Отже, робить висновок Дж.М. Кейнс – держава з метою подолання економічної депресії та забезпечення повної зайнятості повинна проводити активну, розширювальну монетарну політику. Саме така політика і дасть бажаний для економіки початковий поштовх. А як же бути з інфляцією? В трактуванні Дж. Кейнса між рівнем цін, номінальним національним доходом в цілому та грошовою масою немає тісного зв’язку. По-перше, він порушується в зв’язку із нестабільністю швидкості руху грошей, яка пов’язана з нестабільністю попиту на гроші. А по-друге, за зміни грошової маси в умовах неповної зайнятості в основному змінюється реальний національний доход, а не рівень цін. Тому, при розгляді впливу зміни пропозиції грошей на ціни, слід виділяти два типи інфляції: помірну і істинну. Помірна інфляція виникає при одночасному зростанні і реального доходу і цін, коли ще не досягнуто повної зайнятості. Істинна інфляція починається лише після досягнення повної зайнятості. Для економіки шкідлива лише істинна інфляція. Що ж стосується помірної інфляції, то вона неминучий супутник державної політики із збільшення реальних доходів і зайнятості. Таким чином, тип і небезпека інфляції визначається станом кон’юнктури на ринку праці, а вона, в свою чергу, залежить від загальноекономічної кон’юнктури.
Не дивлячись на всі переваги, грошово-кредитна політика держави все ж таки має певні обмеження. Пов’язані вони з так званою пасткою ліквідності – коли подальше збільшення кількості грошей в обігу вже не супроводжується зниженням позичкового процента. В цьому випадку, за умови недостатньої кількості приватних інвестицій держава повинна вдатися до іншого кроку, а саме, компенсувати їх нестачу своїми витратами та державними інвестиціями. Тому фінансово-бюджетна політика поряд із грошово-кредитною є важливою складовою кейнсіанських методів державного регулювання ринкової економіки. Дж. Кейнс пропонував збільшити державні витрати, державні інвестиції, державні закупівлі товарів. Розширення державної інвестиційної активності передбачалося в першу чергу здійснювати за рахунок організації суспільних робіт – будівництва шляхів, спорудження різноманітних будов і т.д. Пропонувалося також зменшити податки. Слід відзначити, що в подальшому зростаючі державні витрати досить часто покривалися за рахунок дефіциту державного бюджету та фінансувалися шляхом зростання державного боргу і продажу облігацій державної позики і т.д. (В цьому ще одна досить суттєва відмінність від неоліберального напрямку неокласичної економічної теорії)
Виступаючи за проведення активної державної економічної політики, Дж. Кейнс, в той же час, негативно ставився до розширення державної власності та будь яких спроб утиску приватної ініціативи, зменшення свободи підприємницької діяльності. Теорія Дж.М. Кейнса – це збереження ринкових механізмів саморегулювання на мікрорівні і здійснення суспільного, державного регулювання на макрорівні.
По-особливому ставився Дж. Кейнс і до проблеми заробітної плати. Розглядаючи суть заробітної плати з позиції теорії «граничної продуктивності», він віддавав перевагу встановленню «мінімальної заробітної плати», оскільки зростання доходів збільшує граничну схильність до заощаджень. Проте Дж. Кейнс фактично виступав проти зниження досягнутого рівня заробітної плати як одного із методів регулювання зайнятості. Зниження заробітної плати може позитивно вплинути на збільшення сукупного попиту і загальної зайнятості лише за умови зростання схильності до споживання, підвищення граничної ефективності капіталовкладень та зниження рівня позикового процента. Проте, соціальна ціна такого методу занадто висока. Потрібний результат значно ефективніше досягається за допомогою інших методів та важелів – грошово-кредитних та фінансово-бюджетних.
Таким чином, Дж.М. Кейнс пришов до висновку, що сучасна система ринкових відносин не є досконалою і саморегульованою і що максимально можливу зайнятість і економічне зростання може забезпечити лише активне втручання держави в економіку. Воно повинно бути скероване на стимулювання ефективного попиту.
Як уже було встановлено, США мають значні особливості свого історичного розвитку. Перші кроки індустріальної технологічної революції відбувалися в умовах, коли економічна політика шарахалася від протекціонізму до лібералізації і навпаки. Серед історичних подій, що свідчать про слабості США, виділяється «доктрина Монро». У 1823 року президент Монро проголосив: «...Американські континенти в результаті вільного і незалежного положення, що вони в себе установили і підтримують, відтепер не повинні вважатися об'єктами подальшої колонізації європейськими державами.., усяку спробу з їх боку розповсюдити свою політичну систему на яку-небудь частину нашої півкулі ми будемо розглядати як погрозу нашому спокою і безпеці» в 1889 р. закріпило пріоритетне положення США в Латинській Америці.
Роки Монро – це роки панування в Європі «Священного і юзу», спрямованого проти демократичних процесів у світі. А це значить проти фритредерства, тому воно не могло подобатися Англії. Що послужило основою для того, що Англія повинна була підтримувати США. А ця підтримка дорого коштувала Англії. США до 80-х років зміцніли настільки, щебетати на чолі капіталістичного розвитку світу. Тут капіталізм уже досяг такого етапу, коли нові організаційні форми ринкового господарства виступили в зрілому виді. Про це переконливо свідчить антитрестовий закон Шермана. Підкреслена в «доктрині Монро» особливість політичного устрою США складається, насамперед, у її демократичній конституції. Конституція дарувала американському громадянину загальне виборче право. Тут обираються не тільки законодавчі установи, але й адміністративні чини, судді, включаючи муніципальні. Виборчих турів уже на початку XX століття було 22 щорічно. Виборця не цікавив Конгрес, а він вибирав, обирав конкретних діячів з позиції, що вони могли йому принести користь, як людині, як соціуму.
Однією з особливостей США є пануюче положення про «суспільну думку». Обраний повинен не тільки прислухатися, але і керуватися ним. Тому міжособистісні відносини, у тому числі відносини найманої праці і власності тут мають особливу форму. Вони пайовики. У США панують дві партії з програмами, що мало чим відрізняються. Республіканська, виникла в умовах боротьби федерального центру за повноваження, але це було ще в епоху громадянської війни і Демократична, що боре за дотримання Конституції, у відомій мірі така, що відстоює інтереси фермерів. У країні значна роль штатів. А штати відрізняються своєю економічною, виробничою, національною і релігійною направленістю. Штати, які перевагою за виробництво бавовни, відрізняються від штатів, де виробляються машини. А значить вони бідують, вимагають політики, яка захищає їхні особливі інтереси. З цього випливає, що в країні особливу роль грають політичні, релігійні, національні інститути. Так, наприклад, антиалкогольні закони не можуть бути прийняті у всіх штатах. Там де виборців німців і ірландців, людей питущих, більшість дам цей закон не може бути прийнятий до виконання. У кожного штату свій бюджет.
Боротьбу за звільнення від рабства в США підтримувала релігія: методисти в 1784 році, баптисти в 1789 році, пресвітеріанці – 1793, а потім і квакери. У Новий світ приїхав емігрант із гарячим бажанням заробити. Його не бентежить тяжкість праці, тривалість робочого часу, він за «акорд». Тому його відношення до підприємця відрізняється від європейського. Вони, як уже сказано вище, пайовики. В. Зомбарт у своїй брошурі «Чому немає соціалізму в Сполучених Штатах», пише: «Американські робітники не незадоволені сучасним положенням речей. Навпроти, вони добре себе почувають як і всі американці... Він оптиміст – живи сам – давай жити іншим.... Американський робітник ототожнює себе з американською державою. Він патріотично настроєний». Його заробітна плата в кілька разів вища ніж у Європі. Його житло – не «кімната» у бараку», а 4 – 6 кімнат у котеджі на двох родин. Він добре харчується, споживає алкоголю менше ніж німецький робітник».
Для США кінця XIX століття характерний альянс: монопольний союз робітників і монопольний союз підприємців. Їхня участь у виборах породили форму «Віннетта систем». Зміст її в тім, що профспілкові боси готують претендентам список питань і в залежності від відповідей вирішують питання про те як голосувати. Це відбулося в січні 1902 року, а 15.08.1904 року ця система впроваджена у всіх виборчих округах.
Ця політична подія, породжена Конституцією, всезагальним виборчим правом, мало для економічної науки США знакове значення. Саме тут повинен був з'явитися такий її напрямок як інституціоналізм, коли вивчення соціального інституту є вивчення економічної теорії. Для кінця XIX століття і найманого робітника була реальна можливість стати вільним.
Колонізація Заходу тільки почалася. А значить одержати умови для власного бізнесу – землю, були реальністю. Розмаїтість умов природних, політичних, релігійних, соціальних повинне було знайти своє відображені в інших економічних концепціях, в економічній думці.
Найбільш яскравим з економістів XIX ст. є Дж.Б. Кларк. Кларк учень Кніса, одного з пророків історичної школи Німеччини. Але якщо в методологічному відношенні він учень Кніса, то особливості США, а вони полягають у тому, що тут індустріальна технологічна революція здійснилася в особливо сприятливих умовах і організаційні форми ринкових відносин зрілого індустріалізму, у тому числі і відносини праці, капіталу і підприємця, тут виступили раніш, ніж у Європі.