План
Вступ
Розділ 1
Загальна характеристика ринків факторів виробництва
1.1 Поняття факторів виробництва
1.2 Особливості ринків факторів виробництва
Розділ 2
Ціноутворення на ринках факторів виробництва
2.1. моделі, які застосовуються для розрахунку ціноутворення
2.2. Ціноутворення на ринках факторів виробництва
Розділ 3
Застосовування математичних моделей на практиці
3.1. Ціноутворення на ресурсів АПК
3.2. Шляхи оптимізації ціноутворення на ринках ресурсів
Висновки
Список використаної літератури
Вступ
Для сучасного ринку характерна наявність великої кількості різних галузевих ринків товарів і послуг, множинність цін. На практиці ціна на конкретну продукцію того самого ринку може істотно розрізнятися. В умовах ринкової економіки ціна визначається співвідношенням попиту та пропозиції. Тому важливим є питання ціноутворення на ринках факторів виробництва.
Ринки факторів – це спеціальні ринки, де на відміну від ринків продукції, з боку попиту виступають фірми, які споживають виробничі фактори, з боку позиції – власники факторів – домогосподарства. На ринках факторів визначаються ціни та обсяги використання факторів. Ринки факторів виробництва вважаються вторинними по відношенню до ринків готової продукції, тому що стан перших визначаються станом других.
Процес ціноутворення на ринках багато в чому залежить від типу ринку, у рамках якого діє відповідний суб'єкт торгівлі. Сучасному ринку характерна множинність цін. Для вивчення і використання на практиці цінових показників необхідно знати основні джерела даних про ціни. Механізм ціноутворення аналіз попиту та пропозиції, проектування цін - виходячи із ситуації на ринку - і формування контрактної ціни.
У даній роботі ми докладно розглянемо дане питання.
Темою роботи є: «Ціноутворення на ринках факторів виробництва».
Мета роботи: дослідити особливості ринку факторів виробництва, розглянути основні моделі ціноутворення, застосувати набуті знання на практиці, визначити шляхи оптимізації ціноутворення на ринках факторів виробництва.
Для досягнення мети роботи автор поставив перед собою наступні завдання:
Визначити методи і напрями дослідження;
Дослідити поняття і особливості ринків факторів виробництвіа;
Розглянути основні моделі ціноутворення;
Дослідити сутність ціноутворення на ринках факторів виробництва;
Розглянути ціноутворення ресурсів на прикладі АПК Криму;
Визначити шляхи оптимізації ціноутворення на ринках факторів виробництва;
Систематизувати інформацію;
Написати роботу.
При написанні роботи використовувались наступні джерела:
Наукова і науково-популярна література;
Довідники, посібники;
Інформація ЗМІ.
Теоретичне значення роботи полягає у дослідженні моделей ціноутворення на ринках факторів виробництва.
Практичне значення роботи полягає у визначені ціноутворення на прикладі АПК Криму і шляхів оптимізації ціноутворення на ринках факторів виробництва.
Розділ 1
Загальна характеристика ринків факторів виробництва
1.1. Поняття факторів виробництва
Ринок — це також широке соціально-економічне поняття, що охоплює всі сфери економічної, суспільної і політичної діяльності суспільства. Тому ринок передбачає свободу господарювання для всіх економічних суб'єктів, їхнього об'єднання, співробітництва і конкуренції, а у випадку банкрутства — припинення їх діяльності. У ринковій економіці суб'єктами господарювання можуть бути не тільки вітчизняні, але й іноземні юридичні та фізичні особи.
Ринки факторів – це спеціальні ринки, де на відміну від ринків продукції, з боку попиту виступають фірми, які споживають виробничі фактори, з боку позиції – власники факторів – домогосподарства. На ринках факторів визначаються ціни та обсяги використання факторів. Ринки факторів виробництва вважаються вторинними по відношенню до ринків готової продукції, тому що стан перших визначаються станом других.[№17, с. 201].
Ринок факторів виробництва включає в себе:
Ринок праці;
Ринок капіталу;
Ринок ресурсів;
Ринок землі.
Розглянемо більш докладно особливості ринків факторів виробництва.
1.2. Особливості ринків факторів виробництва
Ринки факторів – це спеціальні ринки, де на відміну від ринків продукції, з боку попиту виступають фірми, які споживають виробничі фактори, з боку позиції – власники факторів – домогосподарства. На ринках факторів визначаються ціни та обсяги використання факторів. Ринки факторів виробництва вважаються вторинними по відношенню до ринків готової продукції, тому що стан перших визначаються станом других.
Функціонування ринків факторів виробництва здійснюється за тими ж принципами, що і ринки продукції. Типу ринкової структури дослідження, як формується попит на фактори, які чинники його визначають, як формується пропозиція факторів, і які чинники визначають цю пропозицію.
Взаємодії попиту і пропозиції дозволяє дослідити проблеми ціноутворення на фактори виробництва, а також вплив державної політики на стан цих ринків.
Структура ринку повного фактора виробництва пов’язана із особливостями рішень, які приймаються формами і домогосподарствами цін і обсягу факторів на ринках. Попит на ресурси в умовах конкурентного ринку.
Важливий метод визначення попиту на ресурс полягає в міркуванні, що фірма діє на певний ресурс на ринку із конкуренцією. На ринку ресурсів конкуренція означає, що фірма купує такий невеликий об’єм загальної пропозиції ресурсу, що придбана фірма кількість ресурсу ніяк не впливає на ціни.
Попит фірми на фактора визначається попитом споживачів на ринках готової продукції, тому попит на фактори виробництва називається вторинним попитом.
Ресурси задовольняють потреби споживачів не прямо, а через виробництво товарів і послуг. Стабільність попиту на ресурс залежить від: 1) продуктивності ресурсу при створенні товару. 2) ринкової вартості, чи ціни товару, який створений за допомогою даного ресурсу. Попит на ресурс: реалізація продукту в умовах чистої конкуренції.
3) Попит на ресурси в умовах недосконалої конкуренції.
Попит на ресурс: реалізація продукту в умовах недосконалої конкуренції. На ринку із недосконалою конкуренцією – по двом причинам: зменшується граничний продукт і падає ціна на продукт, так як зростає випуск продукції. Підприємець в умовах досконалої конкуренції буде виробляти продукту менше, ніж при чистій конкуренції.
Розділ 2
Ціноутворення на ринках факторів виробництва
2.1. Моделі, які застосовуються для розрахунку ціноутворення
Моделі ціноутворення. У ціновій політиці фірми дуже важливий вибір моделі ціноутворення. Цей процес повинен враховувати попит на продукт і його еластичність, витрати, ціни конкурентів. Витрати формують нижній рівень ціни, ціни на товари-замінники і аналоги орієнтують на передбачувану ціну, купівельна оцінка характеристик продукту встановлює верхній кордон ціни.
В реальності проблема вибору моделі ціноутворення вирішується з врахуванням трьох найважливіших умов:
1) кожне підприємство повинне економічно забезпечити своє існування, тобто ціна повинна покривати витрати (короткострокові і довгострокові), пов'язані з діяльністю підприємства;
2) поряд з покриттям витрат підприємство націлене на здобуття максимальному або достатньому прибутку, тому необхідно уточнювати ціни окремих сегментів ринку;
3) в умовах конкуренції ціна, яку споживач готовий платити за товар, істотно залежить від цін конкурентів. [№13, с. 57]
Моделі ціноутворення, орієнтовані на витрати.
Політика цін, орієнтована на витрати, ставить своєю за мету покриття всіх або, принаймні, значній частині витрат. Розрахунок витрат будується на основі даних виробничого обліку і планерування (з розрахунку собівартості). З моделей ціноутворення, орієнтованих на витрати, найчастіше застосовуються наступні:
1. модель повних витрат;
2. модель повернення інвестицій;
3. модель маржінальних витрат.
Модель повних витрат найширше поширений і полягає в перевищенні ціни над витратами, що забезпечує деякий рівень рентабельності. Більшість підприємств і організацій використовують цю модель шляхом додавання до витрат виробництва і звернення певного відсотка. Деякі підприємства ускладнюють цю модель введенням "спеціального" (зниженого) відсотка для певних клієнтів (наприклад уряди). Недоліком моделі повних витрат є ігнорування поточного попиту, купівельної оцінки і конкуренції, що навряд чи сприяє визначенню оптимальної ціни. Передбачимо, виробник продасть не 50 000, а 30 000 кавоварок. Його витрати на одиницю виростуть за рахунок збільшення долі постійних витрат, а очікуваний дохід знизиться. Отже, ця модель застосуємо тоді, коли очікуваний об'єм продажів збігається з реальним, а це можливо лише при високій передбаченості ринку, хорошому знанні попиту і конкуренції.
В той же час дана модель ціноутворення залишається популярною з ряду причин:
а) підприємцям легко орієнтуватися на витрати, чим на складно прогнозований попит;
б) при використанні моделі повних витрат більшістю виробників галузі ціни набувають тенденції до вирівнювання;
в) "справедливість" моделі в цілому як для покупців, так і для продавців: останнім у будь-якому випадку забезпечується здобуття закріпленого доходу, при цьому вони не можуть підняти ціну на товар при збільшенні попиту.
Модель рентабельності інвестицій полягає в тому, що підприємство встановлює ціну такій, щоб вона забезпечила так званий рівень повернення інвестицій (РПІ). Модель широко застосовується на підприємствах громадського харчування, транспорту, зв'язку, в освітніх установах і охороні здоров'я, тобто в організаціях які обмежені в здобутті "справедливого" і достатнього доходу від своєї діяльності. Таким чином, встановлення надбавки на витрати орієнтується на певну величину, забезпечуючу РПІ. А які ж дороги виходу з ситуації, коли реальний об'єм продажів не досяг планованого? Перший можливий варіант дій – якнайскоріше збільшити об'єм продажів за допомогою стимулювання збуту, що призводить до зниження витрат на одиницю. Крім того, необхідно створити цінові переваги щоб перемкнути на себе хоч би частина попиту на продукцію конкурентів, а значить — понизити ціни. Таким чином, бажана мета — здобуття запланованого прибутку — стає менш досяжною, навіть при збільшенні виробництва і зниженні ціни. Можливий і другий варіант дій (на перший погляд може здатися, що він протіворечит логіці і взагалі небезпечний для фірми); скорочення обсягу виробництва і продажів. Проте саме другий варіант приведе до бажаної мети. Цілі — здобуття доходу — можна досягти, понизивши граничний обсяг виробництва, тобто наблизивши точку беззбиткової до своїх виробничих можливостей. Граничний об'єм можна понизити, зменшивши постійні витрати і збільшивши ціни. На жаль, модель рентабельності інвестиції не враховує кон'юнктури ринку, тобто при формуванні ціни орієнтований перш за все на внутрішні чинники. [№1, с 42]