Таке дослідження було проведено Антимонопольним комітетом України. Для оцінки найважливіших зрушень була визначена частка секторів з різними структурними передумовами конкуренції у 2000 та 2003 роках. Для цього на основі знеособлених даних статистичної звітності за формою 1 (підприємництво) були розраховані частки найбільших підприємств на приблизно 300 загальнодержавних та 2000 регіональних ринках. Використовуючи методологію, запропоновану О. Костусєвим (головою Антимонопольного комітету України, доктором економічних наук) були виділені чотири групи ринків:
1) «чиста» монополія (частка найбільшого підприємства дорівнює або перевищує 90%);
2) з домінуванням однієї фірми (частка найбільшого підприємства перевищує 35%, але менша 90%);
3) з ознаками «жорсткої» олігополії (частка трьох найбільших підприємств перевищує 50%);
4) з конкурентною структурою (всі інші ринки).
Узагальнені результати розрахунків свідчать, що більше половини товарів та послуг виробляються на загальнодержавних та регіональних ринках, де структурні обмеження конкуренції відсутні. Про позитивні зміни в економіці свідчить також скорочення частки продукції, що виробляється в умовах «чистої» монополії, з 11,8% – у 2000 до 10,5% у 2003 році, на ринках з домінуванням однієї фірми – з 22,7 до 19,9 відсотків. Збільшення частки ринків з ознаками «жорсткої» олігополії з 11,6 до 15,3% пояснюється швидкими темпами зростання виробництва у ряді таких галузей, як нафтопереробна, а також переходом до даної групи деяких важливих ринків у харчовій, хімічній промисловості, у машинобудуванні, на транспорті. Слід відзначити, що на більшості олігопольних ринків в Україні конкуренція є досить сильною. В той же час досвід показує, що учасники таких ринків іноді вдаються до таємних змов.
У різних галузях національної економіки умови конкуренції суттєво відрізняються. Як видно з таблиць 1 та 2, найбільш монополізованими залишаються паливно-енергетичний комплекс, а також транспорт і зв'язок. Хоча частка монополізованих ринків у більшості секторів економіки зменшилась, в машинобудуванні спостерігається зворотна тенденція.
Таблиця 1. Частки ринків з різними структурними передумовами конкуренції по секторах економіки у 2000 р.
| № | Сектор економіки | Частка в обсязі виробництва, % до загального | |||
| Чиста монополія | Ринки з ознаками домінування одної фірми | Жорстка олігополія | Ринки з конкурентною структурою | ||
| 1 | Паливно-енергетичний комплекс | 12,1 | 55,8 | 12,0 | 20,1 |
| 2 | Агропромисловий комплекс | 0,6 | 14,8 | 17,6 | 67,0 |
| 3 | Гірничо-металургійний комплекс | 1,2 | 22,3 | 16,9 | 59,6 |
| 4 | Машинобудування | 0,0 | 28,9 | 16,1 | 55,0 |
| 5 | Транспорт і зв'язок | 56,4 | 27,8 | 2,2 | 13,6 |
| 6 | Торгівля і посередництво | 1,5 | 5,5 | 2,8 | 90,2 |
Особливе занепокоєння викликає зростання рівня монополізації у торгівлі та посередницькій діяльності. Це пов'язано насамперед з діяльністю «нетипових» підприємств – фірм, що є невеликими за кількістю зайнятих, однак демонструють надзвичайно високі обсяги виробництва. За розрахунками І. Крючкової, яка вперше проаналізувала цей феномен, питома вага «нетипових» підприємств в обсязі виробництва склала у 2003 році 16,9%, а в чисельності робітників – 0,5 відсотка. Такі фірми здебільшого є своєрідними «тунелями» для переливу доходів від великих підприємств до певних осіб, і при цьому широко використовуються схеми, які дозволяють ухилятися від податків.
Таблиця 2. Частки ринків з різними структурними передумовами конкуренції по секторах економіки у 2003 р.
| № | Сектор економіки | Частка в обсязі виробництва, % до загального | |||
| Чиста монополія | Ринки з ознаками домінування одної фірми | Жорстка олігополія | Ринки з конкурентною структурою | ||
| 1 | Паливно-енергетичний комплекс | 10,3 | 40,2 | 29,2 | 20,3 |
| 2 | Агропромисловий комплекс | 0,4 | 13,6 | 25,7 | 60,3 |
| 3 | Гірничо-металургійний комплекс | 0,2 | 13,8 | 17,1 | 69,0 |
| 4 | Машинобудування | 0,0 | 30,8 | 27,8 | 41,4 |
| 5 | Транспорт і зв'язок | 55,5 | 26,2 | 2,7 | 15,6 |
| 6 | Торгівля і посередництво | 0,1 | 14,7 | 1,4 | 83,8 |
Певне уявлення про структуру товарних ринків дає також визначення частки найбільших підприємств у промисловому виробництві та зайнятості.
Таблиця 3. Сукупний рівень концентрації виробництва у промисловості України
| Найбільші підприємства | Частка найбільших підприємств, % | |||||
| В обсязі виробленої продукції | У чисельності працівників | |||||
| 2000 р. | 2002 р. | 2003 р. | 2000 р. | 2002 р. | 2003 р. | |
| 10 | 22,3 | 18,8 | 19,3 | 6,7 | 7,1 | 6,8 |
| 20 | 30,0 | 26,5 | 26,6 | 8,6 | 9,3 | 9,6 |
| 50 | 42,3 | 38,4 | 40,0 | 14,4 | 14,9 | 15,6 |
| 100 | 51,1 | 47,8 | 50,4 | 19,0 | 20,8 | 23,8 |
| 150 | 56,1 | 53,3 | 55,9 | 22,9 | 24,9 | 28,1 |
| 200 | 59,6 | 57,1 | 59,7 | 25,9 | 28,3 | 31,9 |
Як видно з таблиці 3, сукупний рівень концентрації виробництва в промисловості України є досить високим: 20 найбільших підприємств дають більш як чверть промислового виробництва, а 100 найбільших – приблизно половину. При цьому, якщо у 2002 році частка індустріальних гігантів в обсязі виробництва істотно скоротилася порівняно з 2000, то у 2003 році спостерігалася зворотна тенденція. Зростання частки найбільших підприємств у чисельності працівників багато в чому пояснюється зменшенням зайнятості у промисловості за 2000–2003 роки більш ніж на 10 відсотків. Кількість працівників зросла лише на 100, 150, 200 найбільших підприємствах, в інших групах індустріальних гігантів спостерігалося абсолютне скорочення зайнятості.
Високий рівень концентрації виробництва та монополізація багатьох ринків в Україні значною мірою є наслідком недостатнього розвитку малих та середніх підприємств. При цьому, якщо за останні роки в країні зроблені певні кроки щодо підтримки малого бізнесу, то становище середніх підприємств в цілому погіршилося. У 2000–2001 роках питома вага таких підприємств в обсязі виробництва складала 15,5%, а у 2003 році вона зменшилась до 13,7%. Якщо великі підприємства зазвичай активно лобіюють свої інтереси у владних структурах, малі можуть перейти на спрощену систему оподаткування, то можливості середніх підприємств щодо подолання несприятливих умов більш обмежені. При цьому, зростання малого бізнесу далеко не повністю компенсує недостатній розвиток середнього. Адже на багатьох ринках зі значним ефектом масштабу реальним конкурентом для монополістів може бути лише середній бізнес. Тому його активна підтримка має дуже важливе значення для формування ефективного конкурентного середовища.
При всій важливості досліджень стану конкурентного середовища за допомогою статистичних методів слід враховувати ряд суттєвих обмежень таких підходів. По-перше, з їх допомогою неможливо одержати інформацію щодо ряду аспектів, які впливають на стан конкурентного середовища, наприклад, наявності таємних змов учасників ринку. Отримання інших даних, зокрема щодо відносин контролю, впливу іноземної конкуренції потребують значних витрат. Тому регулярне одержання такої інформації для великої маси ринків нереальне.
Оцінка стану конкурентного середовища на основі даних кон'юнктурних опитувань підприємців дозволяє усунути багато недоліків статистичного підходу. Такий метод дає можливість використати інформацію, якою володіють і яку надають самі підприємства, врахувати всі фактори, що впливають на ринки.
Щоквартальні кон'юнктурні опитування проводяться Науково-технічним комплексом статистичних досліджень разом з департаментами і управліннями Держкомстату. В анкетах опитування підприємств різних секторів економіки серед ряду питань, що стосуються виробництва і реалізації товарів та послуг, цін, фінансового стану, зайнятості та деяких інших, ставиться запитання щодо факторів, які стримують виробництво. Найбільш важливими стримуючими факторами, на думку керівників промислових підприємств, у IV кварталі 2004 року були податки (так вважали 40% опитаних), нестача оборотних коштів (35%), застаріле обладнання (29%), висока конкуренція з боку аналогічних вітчизняних товарів (26%). Однак у різні періоди вплив конкуренції суттєво відрізнявся.
Важливу інформацію щодо стану конкурентних відносин дають також дослідження бізнес-середовища в Україні, які здійснює Міжнародна Фінансова Корпорація. Згідно з даними опитування, проведеного у 2003 році, головними перешкодами для бізнесу підприємці вважають нестабільність законодавства, корупцію та політичну нестабільність. Четвертий за значимістю фактор – нерівні умови конкуренції. При цьому, якщо у 2000 році нерівність умов конкуренції вважали значною перешкодою 53% опитаних, у 2001 – 45%, то у 2003 році – 61 відсоток. Результатом таких змін є зростання перешкод для вступу підприємців на ринки, що полегшує збереження монопольного становища або здійснення змов.