК за період реформ зросла майже в 3 рази (з 3,21 в 1990р. до 9,21 в 2007р.). Найбільший ріст відмічений в групі соціальних ризиків - в 4,3 рази.

Нами була проведена оцінка основних груп специфічних ресурсних ризиків по окремих сферах АПК, що дозволило скласти ранжируваний ряд по мірі імовірності настання ризикових подій в кожній зі сфер: соціальна інфраструктура (1,82), харчова промисловість (1,05), виробнича інфраструктура (0,94), сільське господарство (0,89) і сфера галузевої науки (0,82).

Найбільш важливим етапом управління ризиками є аналіз і оцінка їх сукупного рівня, який в запропонованій нами методиці може проводитись як на рівні окремих господарюючих суб’єктів, так і на рівні галузей, окремих сфер і АПК загалом.

Оцінка складу сукупного (для АПК в цілому) специфічного ризику формування і функціонування ринку матеріально-технічних ресурсів (17,9) виявила, що по мірі імовірності настання ризикових подій найбільш суттєвими є група фінансових ризиків (11,48), техніко-технологічних (2,25) і природно - екологічних (1,96).

3.2. Шляхи оптимізації ціноутворення на ринках ресурсів

Установити ціну товару складно тому, що вона - величина принципово хитлива. Тому питання ціноутворення на ринку ресурсів є дуже важливим, оскільки ціна товару безпосередньо впливає на нього.

При розробці ціни на ринках факторів виробництва варто брати до уваги:

Яке місце займає ціна на фактори виробництва серед засобів конкурентної боротьби на кожнім ринку, на яких діє фірма?

Який метод розрахунку ціни повинний бути обраний?

Якою повинна бути цінова політика у відношенні до факторів виробництва? [27, c.11]

По ступені впливу різних факторів на рівень установлюваної ціни іноземні фірми ранжують їх у такий спосіб:

витрати виробництва;

ціни конкурентів-експортерів у даній країні;

ціни місцевих фірм-конкурентів;

величина попиту;

транспортні витрати;

надбавки і знижки на користь посередника;

ввізні мита й інші збори;

реклама й інші елементи стимулювання збуту.

Перш ніж розробити стратегію формування ціни, фірма повинна проаналізувати всі зовнішні фактори, що впливають на рішення. Рішення за цінами, так само як і по товароруху, значно залежать від зовнішніх факторів. У цьому їхня відмінність, наприклад, від рішень по продуктах і просуванню, що у більшому ступені контролюються фірмою.

Існують п'ять етапів розробки цінової стратегії - це формулювання цілей ціноутворення, загальна політика ціноутворення, безпосередньо цінова стратегія, реалізація цінової стратегії, пристосування цін. Коротко розглянемо їх.

Цілі ціноутворення. Стратегія ціноутворення повинна бути ув'язана з загальними цілями фірми і відбивати їх. Природно тому, що стратегії можуть розрізнятися в широкому діапазоні. Існують три основні цілі ціноутворення, з яких може вибирати фірма: вони засновані на збуті, на прибутках і на існуючому положенні. У першому випадку підприємство зацікавлене в росту експорту чи максимізації частки на ринку, у другому - у максимізації прибутку, у третьому - нейтралізувати дії конкурентів, зменшити запити постачальників чи стабілізувати ціни.

У першому випадку підприємство вибирає такі мети по одній з наступних причин: воно зацікавлено в насиченні ринку збуту як важливому кроці на шляху до контролю над ринками і стабільними надходженнями валюти, підприємство прагне максимізувати обсяг збуту і може піти на зниження доходу з одиниці виробу для одержання більшого прибутку (валютних надходжень); воно припускає, що більший обсяг збуту дозволить знижувати розмір відносних витрат [27, c.17].

В другому випадку підприємство встановлює як мету одержання високої маси прибутку, установлюючи стабільний її розмір протягом ряду років. Прибуток може виражатися у відносному чи абсолютному вимірі. Високі відносні прибутки звичайно спираються на престижні ціни, а високий загальний доход звичайно пов'язаний з цінами проникнення.

Загальна політика ціноутворення. У рамках такої політики рішення за цінами погоджуються з цільовим ринком (ринками) фірми, характером і структурою маркетингу. Вона передбачає скоординовану сукупність дій і стратегію, що включає коротко- і довгострокові цілі.

При визначенні загальної цінової політики окремі рішення (взаємозв'язок цін на товари в рамках асортименту, використання спеціальних знижок і змін цін, співвідношення своїх і цін конкурентів, метод формування цін на нові товари) погоджуються в інтегровану систему. Як відзначав один американський експерт, можливості стратегії ціноутворення фірми визначають наступні п'ять факторів: реальні витрати і прибуток, цінність для споживача в порівнянні з пропозиціями конкурентів, розходження між сегментами ринку чи факторами попиту споживачів, можливі реакції конкурентів і маркетингові цілі фірми.

Цінова стратегія базується на витратах, попиті чи конкуренції. У першому випадку ціни визначаються виходячи з витрат виробництва, вартості обслуговування і накладних витрат, до яких додається розрахунковий прибуток. В другому випадку ціна визначається після вивчення попиту споживачів і встановлення цін, прийнятних для цільового ринку. Такий вид стратегії використовується по товарах, для яких ціна – ключовий фактор у прийнятті рішень споживачами. У третьому випадку ціни можуть бути на рівні ринкових, вище чи нижче їх. Такий тип ціноутворення розповсюджений при конкуренції аналогічних видів продукції. Усі три підходи знаходяться у взаємозв'язку і взаємодії.

Реалізація цінової стратегії. При її реалізації крім загальних концепцій, розглянутих вище, використовується велика кількість різних рішень, пов'язаних між собою. У їхнє число крім інших входять наступні:

установлення стандартних і мінливих цін;

використання єдиних і гнучких цін;

застосування концепції взаємозв'язку ціни і якості;

використання концепції цінового лідерства;

установлення цін на масові закупівлі;

використання практики цінових ліній.

Стандартні ціни встановлюються на порівняно тривалий період часу. Замість перегляду цін при збільшенні витрат виробництва фірми можуть зменшити розмір упакування, вагу товару. При перемінному ціноутворенні фірма спеціально змінює ціни, щоб зреагувати на зміни в витратах чи попиті споживачів. Можливе сполучення стандартних і мінливих цін. У рамках системи єдиних цін фірма встановлює єдину ціну для всіх споживачів, що хотіли б придбати товар (послугу) при аналогічних умовах. Така політика зміцнює довіру споживачів, її легко здійснювати, при ній не треба торгуватися. Гнучке ціноутворення дозволяє змінювати ціни в залежності від здатності споживачів торгуватися чи їхньої купівельної сили [27, c.18-19].

Зв'язок ціни і якості - це концепція, що враховує думку споживачів про те, що високі ціни означають високу якість, а низькі - низьку якість. При встановленні цін це особливо важливо для ситуацій, коли про якість можна судити тільки за ціною. Важливо, однак, щоб ціни належним чином відбивали якість і образ, що фірма хоче створити для своєї продукції. У випадках престижних цін, заснованих на цій концепції, передбачається, що споживачі не отримують товари (послуги) за цінами, що вважаються занадто низькими.

При ціновому лідерстві фірма рекламує і продає ключову продукцію зі свого товарного асортименту за ціною, що забезпечує частку прибутку нижче звичайної. Цим виробник прагне підвищити інтерес споживачів до всієї асортиментної групи.