Фрагментація фінансового ринку супроводжувалася зростанням кількості спеціалізованих небанківських фінансових інститутів найпо-ширеніші з-поміж яких - трастові компанії. Вони пропонували вклади або акції, які обіцяли віддачу значно вищу, ніж у формальній фінансовій системі. Діяльність таких компаній не регулювали ні Національний банк, ні інші державні органи. Значна більшість з них була шахрайськими, і справа закінчувалася їхнім банкрутством та зникненням керівних осіб компаній разом з коштами вкладників.
Виконаний аналіз дає змогу зробити деякі висновки стосовно розвитку фінансового сектора в Україні у період депресії. Ринок фінансових ресурсів розділився на два сектори з протилежною динамікою реальних процентних ставок. Банки вибирали для своєї діяльності здебільшого лише один з цих секторів - або у національній, або в іноземній валюті. З великої кількості новостворених комерційних банків лише незначна частина пропонувала привабливі умови для вкладників. Законодавство сприяло появі небанківських фінансових посередників, я часто обіцяли значно вищу віддачу на вкладені кошти. Загалом економічну ситуацію в Україні у 1991-1994 рр. характеризували високі темпи інфляції та спаду виробництва, звуження приватних і державних заощаджень та обмеженість іноземних позик.
4. Підсумки розвитку економіки України за останнє десятиріччя
Після десяти років незалежності можна підвести деякі підсумки розвитку України як незалежної держави з позиції відсотку реалізації потенційних можливостей. Надзвичайно важко сьогодні оцінити ті можливості, котрі мала країна на початок 90-х років. Існують діаметрально-протилежні погляди на потенціал країни та відсоток його реалізації. Однак існування ряду країн пострадянського простору, для яких початок умови можна порівняти, дає матеріал для побудови порівнянь та співвідношень стосовно темпів розвитку, що спостерігаються в країні та за її межами. Оскільки під прапор незалежності ми стали під впливом прагнення швидкого об'єднання з Європою, виникає питання: наскільки ми наблизились до мети і як державне регулювання сприяло виконанню цього завдання.
З початку 90-х років суспільна думка вважала, що здобуття державної незалежності та важелі ринкової економіки забезпечать суттєве і стрімке зростання економіки і, відповідно, життєвого рівня громадян України. Вважалось, що ми вже Європа, тобто країна за багатьма показниками близька, наприклад, до, Франції. Точка зору, що "ми вже Європа" зробила "ведмежу послугу", нашому економічному розвитку. Оскільки "ми вже Європа", то і податки повинні сплачуватись не гірше, ніж у Європі. Звідси стрімке введення основних видів податків та відповідних податкових ставок нарівні, ніж у розвинутих країн Європи. Прийому знехтувався той факт, що до сучасного рівня оподаткування ці країни шли довгі десятиріччя і стан податкових систем відповідає розвинутій структурі ринкових відносин. Структура виробництва Радянського Союзу і, відповідно, Радянської України не була спрямована на задоволення потрібностей внутрішнього ринку (основну частину, на перший погляд, значного ВВД складала продукція військово-промислового комплексу). Конвертація виробництва була можливою тільки при значних обсягах інвестування в економіку та наявності менеджерів, здатних працювати в умовах перехідної економіки, а потік дешевих імпортних товарів для населення не залишив ніяких шансів вітчизняному виробнику.
У Радянській Україні до початку здобуття незалежності був накопичений значний інерційний потенціал зростання соціальних зобов'язань держави. Рівень державного навантаження на економіку колишнього Радянського Союзу важко оцінити, але, ймовірно, не зважаючи на низький рівень безкоштовної освіти та, особливо, медичного обслуговування, він був значним. Бюджет пострадянської України з початку 90-х років не витримав такого навантаження, і держава вдалася до масштабного інфляційного фінансування соціальних програм. Крім того, з часів Радянського Союзу залишилася 700-тисячна українська армія, оснащена ядерною зброю; державні підприємства, які повинні були дати головний внесок в дохідну частину бюджету, стрімко перейшли до бартерних операцій і більшу частину своєї діяльності перенесли у тінь. Після фінансової (але не бюджетної) стабілізації 1995-1996 років і введення гривні настав новий етап розвитку української економіки, який, на жаль, також супроводжувався значними стратегічними і тактичними помилками українського керівництва. Так, у 1996 році в оборот були випущені облігації внутрішньої державної позики (ОВДП) — фінансовий інструмент, використовуваний у будь-який країні. Відомо, що ці папери не обмежені ризиком (теоретично) і звичайно мають найменшу дохідність з цінних паперів, які використовуються у країні. Однак, можливо, це широко відомий факт з фінансового менеджменту не був відомий спеціалістам Міністерства фінансів. Мабуть, вони дуже прагнули отримати грошові резерви або стерилізувати надмірну грошову масу. Існує точка зору, що це був шанс для деяких юридичних осіб отримати державні кредити під менший відсоток і значно покращити свій фінансовий стан за рахунок ОВДП, дохідність яких досягла 70% річних при темпах інфляції ~10% за 1996 рік. Як це буває у будь-якій фінансовій піраміді, перші отримали значні прибутки, нерезиденти взагалі уникнули втрат, останні мають реструктуризований на тривалий період часу борг Уряду. Унаслідок цих дій такий фінансовий інструмент, як низькодохідні та безризикові державні цінні папери, був надовго втрачений для української економіки. Крім того, для фондового ринку України неможливо знайти початкову точку, яка б відповідала дохідності безризикових цінних паперів і підтримувала б дохідність інших цінних паперів на належному рівні. Тобто, наслідки подій 1996-1998 років мають довгостроковий вплив як на формування бюджету, так і на функціонування фондового ринку.
На жаль, плановий (у найгіршому розумінні цього терміну) підхід залишився діючим при регулюванні української економіки. Люди старшого покоління пам'ятають плани побудови комуністичного суспільства за 20 років, коли післявоєнні темпи розвитку Радянського Союзу були заплановані на 20 років уперед. Дійсність знищила ці проекти і замість обіцяного комунізму у 1980 році у Москві пройшли Олімпійські ігри. У 1999 році напередодні президентських виборів була створена урядова програма "Україна 2010", яка передбачає вступ до Європейського союзу як наслідок прискореного розвитку країни на протягом десятиріччя (7-8% річного приросту ВВП). Цікаво, що початкова точка розвитку ВВП на душу населення на кінець другого тисячоліття була визначена у розмірі $2000, тоді як офіційний показник складає тільки 1/3 частину цієї величини. Ніяких міркувань про обгрунтування цієї оцінки і можливих шляхів трансформування тіньової економіки в офіційну автори програми, на жаль, не навели. Крім того, не врахованим виявився той факт, що бажані $4000 ВВП на душу населення у 2010 році навряд чи будуть достатньою умовою вступу до Євросоюзу (існують також інші необхідні для виконання макроекономічні показники), оскільки він за цей проміжок часу зробить крок до значно більших обсягів ВВП.
На наш погляд, головним джерелом зроблених похибок є недостатнє врахування можливих варіантів розвитку подій, відсутність адекватних моделей, які б відображали сучасні реалії розвитку. Так, при сценарному прогнозуванні, як правило не враховується повна група подій, причому "хвости розподілу" відтинаються навіть не на 10%, а на значно більшому рівні значимості. У площі прорахування можливих наслідків прийнятих рішень можна розглянути експеримент у гірничо-металургійного комплексі, коли на ці підприємства був суттєво знижений податковий тиск (на 2/3 податку на прибуток) та екологічні платежі. З одного боку, багато цих підприємств увійшли до списку 100 найкращих в Україні за валовим доходом, прибутком та сплаченими податками за 2000 рік. Зниження податкового тиску та вихід до світового ринку сприяли детінізації підприємств гірничо-металургійного комплексу, оскільки західні партнери не схильні до співробітництва з фірмами, які декларують збитковість своїх підприємств. Вони забезпечили стабільність курсу гривні за останні 2 роки та сплату зовнішнього боргу завдяки експорту продукції металургійних підприємств (60% валютних надходжень до бюджету). З іншого боку, вони збільшили залежність нашої економіки від зовнішніх факторів (кон'юнктура на світовому ринку чорних та кольорових металів) і не сприяли розвитку внутрішнього ринку. Низька заробітна плата (незбалансоване зменшення податку на прибуток зробило невигідним підвищення заробітної плати) та обмеження екологічних платежів надалі підприємствам можливість використання демпінгових цін для просування своєї продукції на світовий ринок. Це підвищує ризик введення санкцій проти українських металургів на світовому ринку. Крім того, безконтрольне підвищення забруднення зовнішнього середовища може призвести до локальних екологічних катастроф у районах розташування комбінатів.
Відомо, що значна частина українців має доход, нижче за законодавчо встановлений мінімум — 316 гривен у місяць, або $2 на добу. Цій межі не відповідає нижній рівень ні зарплат, ні пенсій. Існує два варіанти у рішенні цієї проблеми. Перший — фіскальний: встановити мінімальну заробітну плату та пенсії на цьому рівні і, відповідно, підвищити неоподатковуваний мінімум, а додаткові кошти взяти з найбільш забезпечених верств населення. На жаль, цей шлях неможливо реалізувати у сучасних умовах, тому що це призведе до подальшої тінізації як власних прибутків громадян, так і підприємств. Другий - ліберальний, який не потребує додаткових бюджетних витрат, а створює реальні можливості для розвитку дрібного бізнесу, коли особистість буде дійсно зацікавлена у сплачуванні податків в обмін на захист та підтримку влади.