Види та форми зайнятості населення (стр. 1 из 2)

ПРИКАРПАТСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ІМ. В. СТЕФАНИКА

РЕФЕРАТ

НА ТЕМУ:

«Види та форми зайнятості населення»

Виконав:

Перевірив:

м. Калуш – 2010 р.

Поняття, види та форми зайнятості населення

Зайнятість населення являє собою діяльність частини населення щодо створення суспільного продукту (національного доходу). Саме в цьому полягає її економічна сутність. Зайнятість населення — найбільш узагальнена характеристика економіки. Вона відбиває досягнутий рівень економічного розвитку, внесок живої праці в досягнення виробництва. Зайнятість об'єднує виробництво і споживання, а її структура визначає характер їхніх взаємозв'язків.

Соціальна сутність зайнятості відображає потребу людини в самовираженні, а також у задоволенні матеріальних і духовних потреб через дохід, який особа отримує за свою працю.

Згідно із законом України “Про зайнятість населення” до зайнятого населення належать громадяни нашої країни, які проживають на її території на законних підставах, а саме:

• працюючі за наймом на умовах повного або неповного робочого дня (тижня) на підприємствах, установах, організаціях незалежно від форм власності, у міжнародних та іноземних організаціях в Україні та за кордоном;

• громадяни, які самостійно забезпечують себе роботою, включаючи підприємців, осіб, зайнятих індивідуальною трудовою діяльністю, творчою діяльністю, члени кооперативів, фермери та члени їхніх сімей, які беруть участь у виробництві;

• вибрані, призначені або затверджені на оплачувану посаду в органах державної влади, управління чи в суспільних об'єднаннях;

• громадяни, які служать у збройних силах, прикордонних, внутрішніх, залізничних військах, органах національної безпеки та внутрішніх справ;

• особи, які проходять професійну підготовку, перепідготовку та підвищення кваліфікації з відривом від виробництва; які навчаються у денних загальноосвітніх школах, середніх спеціальних та вищих навчальних закладах;

• зайняті вихованням дітей, доглядом за хворими, інвалідами та громадянами похилого віку;

• працюючі громадяни інших держав, які тимчасово перебувають в Україні і виконують функції, не пов'язані із забезпеченням діяльності посольств і місій.

Згідно з одним із уявлень, яке можна знайти в нашій економічній літературі, форми зайнятостi являють собою органiзацiйно-правовi способи та умови використання людської працi й розрізняються мiж собою:

- нормами правового регулювання тривалостi та режимiв працi, згідно з якими робочий день може бути повним або неповним, а режими працi та вiдпочинку — жорсткими або гнучкими;

- регулярнiстю трудової дiяльностi, яка може бути постiйною, тимчасовою, сезонною або епiзодичною;

- мiсцем виконання роботи — на пiдприємствi або вдома;

- статусом дiяльностi, вiдповiдно до якої прийнято видiляти основну, додаткову, вторинну та спецiальну зайнятiсть (Шевченко Л. С. Занятость в рыночной экономике // Бизнес-информ. —2005. — № 1., С. 23).

Згідно з іншим уявленням, класифiкація зайнятості за ознакою регулярностi трудової дiяльностi розрізняє зайнятiсть на постiйному робочому мiсцi та оперативну, яка включає тимчасову, сезонну, випадкову та епiзодичну. Проаналiзувавши постiйну зайнятість з позицiй правових норм регулювання тривалостi та режимiв працi, робимо висновок, що вона подiляється на повну та неповну, спричинену тимчасовими виробничими негараздами, наприклад з постачанням сировиною та матерiалами.

На наш погляд, потрібно розрізняти види та форми зайнятостi. Види зайнятості характеризують розподiл активної частини трудових ресурсiв за сферами використання працi професiями, спецiальностями i т. п. Загалом, види зайнятостi можна класифікувати за такими ознаками:

♦ за характером дiяльностi: робота на пiдприємствах усiх видiв, у органiзацiях, установах i т. п.; робота за кордоном, на спiльних пiдприємствах; виконання державних i громадських обов’язкiв; служба в армiї; iндивiдуальна трудова дiяльнiсть; навчання в денних загальноосвiтнiх школах, середнiх спецiальних i вищих закладах освіти; iншi види денного навчання; ведення домашнього господарства; виховання дiтей в сiм’ї; догляд за хворими, iнвалiдами та людьми похилого вiку; iншi види дiяльностi, встановленi законодавством. Зайнятість населення України за характером діяльності характеризують дані разового обстеження економічної активності населення України в жовтні 2008 р., наведені в табл. 3.1 і 3.2.;

Таблиця 3.1. Обстежене населення за рівнем економічної активності та місцем проживання у 2008 році, у %

Категорії населення	Чисельність всього обстеженого населення	Чисельність міського обстеженого населення	Чисельність сільського обстеженого населення
Всього Економічно активне у тому числі: зайняті безробітні Економічно неактивне	100,0 70,8 64,5 6,3 29,2	100,0 70,2 62,7 7,5 29,8	100,0 72,0 68,0 4,0 28,0

Розраховано за даними: Економічна активність населення України в 2008 році.: Стат. збірник. — К.: Держкомстат України, 2009. — С. 36.

♦ за соцiальною належнiстю: робiтники; службовцi; управлiнський персонал (менеджери); фермери; пiдприємцi (особи, якi в iнтересах рiзних пiдприємств, органiзацiй i в своїх власних iнтересах вишукують можливості найкращого використання господарських ресурсiв, органiзують виробництво та обмiн, здобувають вигоду та несуть економічну й iншу вiдповiдальнiсть за свої дiї);

♦ за галузевою належнiстю: зайнятi в матерiальному виробництвi; невиробничiй сферi; окремих великих галузях народного господарства (промисловiсть, сiльське господарство, будiвництво, побутове обслуговування i т. п.); пiдгалузях (машинобудування, приладобудування, верстатобудування, швейна промисловiсть i т. п.).

Наші дослідження за період з 2002 по 2008 р. засвідчили значні зміни в структурі зайнятості. Так, у 2002 р. частка промисловості (за кількістю робітників і службовців) становила 35,7 %, сільського господарства — 7,0 %, транспорту — 7,5 %, будівництва — 9,6 %, охорони здоров’я — 6,4 %, науки і наукового обслуговування — 2,8 %. За п’ять років співвідношення змінилось. У 2007 р. частка промисловості становила 32,8 %, сільського господарства — 5,7, транспорту — 7,3, будівництва — 7,3, охорони здоров’я — 8,4, науки — 1,8. До того ж варто зауважити, що чисельнiсть трудових ресурсiв в Українi залишається майже стабiльною (2002 — 29,7; 2003 — 29,8; 2004 — 29,5; 2005 — 29,7; 2006 — 29,6; 2007 — 29,7 млн чол.).

Для порівняння наведемо дані про зайнятість у трьох крупних галузях економіки в зарубіжних країнах та Україні:

за територiальною ознакою: зайнятi в окремих регiонах, економiчних районах, адмiнiстративно-господарських одиницях;

за рiвнем урбанiзацiї: зайнятi в мiськiй та сiльськiй мiсцевостi;

за професiйно-квалiфiкацiйною ознакою;

за статево-вiковою ознакою: чоловiки та жiнки; молодь, особи середнього та похилого вiку; зайнятi на початку трудової дiяльностi, в перiоди створення сiм’ї, набуття професiї, в перiод активної трудової дiяльностi, пiдготовки до пенсiї i т. п.;

за видами власностi: зайнятi на пiдприємствах i в органiзацiях рiзних форм власностi: державної, приватної або змiшаної. Данi про динамiку середньорiчної чисельностi та структури працiвникiв, зайнятих на пiдприємствах рiзних форм власностi за галузями народного господарства України (матерiальне виробництво).

У межах кожного з наведених вище видiв зайнятостi органiзацiя працi людей може розрiзнятися рiзноманітними органiзацiйно-правовими формами i нормами регулювання тривалостi та режимiв робочого дня, а саме: регулярнiстю та стабiльнiстю трудової дiяльностi; мiсцем виконання роботи; статусом дiяльностi. З огляду на цю обставину виокремлюються форми зайнятостi, якi, на наш погляд, класифiкуються за такими ознаками (мал. 3.1).

Мал. 3.1. Класифікація форм зайнятості населення

За формами органiзацiї робочого часу розрiзняють повну та неповну зайнятiсть. Повна зайнятiсть — це зайнятiсть протягом повного робочого дня (тижня, сезону, року), яка приносить доход в нормальних для даного регiону розмiрах. Неповна зайнятiсть — це зайнятiсть певної особи або протягом неповного робочого часу, або з неповною оплатою, або з неповною ефективнiстю. Виокремлюють видиму та невидиму неповну зайнятiсть. Видима неповна зайнятiсть — це переважно статистичне поняття, яке можна безпосередньо вимiряти за допомогою даних про заробiтну плату, вiдпрацьований час або шляхом спецiальних вибiркових обстежень. Невидима неповна зайнятiсть — переважно аналiтичне поняття, яке вiдбиває фундаментальне порушення рiвноваги мiж робочою силою та iншими виробничими факторами. Характерними ознаками невидимої (прихованої) неповної зайнятостi можуть бути низькi доходи, неповне використання професiйної компетентностi або низька продуктивнiсть працi.

Виходячи з причин зайнятостi на режимах неповного робочого часу, виокремлюють «вимушену» та «добровiльну» неповну зайнятiсть.

Вимушеною називається неповна зайнятiсть, зумовлена економiчними причинами: скороченням обсягiв виробництва, реконструкцiєю пiдприємства, циклiчним характером розвитку ринкової економіки.

Мiжнародною органiзацiєю працi примусова зайнятiсть зі скороченням заробiтної плати внаслідок зниження дiлової активностi пiдприємства визначається як скорочений робочий час або часткове безробiття. Тривалiсть робочого тижня значно нижча за нормальну, коли за цим режимом працюють на постiйнiй i добровiльнiй основi, вважається неповним робочим тижнем.

Загальний пiдхiд до визначення вимушеної неповної зайнятостi та часткового безробiття грунтується на положеннях 44-ї, 166-ї та 168-ї Конвенцiй МОП. У цих конвенцiях, зокрема, вiдзначається:

«У разі часткового безробiття вiдшкодування або допомога виплачується особам, зайнятiсть яких скорочено в межах, передбачених законодавством країни» (Конвенцiя 44).