§ 1. Держава як суб'єкт економічних відносин
• Сутність держави та її еволюція.
• Одержавлення продуктивних сил.
• Державна власність.
• Підприємництво в державному секторі.
• Суспільні блага і послуги.
Сутність держави та її еволюція. Держава виникла у процесі розпаду первіснообщинного ладу та появи рабовласницького устрою. Зокрема, первісна община поступово трансформується у селянську, яка базується на приватній власності окремих сімей на засоби виробництва, що поступово спричинило економічну нерівність сімей, розшарування членів общини, появу родової знаті, а згодом і поділ суспільства на проти-1 лежні класи і появу держави.
Вона була необхідною, насамперед, для того, щоб зламати опір знедоленого класу, мати можливість постійно його експлуатувати, захищати приватну нетрудову власність. Для цього потрібен був спеціальний орган насильства, уособленням якого стала армія, чиновницький апарат, суди, тюрми тощо. Найбільшого розвитку рабовласницька держава набула у стародавній Греції і Стародавньому Римі.
Сутність держави, її роль у житті суспільства повніше розкривається у її функціях. Зокрема, у країнах Стародавнього Сходу держава виконувала такі загальні для всього суспільства економічні функції, як будівництво іригаційних споруд, прокладання доріг, запровадження єдиного грошового обігу. З виникненням і розвитком держави здійснюється розподіл населення за адміністративно-територіальними одиницями, територіальне верховенство, що забезпечувало зв'язок органів влади з населенням на всій території. З економічного погляду такий зв'язок забезпечувало вилучення податків, виконання державою загальних економічних функцій.
За феодалізму в VIII—IX ст. основними формами експлуатації селян були панщина та податки (у грошовій та натуральній формі), які централізовано збирали державні органи.
У Візантії в X—XI ст. держава передавала приватним особам право на землю та експлуатацію залежних селян, але залишала за собою право вершити суд, описувати майно тощо. Корпорації, в які об'єднувалися ремісники і купці, перебували під контролем держави, їхніх керівників призначали державні посадові особи, держава регламентувала діяльність іноземних купців.
За часів становлення і розвитку капіталістичного способу виробництв роль держави, у т. ч. економічна, значно розширяється. Насамперед, вона сприяє первісному нагромадженню капіталу. Важливими економічними завданнями держави у цей період стають збереження конкуренції, обмеження іноземного впливу на місцеву промисловість, утримання пошти, портів, транспортних засобів, організація географічних досліджень. Держава регулює також тривалість робочого дня, частково розмір заробітної плати за допомогою відповідного законодавства. Ці завдання на нижчій стадії розвитку капіталізму держава виконувала за умов панування приватної капіталістичної форми власності, залишаючись, переважно, елементом надбудови. її перетворення на елемент базису здійснювалося лише частково, тією мірою, якою вона була власником засобів виробництва.
Від часу переростання продуктивними силами вузьких меж монополістичної власності починається процес одержавлення капіталістичної економіки або процес все більшого одержавлення системи продуктивних сил і відносин економічної власності, господарського механізму. Тому держава перестає бути лише елементом надбудови і стає невід'ємним елементом базису. Економічна роль держави значно розширюється і поглиблюється порівняно з тим, яку вона виконувала на нижчій стадії розвитку капіталізму. Так, якісно новою економічною функцією держави стає функція відтворення сукупного капіталу — держава виконує таке глобальне економічне завдання, як розвиток усієї економічної системи. Іншими словами, без широкомасштабного втручання держави в економіку у всіх сферах суспільного відтворення (безпосередньому виробництві, обміні, розподілі та споживанні) економічна система капіталізму не могла б існувати.
Таке посилення ролі держави зумовлене, насамперед, неспроможністю ринкового регулювання вирішувати складні соціально-економічні проблеми, породжені ринком.
На основі вищесказаного можна дати таке соціологічне визначення сутності держави: це організація економічної, політичної, правової та ідеологічної влади в суспільстві, за допомогою якої забезпечується його цілісність і безпека, здійснюється виконання загальнолюдських та класових соціально-економічних функцій.
Щоб дати економічне визначення сутності держави, розглянемо попередньо, як тлумачиться ця категорія в сучасній економічній літературі. Так, у "Великому економічному словнику" за редакцією А. Азріліяна стверджується, що держава — це "певний спосіб організації суспільства, основний елемент політичної системи, організація публічної політичної влади, що поширюється на все суспільство, є його офіційним представником і опирається в необхідних випадках на засоби і заходи примусу". Як бачимо, у даному визначенні взагалі відсутні будь-які аспекти держави як економічної категорії. Аналогічне за змістом визначення дається і в "Економічній енциклопедії" за редакцією Л. Абалкіна: держава розглядається як "апарат влади, який управляє справами суспільства і реалізацією інтересів пануючого класу (клану, соціальної групи, союзу класових сил або всього народу), в якому знаходить своє відображення і закріплення співвідношення політичних сил, що склалися у суспільстві".
У "Сучасному економічному словнику" держава як економічний суб'єкт характеризується як
1) "сукупність органів і осіб, які зосередили у своїх руках економічну владу, ухвалюють економічні рішення у державному масштабі і розпоряджаються державною власністю;
2) всі види економічних ресурсів, факторів виробництва, грошових коштів, що знаходяться у державній власності, у розпорядженні і підпорядкуванні державних органів влади (державна економіка)".
У "Короткій економічний енциклопедії", підготовленій петербурзькими вченими, взагалі нема поняття "держава", що свідчить про безпідставне ігнорування ними одного з найважливіших суб'єктів економічної діяльності. В інших наведених джерелах, в яких нема економічного аспекту держави, допускається аналогічна теоретико-методологічна вада.
Стосовно характеристики сутності держави в "Сучасному економічному словнику", то в ньому; по-перше, відсутні такі ознаки економічної категорії, як суб'єктно-об'єктні відносини; по-друге, коли називаються окремі об'єкти державної власності (всі види економічних ресурсів та ін.), то цей матеріально-речовий зміст власності поєднується не з суспільною формою, а з правовим аспектом власності, тобто йдеться про розпорядження державною власністю.
Водночас при визначенні економічної сутності держави слід враховувати окремі сторони соціологічного визначення держави, які затор-кують економічний аспект проблеми. Якщо у контексті сказаного дати економічну характеристику держави, то це важливий суб'єкт економічної діяльності, організація економічної влади в суспільстві, виконання якої базується на державній власності, з приводу формування та розвитку якої виникають та еволюціонують відносини привласнення між державою та іншими суб'єктами господарської діяльності.
Наявність економічної власності (на засоби виробництва, частку національного доходу, валютні резерви та ін.) у руках держави перетворюється на економічну владу держави і навпаки, внаслідок діалектичної взаємодії власності і влади у будь-якому суспільстві. Водночас це означає, що держава як суб'єкт економічної діяльності здійснює управління власністю.
Характеристика держави як суб'єкта економічної діяльності конкретизується у виконуваних нею економічних функціях.
Наведене визначення економічної сутності держави враховує її основні ознаки (властивості) у будь-якому суспільстві, де існує ця організація. Проте залежно від типу економічної системи, етапів її розвитку значною мірою змінюється її сутність, зокрема обсяг її функцій, співвідношення між загальнолюдськими та класовими функціями. Так, навіть за умов капіталістичного способу виробництва на нижчій стадії абсолютно домінуючими були класові експлуататорські функції держави, що особливо наглядно виявляється у процесі первісного нагромадження капіталу, співвідношенні витрат на військові та інші класові цілі з одного боку, на економічні та соціальні цілі з другого боку. Переважання останніх у нині розвинених країнах світу настало лише в останні десятиріччя XX ст., про що буде сказано далі.
З урахуванням сказаного економічну сутність держави в капіталістичному суспільстві впродовж приблизно чотирьох із половиною століть (початок XVI — 60-ті pp. XX ст.) можна визначити як економічний суб'єкт та організацію економічної влади у суспільстві, діяльність яких спрямована, насамперед, на задоволення інтересів класу капіталістів з використанням для цієї мети зростаючих обсягів державної власності. Тому державу при капіталізмі Ф. Енгельс справедливо називав колективним капіталістом, який залежно від зростаючої частки привласнюваної нею власності піддає експлуатації все більшу кількість осіб найманої праці. Така експлуатація здійснюється у всіх сферах суспільного відтворення, передусім, через механізм оподаткування та підприємницької діяльності. Важливо врахувати й те, що Ф. Енгельс говорив про власність держави на певну сукупність продуктивних сил, ступінь її перетворення на сукупного капіталіста залежно від масштабів одержавлення провідної сторони суспільного способу виробництва.
За життя Ф. Енгельса продуктивні сили складалися лише з засобів праці, в т. ч. землі, робочої сили, предметів праці та окремих елементів використовуваних людьми сил природи. У наступні десятиліття до них долучились форми та методи організації виробництва, наука та інформація. Такий підхід є конструктивнішим, ніж наведений вище погляд, у якому при визначенні сутності держави йдеться про всі види економічних ресурсів та фактори виробництва, що знаходяться в державній власності. Це зумовлено тим, що серед факторів виробництва, крім традиційних (які збігаються з основними елементами продуктивних сил) називаються ризик, час, нагромадження капіталу, науково-технічний прогрес, державне регулювання економіки, які неможливо перетворити на об'єкт державної власності. Якщо ж вести мову про власність держави на продуктивні сили, то даний процес є матеріально-речовим змістом державної власності і його доцільно підвести під поняття "одержавлення продуктивних сил".