Суттєвим внеском нового законодавства є те, що господарські товариства дозволено створювати на основі статуту без обов’язкового підписання установчого договору. Таким чином законодавець вирішив тривалий спір щодо призначення та статусу установчого договору: чи є цей договір установчим документом, або лише внутрішнім документом засновників, яким урегульовано їх взаємні права та обов’язки стосовно товариства.
Змінений також порядок формування статутного фонду – на момент реєстрації товариства учасники повинні зробити внески у розмірі не менш ніж 50% загальної суми їх внесків. За нормами Закону України «Про господарські товариства» учасники мали внести на момент реєстрації не менш ніж 30% їх внесків.
Останні зміни суттєво вплинули також і на питання компетенції органів управління господарських товариств, а також на порядок прийняття рішень даними органами. Так, згідно із абзацом 1 п. 2 ст. 98 ЦК України рішення загальних зборів приймаються простою більшістю від числа присутніх учасників, якщо інше не встановлено установчими документами або законом. Таким чином, законодавець надав можливість зацікавленим особам самостійно встановлювати кворум товариства та визначати питання, стосовно яких рішення має прийматися певною кількістю голосів.
Змінений перелік питань, щодо яких рішення має прийматися кваліфікованою більшістю голосів: абзац 2 п. 2 ст. 98 ЦК України встановлює, що рішення про внесення змін до статуту, відчуження майна товариства на суму, що становить 50 і більше відсотків майна товариства, про ліквідацію товариства приймаються більшістю не менш як у ¾ голосів, якщо інше не встановлено законом. Новою нормою є те, що учасник товариства не має права голосу при вирішенні загальними зборами питання вчинення з ним правочинну та щодо спору між ним і товариством.
На особливу увагу заслуговують положення ст. 144 ЦК України, які стосуються питання формування статутного фонду товариства з обмеженою відповідальністю. Так, до набуття чинності ЦК України питання збереження розміру статутного фонду господарського товариства взагалі не було врегульовано законодавством України, що фактично не давало можливості кредиторам товариства реалізувати свої вимоги до товариства.
Так, законодавство України містило та містить норми щодо порядку формування статутного фонду при первинному розміщенні, які зобов’язують учасників здійснити формування статутного фонду протягом року з моменту створення товариства. Однак норми законодавства України не містили зобов’язань товариства щодо збереження розміру статутного фонду, а також не встановлювали строк, протягом якого має здійснюватися формування статутного фонду товариства у випадку прийняття рішення про його збільшення.
Стаття 144 ЦК України вирішила це питання. Так, згідно п. 3 ст. 144 ЦК України у випадку, якщо учасник протягом першого року діяльності товариства не сплатить повністю суму своїх вкладів, товариство має оголосити про зменшення статутного капіталу або прийняти рішення про ліквідацію товариства. Якщо після закінчення другого чи кожного наступного фінансового року вартість чистих активів товариства з обмеженою відповідальністю виявиться меншою від статутного капіталу, товариство зобов’язане оголосити про зменшення свого статутного капіталу, якщо учасники не прийняли рішення про внесення додаткових вкладів. Якщо вартість чистих активів товариства стає меншою від визначеного законом мінімального розміру статутного капіталу, товариство підлягає ліквідації. Аналогічні положення встановлені і щодо акціонерних товариств (п. 3 ст. 155 ЦК України). Таким чином, законодавець вжив відповідних заходів щодо забезпечення вимог кредиторів.
Слід звернути увагу читача також на новий підхід до контролюючого органу товариства з обмеженою відповідальністю. Стаття 146 ЦК України передбачає створення органу, що здійснює постійний контроль за фінансово-господарською діяльністю виконавчого органу. При цьому, виходячи із змісту статті, створення такого органу не є обов’язковим. Таким чином, законодавець надав можливість учасникам товариства вільно обирати засіб контролю за діяльністю товариства та його виконавчого органу. Так, якщо Закон про господарські товариства в існуючій редакції передбачає обов’язкове створення контрольно-ревізійної комісії, яка на практиці дуже рідко створювалась, ЦК надав можливість учасникам товариства самостійно обирати засіб контролю за діяльністю товариства, – або шляхом залучення сторонніх експертів (аудиторських компаній) або шляхом створення постійного органу товариства, який виконував би відповідні контрольні функції.[10. c.12]
Суттєві зміни торкнулись також й питання відчуження учасником ТОВ належної йому частки у статутному фонді товариства. Так, на відміну від норм Закону України «Про господарські товариства», новий ЦК встановив чіткий строк (1 місяць), впродовж якого учасники товариства мають право реалізувати своє право на приоритетне придбання частки, що відчужується учасником товариства. При цьому законодавець надає можливість змінити цей строк за домовленістю сторін.
Відповідних змін зазнали положення законодавства України щодо виходу учасника із товариства – п. 1 ст. 148 ЦК встановив, що учасник має право вийти з товариства за умови повідомлення товариства про свій вихід не пізніше ніж за три місяці до виходу, якщо інший строк не встановлений статутом.
Акціонерні товариства. Суттєвих змін зазнало також і законодавство України про акціонерні товариства. Так, остаточно вирішено спір щодо статусу закритих акціонерних товариств та порядку обігу їх акцій. Як відомо, на сьогодні існувала досить суперечлива судова практика з питання статусу акцій закритого акціонерного товариства. Як приклад тут можна навести відомий спір на пивному ринку України.
Пункт 3 ст. 81 ГК України прямо визначив, що акції закритого акціонерного товариства розподіляються між засновниками або з-поміж заздалегідь визначеного кола осіб і не можуть розповсюджуватись шляхом підписки, купуватися та продаватися на біржі. Акціонери закритого товариства мають переважне право на придбання акцій, що продаються іншими акціонерами.
Суттєво змінений порядок управління та компетенція органів акціонерного товариства. Насамперед, це стосується питання розподілення повноважень між органами акціонерного товариства. Так, як відомо, чинна редакція Закону України «Про господарські товариства» надає досить великі можливості акціонерам товариства вільно встановлювати компетенцію органів управління, зокрема спостережної ради, за винятком питань, віднесених до виключної компетенції зборів акціонерів. Пункт 2 ст. 159 ЦК України значно розширив коло питань, що належать до виняткової компетенції загальних зборів акціонерів, встановивши, зокрема, що до цього кола питань належить питання утворення і відкликання виконавчого та інших органів товариства.
Раніше дане питання не належало до кола виняткових питань загальних зборів, що дозволяло передавати його до повноважень спостережної ради. Таким чином, у випадку виникнення необхідності швидкої зміни виконавчого органу, слід чекати чергових або поза чергових зборів акціонерів, що не завжди відповідає інтересам акціонерів. Пункт 2 ст. 160 ЦК України також надав право законодавцеві встановлювати виняткову компетенцію спостережної ради. Сподіваємося, що після прийняття спеціальних законів або адаптації чинних до нових кодексів, ситуація буде виправлена.
3.2 Інновації у розвитку господарських товариств
Світова практика свідчить про існування багатьох видів господарських товариств ,які знайшли місце і в Україні. Найбільшого поширення набули акціонерні товариства і товариства з обмеженою відповідальністю. Менш поширеними в Україні є товариства з додатковою відповідальністю, виникнення яких передусім викликане формуванням довірчих товариств, мало в Україні товариств з повною відповідальністю та командних .
З розвитком ринкових відносин в Україні господарські товариства почали розділяти на дві групи: корпоративного і некорпоративного типу.
Для вивчення корпоративного управління слід чітко зрозуміти суть господарських товариств корпоративних типу ,визначити їх специфічні риси і відмінності .Оскільки систему управління в основному залежить від організаційно-економічних форм господарських товариств ,то їх безпосередньо організаційні структури і є основою для побудови тих чи інших управлінських відносин і прямо впливають на них. У першій темі ми визначили, що корпоративні риси мають акціонерні товариства та товариства з додатковою відповідальністю, в яких управління відокремлене від власності.[6.ст.49]
Оскільки акціонерні товариства в усьому світі мають найбільше поширення, то їм як об’єкту управління.
Однією з форм об’єднання капіталів та господарювання є створення і функціонування підприємств у вигляді товариств з обмеженою відповідальністю (ТОВ).
В Україні та за кордоном такі товариства набули великого поширення. Окрім того , в регуляторних системах багатьох країн існує організаційно-правова норма компанія з обмеженою відповідальністю, яка має риси, спільні з українським закритим акціонерним товариством та товариством та товариством з обмеженою відповідальністю.
Некорпоративні товариства, це товариства які не можна вважати корпоративними або корпоративними воно є лише за окремими ознаками. Найяскравішим прикладом товариств некорпоративного типу є товариства з додатковою відповідальністю.