Росія. Росія суттєво відрізняється від решти країн, представлених у аналізі, своєю експортно-орієнтованою економікою та великим позитивним сальдо торговельного балансу. В 2005 р. її експорт склав майже 32% ВВП. При цьому Росія дуже активно застосовує експортні митні тарифи, що є характерним для країн-експортерів необробленої сировини.
Росія майже одночасно з Україною запровадила надмірну лібералізацію внутрішнього ринку на початку 90-х років XX сторіччя. Кілька місяців тарифні ставки на всю імпортовану продукцію були взагалі нульовими. Це призвело до значного занепаду промисловості, особливо легкої та харчової, а вже у 1993-1994 pp. багато тарифних ставок було переглянуто, спершу введено зовсім примітивний митний тариф із мінімальною градацією, а згодом і складний.
Сьогодні митна політика Росії є надмірно політизованою, про що свідчать нещодавні негаразди з імпортом українських, грузинських та молдовських товарів, і, безперечно, орієнтованою на захист національного товаровиробника.
Росія має одну з найвищих середньоарифметичних ставок мита в Європі - 9,9% і, напевно, найбільш бюрократизовані правила для підприємств-ім-портерів. Крім того, часто застосовує антидемпінгові та тимчасові ставки мита. [2, стр.10],
Для України російська митно-тарифна політика може стати прикладом ефективного захисту національного товаровиробника.
Отже, для країн, які не є визначальними гравцями на світових ринках, особливо на етапі стрімкого зростання економіки (Китай та країни-нові члени ЄС) ефективною є політика поміркованого протекціонізму, що в подальшому, зі зростанням споживчого та виробничого попиту на імпортні товари потребує поступового зниження тарифів.
Високі тарифні ставки в даному випадку слід впроваджувати тільки на дорогі товари, а високі ставки мита на товари масового споживання, аналогів яким немає в Україні, зрештою стають тягарем для споживача, і більшість країн із ринковою економікою не стримують, а навіть заохочують даний вид імпорту. Паралельно слід також впроваджувати ефективну систему аналізу ризиків та не допускати декларування товарів не за своїм кодом.
Дана політика передбачає надання пільгових митних тарифів переважно для країн-постачальників сировини та товарів мінімальної технологічної обробки. При цьому митно-тарифна політика повинна стати, насамперед, інструментом регулювання внутрішнього ринку, а не наповнення державного бюджету і має відповідати економічним інтересам держави, а не окремих суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності.
Особливий захист, окрім молодих та важливих для забезпечення національної безпеки галузей, як засвідчує світова практика, слід надавати сільському господарству. Так, в Японії середньоарифметична ставка мита на сільськогосподарські товари складає 7,3%; Китаї - 16,2%; ЄС - 5,9% і, як правило, є значно вищою за загальну середньоарифметичну ставку.
Як засвідчує практика країн-членів Європейського Союзу, за допомогою лише тарифного регулювання не можливо забезпечити захист національного товаровиробника, ефективним є його поєднання з антидемпінговими розслідуваннями, нетарифними методами регулювання та субсидіями національним товаровиробникам.
В роботі нами було розглянуто економіку країн, близьких до України, та країн-лідерів світової торгівлі, які дотримуються політики низьких тарифів і захищають тільки окремі галузі економіки. Слід зауважити, що багато країн у світі мають значно вищий рівень митного оподаткування. Так, в Аргентині середньозважена ставка мита складає 30,9%; в Бразилії - 27%; в Індії - 32,4%, в Мексиці - 33,7%; в Таїланді - 28%, в Туреччині - 22,3% [1], проте політика жорсткого протекціонізму, як засвідчує світова практика, не є ефективною і майже завжди призводить до зростання контрабанди.
За свою коротку історію українська митна політика вже пройшла етапи стрімкої лібералізації імпорту на початку 90-х років XX ст. та протекціонізму у середині 90-х років XX ст., який зрештою призвів до значного зростання митних порушень, але забезпечив позитивне сальдо торговельного балансу та був одним із чинників загального зростання економіки. 2005-й р. можна вважати початком нової лібералізації імпорту, тарифні ставки було знижено майже на 30% товарних позицій, що на тлі збільшення реальних доходів населення призвело до значного зростання імпорту. В подальшому, зі вступом до СОТ, митно-тарифна політика України буде значною мірою формуватися під впливом цієї організації.
Дослідивши в даній роботі особливості митно політики держави ми можемо зробити наступні висновки та узагальнення.
Отже, митна політика являє собою певний комплекс заходів, спрямованих на забезпечення ефективного функціонування митних кордонів та забезпечення захисту національних інтересів та національної безпеки держави у зовнішньоекономічній сфері.
Засоби державного впливу на зовнішньоекономічні відносини застосовуються щодо правових відносин, що виникають при переміщенні товарів, інших предметів та транспортних засобів через митний кордон України. Такий спосіб реалізації митної політики засновано на критерії територіальної юрисдикції, до складу якої входять права держави обкладати податками будь–яку особу чи підприємство, що знаходяться на його території та вимагати від них виконання вимог правових норм цієї держави (правомірної поведінки).
Митна політика визначає роль митних органів конкретної держави в міжнародному співробітництві щодо вирішення деяких глобальних завдань, які постають перед світовим співтовариством. Серед таких проблем треба відзначити підтримання міжнародної безпеки, а саме контроль та боротьбу з незаконним переміщенням зброї, радіоактивних та токсичних речовин та так званих "критичних технологій", підтримання міжнародних економічних санкцій, підтримання екологічної безпеки та боротьбу з міжнародною злочинністю, в першу чергу з контрабандою наркотичних засобів У формуванні митної політики виражаються інтереси держави та суспільства в цілому (національні інтереси) та інтереси окремих фізичних та юридичних осіб.
Наразі вітчизняне митне законодавство та практика його застосування зазнають важливих змін.1 січня 2004 року чинності набув новий Митний кодекс України. Цього ж року набула чинності ціла низка підзаконних актів у сфері митного регулювання. В цілому можна стверджувати, що прийняття нового Митного кодексу зі змінами внесеними Законами України № 291-IV від 28 листопада 2002 року та № 3488-IV від 24 грудня 2002 року, було визначним кроком у вірному напрямку.
Новий Митний кодекс пов’язаний із застосуванням норм цілого комплексу законодавчих і нормативних актів та міжнародних угод.
Питання митно-тарифного регулювання є одними з основних у розвитку зовнішньоекономічних відносин. Отже, особливої уваги необхідно приділяти вирішенню проблем вдосконалення системи митно-тарифного регулювання в Україні.
Митна політика України розвивалася в напрямі паралельного розвитку всіх сторін системи митно-тарифного регулювання у відповідності з передовими, загальновизнаними нормами і правилами міжнародної практики. Вона включала одночасне вирішення проблем заповнення теоретичного вакууму, розбудови митної інфраструктури і активну участь у опрацюванні митних режимів, що мають забезпечувати мінімізацію митних процедур та ефективність митного контролю.
На нашу думку, на сучасному етапі найбільш прийнятним для України є використання досвіду країн центральної та східної Європи, які нещодавно приєдналися до ЄС. Він передбачає дотримання низьких тарифних ставок на переважну більшість товарних позицій, особливо на товари з низьким ступенем обробки. Особливий захист потрібно приділяти продукції сільського господарства та окремим галузям машинобудування. Паралельно слід впроваджувати ефективну систему аналізу ризиків для запобігання митним правопорушенням. Корисним також стало б скорочення товарної номенклатури за прикладом Японії, Китаю чи США, що зробило б її більш прозорою і, як наслідок, зменшило зловживання з декларування товарів не за своїм кодом.
1. Адміністративне право України: Підручник/ Ю.П. Битяк, В.М. Гаращук, О.В. Дяченко та ін.; За ред. Ю.П. Битяка. - К.: Юрінком Інтер, 2005. - 544 с.
2. Буланий О.О. Світовий досвід сучасного митно - тарифного регулювання та застосування його в Україні // Актуальні проблеми економіки (укр). - 2006. - № 9. - C.7-15
3. Гребельник О.П. Митно-тарифна політика за умов трансформації економічної системи: Монографія. - К.: Нац. торг. - екон. ун-т, 2001 - 488 с.
4. Гребельник О.П. Економічна безпека України: митні методи та заходи її забезпечення // Актуальні проблеми міжнародних відносин: Зб. наук. пр. – К.: ВПЦ “Київський університет”, Інститут міжнародних відносин, 2001. – Вип.26. – С.473-478.
5. Гребельник О.П. Митно-тарифна політика за умов трансформації економічної системи: Монографія. – К.: Київ. нац. торг. - екон. ун-т, 2001. – 488 с.
6. Гуд А.М. Митно-правове регулювання зовнішньоекономічної діяльності підприємств як базовий інститут митної справи // Митна справа. - 2006, - № 3. - С.48 - 52.
7. Дубиніна А.А., Сорокіна С.В. Основи митної справи України: Навч. пос. – К.: Професіонал, 2004. – 360 с.