Пізніше (на рубежі V й IV тис. до н.е.) мідний вік почався на південному заході й тривав майже до кінця III тис. до н.е. У результаті просування частини населення із західних районів на Пруто-Днестровське межиріччя тут виникла трипільська культура.
Періхід від міді до бронзи був обумовлений тим, що остання твердіше міді й більш легкоплавка. У різних частинах земної кулі одержання бронзи й поширення виробів з неї відбувалися не в один час. В IV тис. до н.е. бронза вже була відома на території Ірану, Месопотамії, Малій Азії, у Єгипті; в III тис. до н.е. — у Середземномор'ї, Індії, протягом II тис. до н.е. — у всій Європі й Азії. Виникнення в Бронзовому столітті металургійних центрів, поява майстрів по виготовленню бронзових знарядь (мотик, серпів, сокир, молотів, мечів, ножів, тощо) обумовили виробничу спеціалізацію й прискорили процес другого великого поділу праці — відділення ремесла від скотарства й землеробства.
Поширення виробів із бронзи сприяло розвитку обміну. А це вело до вдосконалювання засобів пересування (веслових і вітрильних судів, колісних візків й ін.). Поява нових знарядь праці сприяла розвитку орного землеробства й кочового скотарства. Нагромадження цінностей у руках окремих осіб, майнова нерівність приводили до поступового розпаду первіснообщинного ладу. У бронзовому столітті в Месопотамії і Єгипті виникли перші міста й держави, сформувались ранньокласові суспільства. На островах Егейського моря й прилягаючих територій Балканського півострова й Малої Азії існувала високорозвинена крито-микенськая культура. Для культур альпійської зони були характерні польові будівлі й террамари. На території Прикарпаття й Трансільванії, де в Бронзовому столітті розвивався ряд археологічних культур, зокрема нова культура, знайдені скарби бронзових предметів, пов'язані з місцевим металургійним центром. У Північній Європі бронзове століття тривало майже до середини I тис. до н.е. На території колишнього СРСР уже в III тис. до н.е. окремі племена бронзового століття досягли високого для того часу рівня розвитку. Значним металургійним центром став Кавказ. На Північному Кавказі жили племена майкопської культури, пізніше — північно-кавказької, наприкінці II — початку I тис. до н. е. — племена кобанської культури. У Закавказі в племен куро-аракської культури в III тис. до н.е. з'явилися великі поселення з оборонними спорудами. В II тис. до н.е. у племен триалетської культури вже виділилася родоплемінна верхівка, про що свідчать багаті поховання під курганами. В 2-й половині II тис.— початку I тис. до н.е. на території від Дніпра до Єнісею жили носії родинних культур — срубної культури й андропівської культури. Високорозвинена металургія бронзи цих племен базувалася на рудах Уралу, Казахстану, Середньої Азії, Гірського Алтаю. У лісостепових і лісових районах, де розвивалися фат'янівська, абашевська й інші культури, металу було значно менше.
На территории сучасної України бронзове століття тривало близько 1 тис. років. Умовно його ділять на три періоди: ранній (19 — 16 ст. до н.е.), середній (16 — 12 ст. до н.е.), пізній (12 — 8 ст. до н.е.). Значна території степового Півдня України починаючи з 19 ст. до н.е. була заселена племенами катакомбної культури. У них були постійні зв'язки з Кавказом, а через нього — із країнами Древнього Сходу. В 16 — 15 ст. до н.е. майже всю території України займали племена культури багатоваликової кераміки, а пізніше на степове Лівобережжя зі Сходу прийшли племена зрубної культури. Їхнім основним заняттям було орне землеробство. Можна говорити про місцеве високорозвинене бронзолитійне виробництво, що базувалося, зокрема, на руді, що добувалась поблизу сучасного Артемівська. Частина племен срубной культури переселилася на територію Правобережної України; вони вплинули на культуру племен, що заселяли цю територію, і були носіями так званої сабатинівської культури. Основна частина металевих виробів надходила на територію Правобережної України з Карпатського металургійного центра. Наприкінці II — початку I тис. до н.е. на Чорноморському узбережжі жили кимерійці, які були носіями культур пізнього періоду бронзового століття. Майже всю лісостепову частину сучасної України населяли з кінця III до середини II тис. до н.е. племена культури шнурової кераміки. Басейн верхнього й середнього Дніпра, Десни, Сейму населяли племена середньо-дніпровської культури, територію Західної України — племена стжижовської культур. У середині II тис. до н.е. на території майже всієї Північної України жили землеробські племена тшинецької культури. В 12 — 8 ст. до н.е. існувало кілька землеробсько-скотарських культур, серед яких найбільш значними і дослідженими є білогрудівська культура (на Дніпрі й Бузі) і висоцька культура на території Західної України. У північно-східній частині України в ранньому й середньому періодах бронзового століття жили племена мар'янівської культури, у часи пізнього бронзового століття — племена бондарихінської культури. Носії цих генетично родинних культур займалися спочатку полюванням і рибальством, пізніше — землеробством і скотарством. У них було розвинене й металургійне виробництво. Деякі із племен, що жили в бронзовому столітті на території сучасної України, у наступний період раннього залізного віку припинили своє існування. Інші й надалі жили на старих місцях і пізніше ввійшли до складу племен Скіфії.
Термін "залізний вік" уживався ще в античному світі, але до наукової класифікації був уведений в 1836 датським археологом К. Ю. Томсеном. Цей період характеризується розвитком видобутку заліза, виготовленням з нього основних знарядь виробництва й зброї. Абсолютна хронологія початку залізного віку в різних країнах неоднакова. У зв'язку з тим, що археологічна класифікація не тотожна історичної періодизації, залізний вік не збігається з певною суспільно-економічною формацією; він відбиває певний рівень розвитку продуктивних сил. У Месопотамії, Єгипті, Передній Азії, Індії й Китаї Залізний вік почався в умовах рабовласницького ладу. У більшості країн Європи, Азії й Африки Залізний вік збігається з тим часом, коли тут ще був первіснообщинний лад або відбувався процес його розкладання. В Америці, Австралії й Океанії Залізний вік почався тільки з появою європейців. Найдавніші вироби з метеоритного або земного самородного заліза датуються IV — III тисячоріччям до н.е. У господарстві в той час переважали знаряддя з каменю, міді й мідних сплавів. Спосіб видобутку крічного заліза при температурі 900—1050°С за допомогою сиродутного процесу був відкритий ще в III тис. до н.е. Тоді ж почали виплавляти й чавун.
Залізна доба навіть у передових країнах наступила тільки в кін. II — на початку I тис. до н.е. Тривалість періоду освоєння заліза пов'язана з необхідністю навчитися одержувати не тільки м'яке залізо, але й сталь, шляхом кування й зварювання.
Пізніше люди познайомилися із загартуванням сталі. Її впровадження зіграло революційну роль в історії, вплинувши на розвиток основних галузей господарства. У багатьох племен у період залізного віку відбулося відділення ремесла від сільського господарства. З ростом продуктивності праці виникло товарне виробництво безпосередньо для обміну, і розширилася міжплемінна торгівля. Це порушило замкнутість родових колективів, сприяло зміцненню приватної власності й влади родоплеменної аристократії, поглиблювало майнове розшарування між членами громади. У результаті частих військових зіткнень виникли укріплені поселення — городища, що стали центрами ремісничого виробництва й обміну, а найважливіші з них — і політичними центрами. У нових історичних умовах утворилися великі союзи племен, що зіграли значну роль у формуванні народностей. На території багатьох країн у період залізного віку відбулося остаточне розкладання первіснообщинного ладу, формувалося класове суспільство, виникали держави. У Центральній і Західній Європі залізний вік ділять на 2 епохи: гальштатську й латенську. До залізного віку відносять лише 2 останні щаблі гальштатської епохи, які датуються 7 — 6 тис. до н.е. Латеньська епоха датується 5 — 1 тис. до н.е. На території від східної частини Балканського півострова до Дністра виділяється своєрідна область так названого фракійського гальштату. У басейні Одеру й Вісли була поширена лужицька культура, пізні етапи якої відносяться до залізного віку. Частину носіїв лужицької культури вважають праславянами. На території Східної Європи місцеве населення познайомилося із залізом раніше, ніж його навчилися добувати з руди. Про це свідчать знахідки предметів з метеоритного заліза, найдавніші з яких датовані 2-й чвертю II тис. до н.е. (курган у м. Елісти). Перші достовірні сліди місць видобутку й обробки заліза в Східній Європі датуються 2-й половиною II тис. до н.е. Ранні знахідки (переважно ножі, шильця, долота, заготівлі й шлаки) є в пам'ятниках зрубної культури, абашевської і білогрудівської культури. Багато виробів (ножі, мечі, кинджали, наконечники копій, сокири, серпи й ін.) зустрічаються в пам'ятниках чернолеської культури, бондарихінської культури, ананінської культури й на території Південної України, Криму й Сівба. У племен, що жили з 7 тис. до н.е. на значній території Південно-Східної Європи, названої античними письменниками Скіфією, всі основні види металевих знарядь праці й зброї виготовляли вже із заліза й сталі. Найбільш ранні центри видобутку й обробки заліза були в лісостеповій частині Скіфії. Залишки сиродутних горнів знайдені на Бельському городищі, Шарповському городищі, Люботинському городищі, Басовському городищі. У степовій Скіфії, де жили переважно кочівники-скотарі, важливим центром обробки заліза з 4 тис. до н.е. стало Кам'янське городище. На території Східної Європи ранній Залізний вік звичайно датують періодом до 4 тис. н.е. Подальший розвиток техніки видобутку й обробки заліза відбувався в період раннього середньовіччя, зокрема в утвореній слов'янськими племенами наприкінці 1-го тис. давньоруській державі — Київській Русі.
Список використаної літератури
1. Бібіков С. Трипільська культура. Археологія Української РСР, т. І. – Київ, 1971.
2. Єфименко П. П. Первобытное общество. – Киев, 1953.
3. Берисковский П. И. Палеолит Украины. – Москва, 1953.
4. Береговая Н. А. Палеолитические местонахождения СРСР. – Москва, 1960.
5. Смирнов С. В. Палеоліт Дніпровського Надпоріжжя. – Київ, 1973.
6. Черных Е. Н. История древнейшей металлургии Восточной Европы. М., 1966;
7. Монгайт А. Л. Археология Западной Європы. Каменный век. – Москва, 1973.
8. Монгайт А. Л. Археология Западной Європы. Бронзовый и железный века. – Москва,1975.
9. Граков Б. Н. Ранний железный век. – Москва, 1977.
10. Шрамко Б. А., Фомін Л. Д., Солнцев Л. О. Техніка виготовлення скіфської наступальної зброї із заліза і сталі //Археологія. – 1970.
11. Артеменко И. И. Племена Верхнего й Среднего Поднипровья в эпоху бронзы". – Москва, 1967.
12. Халиков А. X. Древняя история Среднего Поволжья. – Москва, 1969.
13. Березанська С. С. Середній період бронзового століття в Північній Україні. – Київ, 1972.