Досягнення суспільного добробуту Дж. Б’юкенен вважає можливим на основі теорії суспільного вибору. Він вважає, що існують категорії благ, в тому числі і соціальні, які індивідууми не можуть отримати на основі ринкових відносин і тому вони намагаються обміняти своє виборче право на певний набір цих благ. Справедливість у суспільстві досягається при дотриманні певних правил та існуванні відповідних інститутів. Але прийняття рішення більшістю не робить це рішення справедливим.
Проблемами пошуку соціального добробуту для всіх членів суспільства активно займались представники соціального напрямку нової історичної школи Р. Штольцманн, Р. Штаммлер, О. Шпанн та інші. Формування цього напрямку почалось у 90-ті роки XIX століття. Основними постулатами даної школи є визнання неекономічних факторів основними для соціально-економічного розвитку, прагнення забезпечити гідне існування всіх членів суспільства, особлива увага до дотримання соціальної справедливості, активний характер соціальних реформ, а через них досягнення соціально-економічного прогресу ринкової економіки.
Одним із найважливіших напрямків розвитку теорії суспільного добробуту є добір та вдосконалення системи показників для оцінки рівня суспільного добробуту в окремо взятій країні. Основна складність полягає у багатоаспектності добробуту та доборі відповідних показників. До основних показників для оцінки добробуту суспільства відносять:
- показники доходів населення;
- рівень розподілу доходів між окремими групами населення;
- показники особистого споживання; - показники бідності населення;
- показники економічної активності населення;
- показники культурно-освітнього рівня населення;
- показники оцінки стану здоров'я населення;
- демографічні показники;
- показники соціального забезпечення населення;
- показники оцінки житлових умов населення;
- показники соціальної напруги у суспільстві.
На сучасному етапі розвитку теорія суспільного добробуту продовжує формуватися, сучасна економічна думка пропонує нові підходи для досягнення та оцінки суспільного добробуту. Вже класичним стало поєднання економічних та соціальних факторів, їх доповнюють політичними, екологічними, культурними та іншими. Розвиток суспільства стимулює появу нових потреб і від якості їх задоволення залежить рівень суспільного добробуту, а від можливості їх передбачення - гармонійний та сталий суспільний розвиток.
2. Соціальна ринкова економіка - приклад Німеччини
Формування теорії соціального ринкового господарства відбувалось на основі неоліберального напрямку економічної думки, який розвинувся в першій третині XX ст., і виникнення на його основі ордолібералізму - теоретичної основи неоліберальної економічної політики, ідеал якої конкретизується у вигляді концепції соціального ринкового господарства.
Філософія ордолібералізму характерна для представників середнього класу, який є носієм ціннісних настанов, які орієнтовані на політичні, культурні та етичні ідеали.
До цих настанов відносяться: повага до власності, принцип змагання у суспільному та економічному житті, готовність до ризику при впровадженні нового і до несення відповідальності за наслідки, додержання громадянами моральних і правових норм, чесність, відданість своїй професії, ощадливість, передбачливістьі, повага до законів і державної влади.
Методологічною основою і найважливішими елементами концепції соціального ринкового господарства стали наукові здобутки трьох груп неолібералів.
Найстаршу групу очолювали В. Репке та А. Рюстов, їх важливим внеском стала розробка основ теорії і політики неоліберального ладу та аналіз його соціальних функцій. На їх думку економічний лад суспільства повинен розв'язати дві проблеми, по-перше забезпечити надійний господарський порядок, а по-друге створити умови і стимули для участі населення у суспільному виробництві.
Представники фрайбурзької школи В. Ойкен та Ф. Сьома класифікували національні господарства, виділили спільні стадії господарського розвитку для різних країн. Під час своїх досліджень вони дійшли висновку, що ні центрально кероване, ні ринкове господарство не спроможні забезпечити господарський розвиток. В якості ідеального господарського ладу вони пропонують „конкурентний порядок", в якому існує повна конкуренція, а державне втручання жорстко обмежене. Така форма господарства є основою для вирішення соціальних проблем та проведення політики „соціальної компенсації”, яка забезпечує перерозподіл доходів, соціальне страхування та розвиток соціальної інфраструктури. „Конкурентний порядок” має своїм економічним розвитком створити умови для вирішення соціальних проблем. З 1948 року В. Ойкен та його однодумці починають видавати журнал „Ордо", який перекладається як „порядок" і дає назву для нової течії економічної думки.
Модель ринкового господарства В. Ойкена включає економічну та соціальну політики.
Економічна політика охоплює дві галузі: галузь, яка займається створенням та удосконаленням економічного порядку та галузь, яка займається розробкою політики економічного росту та розвитку.
Соціальна політика включає політику соціальних гарантій, політику ефективності праці, політику самозабезпечення та політику перерозподілу доходів та власності.
Основоположники кельнської школи А. Мюллер-Армак та Л. Ерхард є розробниками теорії соціального ринкового господарства на основі здобутків неоліберального напрямку економічної думки. Вони дали основне визначення соціального ринкового господарства та розробили комплекс конкретних економіко-політичних заходів щодо адаптації ринкової економіки до вирішення соціальних проблем.
На думку представників даної школи, зміст соціального ринкового господарства полягає у поєднанні економічної свободи та соціального вирівнювання. Економічна свобода полягає у можливостях людини діяти відповідно до своїх економічних інтересів і мети, самостійно обирати сферу застосування своїх здібностей, знань, професій, способів розподілу доходів, споживання матеріальних і духовних благ. Соціальне вирівнювання базується на забезпеченні такого механізму розподілу національного доходу, який виключив би надмірне збагачення незначної частини населення та надмірне зубожіння значної частини населення.
Факторами розвитку соціального ринкового господарства є:
- ефективність господарського порядку;
- створення системи соціального захисту;
- існування конкуренції та вільного регулювання ринку;
- впровадження сильної державної економічної політики на основі захисту конкуренції.
Відповідно до цих положень, концепція соціального ринкового господарства передбачає побудову особливої соціальної структури, яка має відповідати конкурентному ладу. В даній структурі виділено податкову політику, структурну політику, політику стабілізації грошового обігу та фінансів,соціальну політику. Податкова політика у процесі соціального вирівнювання повинна заохочувати і підтримувати поведінку людини у забезпеченні власного добробуту. Структурна політика покликана сприяти формуванню середнього класу шляхом розширення приватного сектора. Політика стабілізації грошового обігу та фінансів направлена на збереження валютної стабільності. Соціальна політика базується на принципах страхування, забезпечення і допомоги. Державні витрати на соціальні потреби включають:
- систему соціального страхування, яка обслуговує сферу класичних ризиків, нещасні випадки та у випадку хвороби;
- забезпечення через соціальну допомогу, яка включає індивідуальну допомогу, грошові виплати та не грошову допомогу;
- форми соціальної допомоги (житлове будівництво, допомога сім'ям та допомога для отримання освіти).
Пенсійна реформа 1957 р. створила систему забезпечення старості, виходячи з прибутків працюючих. Вона створила умови для пенсійного забезпечення робітників і службовців та надала можливість доступу до пенсійного забезпечення осіб, які не працюють за наймом серед яких -ремісники, зайняті у сільському господарстві та особи, які займаються вільними професіями (юристи, архітектори, інженери, науковці, викладачі, лікарі та художники). Така соціальна політика водночас забезпечила соціальний захист і вільне розгортання особистої ініціативи.
Основними елементами структури соціального ринкового господарства є:
- конкурентний лад, який базується на приватній власності;
- ринок, який є регулятором суспільного господарства;
- господарюючі суб'єкти – домогосподарства, підприємства, організації тощо;
- держава, яка створює нормативно-правову базу, сприяє зміцненню конкуренції, забезпечує функціонування ринку та підтримує соціальне вирівнювання.
Необхідність конкуренції у соціальному ринковому господарстві викликана її наступними соціальними функціями: вона виявляє, який інститут найкращим чином досягнув соціальної цілі, стимулює оптимальний розв'язок соціальних проблем; сприяє досягненню максимальних соціальних результатів.
Базовими цілями соціального ринкового господарства для Німеччини стали:
- досягнення високого добробуту на основі конкуренції, економічної свободи, повної зайнятості та свободи зовнішньої торгівлі, забезпечення стабільності цін;
- підтримка і розвиток соціального забезпечення, соціальної справедливості, створення умов для соціального прогресу.
Ці теоретичні положення стали основою для відбудови господарства Німеччини після Другої світової війни. Етапи розвитку німецького господарства включають відбудову ринкового господарства, забезпечення повної зайнятості та структурну перебудову. Для реалізації концепції соціального ринкового господарства було проведено валютну реформу конфіскаційного характеру, господарську реформу на основі лібералізації цін та впроваджено план Маршалла. Ці заходи дозволили вже в 1948 році досягнути довоєнного рівня виробництва, а результати впровадження соціально-економічних реформ отримали назву „німецького економічного дива”. Його основними складовими стали особливість менталітету німецького суспільства, сприятливе поєднання соціально-економічних та політичних умов відбудови ринкового господарства та вибір правильної стратегії соціально-економічних перетворень.