Суспільне виробництво (стр. 2 из 6)

Виробнича інфраструктура являє собою комплекс галузей, які обслуговують основне виробництво і забезпечують ефективну економічну діяльність на кожному підприємстві і в народному господарстві в цілому.

До цих галузей відносяться:

– транспорт, зв'язок, торгівля, кредитно-фінансові заклади;

– спеціалізовані галузі ділових послуг (інформаційних, рекламних, лізингових, консультаційних, інженерно-будівельних та ін.). Надаючи послуги виробництву, сприяючи підвищенню його ефективності і поліпшуючи умови праці, господарська діяльність даних галузей фактично рівнозначна примноженню суспільного багатства. Тому розширення виробничої інфраструктури і перетворення її в крупний сектор господарства є однією з найважливіших закономірностей індустріального розвитку економіки.

У розвинутих країнах сфера виробничих послуг – це велика і високоефективна галузь суспільної діяльності. Наприклад, у США в цій сфері створюється більше 1/5 частини валового внутрішнього продукту. З наведених даних переконливо випливає такий важливий висновок: в сучасних умовах важливішим напрямом удосконалення суспільного виробництва в Україні має бути прискорений розвиток виробничої інфраструктури.

Основне виробництво і виробнича інфраструктура в цілому складають сферу матеріального виробництва. Але із розвитком суспільства зростають потреби в духовних благах, які створюються в нематеріальній сфері. Це обумовлює існування соціальної інфраструктури.

Соціальна інфраструктура – це нематеріальне виробництво, де створюються нематеріальні форми багатства, які відіграють вирішальну роль у розвитку трудящих, примноженні їхніх розумових та фізичних здібностей, професійних знань, підвищенні освітнього і культурного рівня.

Тривалий час в економічній літературі ця сфера людської діяльності відносилася до невиробничої сфери. Підставою для такого висновку було те, що в ній не створюються матеріальні блага.

Звичайно, невиробнича сфера існує: держапарат, апарат управління громадських рухів, армія, міліція. Проте всю соціальну інфраструктуру віднести до невиробничої сфери не можна. Тут створюються послуги, які задовольняють соціальні і духовні потреби людей.

Праця, що створює послуги, є суспільне необхідною і суспільно корисною. Вона є рівноцінною праці в сфері матеріального виробництва, тому її слід визнати продуктивною працею. Тому соціальна інфраструктура – це сфера нематеріального виробництва, і її не можна ототожнювати з невиробничою сферою.

Соціальна інфраструктура включає такі галузі:

- охорона здоров 'я і фізична культура;

- загальна середня, спеціальна середня, професійно-технічна і вища
освіта, система підвищення кваліфікації і т. п.;

- житлово-комунальне господарство;

- пасажирський транспорт і зв'язок;

- побутове обслуговування;

- культура і мистецтво.

Згідно з прийнятою у статистиці практикою обліку до соціальної сфери відноситься наука, так як вона є однією з форм суспільної свідомості, одним із головних факторів духовного розвитку людини. Але прикладна наука має включатися в процес матеріального виробництва: вона виступає як безпосередня продуктивна сила.

Такий розподіл характерний і для торгівлі, транспорту, зв'язку: ці галузі відносяться як до матеріального виробництва (в міру продовження в них процесу виробництва), так і до нематеріального виробництва (у сфері обслуговування людей).

Охорона навколишнього середовища може бути віднесена до матеріального і нематеріального виробництва не так безпосередньо: до матеріального виробництва – так як упровадження природоохоронних технологій здійснюється шляхом удосконалення виробництва; до соціальної сфери – так як покращання навколишнього середовища безпосередньо пов'язане зі створенням сприятливих умов для життя людини.

Оптимальне співвідношення матеріального і нематеріального виробництва дозволяє забезпечувати поєднання матеріального добробуту і духовного розвитку людини.

Досвід показує, що соціальна інфраструктура в розвинутих країнах поступово перетворюється у основну сферу людської діяльності. Так, у США в сфері соціальних послуг створюється більше половини валового внутрішнього продукту, в Україні цей показник складає 33,6%[25, ст. 26]

Обсяг і якість соціальних послуг яскраво характеризують економічний прогрес суспільства та рівень життя населення. Тривалий час недооцінка ролі цієї сфери обумовлювала значне відставання розвитку у нас саме тих галузей, які сьогодні визначають рівень цивілізованості суспільства, характер соціальної спрямованості суспільної діяльності: охорона здоров'я, побутове обслуговування населення, матеріально-технічна база науки, вищої і середньої освіти та ін. Тому сьогодні важливим стратегічним завданням економіки має бути прискорений розвиток соціальної інфраструктури.

Важливого складовою суспільного виробництва є також його організація і управління. Не потребує доказу те, що кожний економічний процес має бути певним чином організований – розвиток поділу праці, спеціалізації і кооперування; зростає значення чіткої організації всіх ланок економіки.

Суспільна організація виробництва має відповідати таким вимогам:

- створювати широкі можливості для природно-історичного процесу
економічного розвитку з оптимальним поєднанням ринкових і державних
методів регулювання економіки, не допускаючи волюнтаристського втручання
у виробництво;

- реалізувати останні досягнення науково-технічного прогресу і бути
адекватною наявному рівню реального усуспільнення виробництва.

Лише за цієї умови організація виробництва сприятиме економічному розвитку та підвищенню його ефективності.

У цілому структуру суспільного виробництва можна подати за допомогою схеми (див. рис. 1.2.). [25, ст. 26–27]

Рис. 1.2. Структура суспільного виробництва

Отже, власне виробництво і споживання, відрізняючись певним чином за своїми функціями і роллю тісно між собою пов'язані і лише в своїй єдності можуть представляти виробництво.

2. Основні фактори суспільного виробництва, їх взаємодія

2.1 Види факторів

Види факторів виробництва зумовлені різноманітною виробничою діяльністю людини у багатьох галузях, підгалузях, сферах, підрозділах і регіонах. Види факторів виробництва дуже різноманітні, що є об'єктивною підставою суспільного поділу праці.

Для типів факторів виробництва характерною є визначеність. Вони представлені засобами виробництва (речовий фактор) і безпосередніми виробниками (особистий фактор), наділеними здатністю до праці (в тому числі до підприємницької діяльності), яка реалізується у поєднанні з засобами праці.

Суспільне виробництво передбачає використання трудових та матеріальних ресурсів, або, як їх ще називають, особистих і речових факторів виробництва.

Особистий фактор виробництва становлять трудові колективи, люди, зайняті суспільнокорисною працею в галузях матеріального і нематеріального виробництва. Це працівники промисловості, будівництва, сільського господарства, транспорту, зв'язку, торгівлі, комунального господарства, науки, культури, охорони здоров'я, тобто всі категорії трудящих, результатом праці яких є певний корисний результат: матеріальний продукт або послуга.

НТП підвищує роль людини в суспільному виробництві та ставить нові вимоги до кожного працівника:

- до кваліфікації відповідальності працівників за функціонування
потужної та складної техніки. Суспільство повинне виділяти значні кошти
на підготовку висококваліфікованих трудових ресурсів;

- творчий підхід до праці. Творча праця має бути вільною. Так само, як примітивні засоби праці обумовлюють рабську експлуатацію, сучасний НТП об'єктивно вимагає розкріпачення працівника, надання йому необхідних прав і свобод;

- матеріальне забезпечення трудового процесу та задоволення потреб
працівника. Сучасний робітник зможе нормально працювати лише за
наявності необхідних житлових та інших побутових умов. Історичний досвід незаперечно доводить, що без розв'язання соціальних проблем жодне
суспільство не зможе досягти істотних результатів і в сфері розвитку
суспільного виробництва. Більше того, ігнорування соціальних проблем
неминуче призводить до призупинення та стагнації економічного розвитку.

Про це переконливо свідчить стан економіки в нашій країні на сучасному етапі.

Для більшості людей на сьогодні їхня праця є засобом до життя. Вона вимагає добросовісного ставлення до справи і, як правило, напруження фізичних та інтелектуальних сил. Проте все ж таки досягнуте при цьому матеріальне і моральне задоволення надихає людину на активну творчу діяльність. І справжня радість праці – в її результатах, у ній самій – джерело добробуту кожного робітника і примноження суспільного багатства [25, ст. 26–29]

Другим фактором виробництва є засоби виробництва: предмети і засоби праці. Це речові елементи виробництва, за допомогою яких люди створюють матеріальні та духовні блага.

Особистий і речовий фактори набувають найсуттєвішої якості – суспільного характеру, коли постають не як індивідуальні, а як сукупні фактор.

Ресурси виробництва (економічні ресурси) – це потенційні чинники виробничого процесу, його можливості, джерела (ресурс – фран. ressourse– допоміжний засіб, джерело, фактор – лат. factor– діючий, виробляючий). Ресурс може й не перетворитися на фактор виробництва, якщо буде постійно знаходитися у запасі. Сучасна економічна наука до виробничих ресурсів (факторів) відносить: працю, капітал, природні ресурси, підприємницьку діяльність. Завдяки їм здійснюється процес виробництва.

Праця – людська діяльність, процес використання робочої сили людини, завдяки якій вона створює життєві блага. У даному випадку праця ототожнюється з робочою силою, розглядається не як процес (потік), а як запас, ресурс. Тобто якщо говорити про кількість праці, то мається на увазі кількість працівників, які працюють у даний час.