Реферат
з дисципліни: Державне регулювання економіки
на тему:
”Державна політика забезпечення економічної трансформації”
1. Зміст і структура ринкової трансформації економіки України та функції держави в цьому процесі 3
2. Державна політика забезпечення економічної трансформації 9
2.1. Трирівнева модель ринкової трансформації 10
2.2. Центри економічної влади в Україні 11
2.3. Поточні складові політики трансформування економіки. 23
2.4. Реструкторизація підприємств – шлях до подолання фінансової 25
кризи. 25
3. Державна власність та державне регулювання - найважливіші макроекономічні ознаки трансформаційних процесів економіки. 29
Список використаної літератури. 39
Трансформаційні процеси в різних країнах світу відбуваються нині під впливом науково-технічного і суспільного прогресу та створювальної і регулюючої функції держави. При цьому враховується мінлива кон'юнктура ринків, аналіз їх прогнозування та моніторингу. В дев'яностих роках у розвитку світової економіки превалювала негативна тенденція, що призвела до зниження темпів зростання. Так, якщо за період 1986-1990 рр. середньорічний темп приросту ВВП становив 3,6%, то в 1991-1995 рр. він знизився до 2,7%. Найбільший темп спаду (до 1,6%) мав місце у групі економічно слаборозвинутих країн Африки. Водночас країни Азіатського континенту, так звані "азіатські тигри", в результаті ефективного використання дешевої робочої сили і сировинних ресурсів та залучення іноземного капіталу домоглися підвищення середньорічних темпів зростання ВВП до 8,1%, серед них Китай - до 11,7%.
Наприкінці XX сторіччя Україна змінила свої напрями майбутнього соціально-економічного розвитку, стала на шлях радикальних соціально-економічних і політичних перетворень з урахуванням досвіду й досягнень розвинутих країн світу. Проте внаслідок відсутності у нашій державі національної трансформаційної моделі та невдалого запозичення чужих моделей економічного розвитку, зокрема моделі економічних реформ, що відома як "вашингтонський консенсус", на жаль, перехід у нову якість набув руйнівного характеру. Замість прогресивних економічних і науково-технологічних зрушень, побудови соціально орієнтованої демократичної держави, підвищення матеріального добробуту й духовного рівня життя народу, Україна опинилася у глибокому занепаді. Внаслідок цього, при одночасному загостренні дефіциту інвестицій та інновацій, процеси ринкової трансформації протягом 1990-1999 рр. супроводжувалися, по суті, економічним розвалом. Макроекономічна структура за цей період майже не поліпшилась. Обсяги товарного виробництва для насичення попиту безпосередньо споживчого ринку скорочувалися швидшими темпами, ніж обсяги випуску промислових засобів виробництва. Відбулося істотне скорочення видобутку паливно-енергетичних ресурсів, випуску підприємствами ВПК наукомісткої і високотехнологічної продукції (конкурентоспроможних систем озброєнь). Ці підприємства надто повільно здійснювали конверсію та надто швидко згортали свої виробничі програми і навіть взагалі виводили їх з господарського обороту.
У новому Посланні Президента України Л. Кучми до Верховної Ради "Про внутрішнє і зовнішнє становище України" (другому його розділі - "Підсумки соціально-економічного розвитку України та завдання на 2001рік") зазначено, що "за роки економічної кризи (1990-1999 рр) ВВП скоротився на 59,2%, обсяги промислової продукції - на 48,9%, сільського господарства - на 51,5%. Реальна заробітна плата зменшилась у 3,82 раза, а реальні виплати пенсій - у 4 рази.
Найбільш відчутних втрат українська економіка зазнала у 1990-1994 рр. За цей час обсяги ВВП зменшилися на 45,6%, промислового виробництва - на 40,4%, сільського господарства - на 32,5%. Лише в 1994 р. падіння ВВП становило 22,9%, промислового виробництва - 27,3%, в тому числі непродовольчих товарів - 37,5%, сільськогосподарського - 16,5%. Повністю розбалансованою виявилася грошова та фінансова системи. Особливо відчутними були наслідки рекордної за світовими стандартами гіперінфляції, яка в 1993 р. досягла 10256%. Дефіцит державного бюджету покривався прямою грошовою емісією НБУ. Тільки за 1994 р. курс карбованця до долара знизився у 8,3 рази.
Світова економічна історія не знає подібних масштабів падіння економіки в мирний час. Потрібно було п'ять років напруженої роботи, щоб поступово, крок за кроком, вивести українську економіку з катастрофи, в якій вона опинилася.
Для виведення народного господарства України з кризового стану важливе значення має розробка науково обгрунтованої концепції та моделі її економічного розвитку, які нашим ученим у співдружності з практичними працівниками належить якомога швидше створити власними зусиллями. При їх розробці необхідно врахувати позитивний світовий досвід в управлінні розвитком економіки, банківських і фінансових структур, використання державних і ринкових механізмів регулювання у їх оптимальному поєднанні. Слід також поновити державне планування розвитку економіки, як це робиться і тепер у ряді країн. У Посланні Президента України до Верховної Ради на 2000 р. наголошувалося, що "утвердження в Україні моделі економічного зростання, заснованої на активному використанні державно-регулюючих механізмів трансформаційних процесів, є однією з базових позицій нової економічної стратегії".
У Посланні намічено курс на формування соціальне орієнтованої моделі ринкових реформ, накреслено шляхи виведення української економіки на магістральний напрям сталого розвитку. Стратегічна мета розвитку, як визначено у Посланні, полягає в радикальному поліпшенні життєвого рівня народу, що врешті-решт зводиться до створення ефективної, соціальне орієнтованої, екологобезпечної моделі економіки ринкового типу, яка базується на використанні як конкурентних переваг країни у світовому поділі праці, так і в міжнародній інтеграції, у якій підприємницький інтерес становитиме основу економічної мотивації. (2)
Україна здійснила свій стратегічний вибір, зафіксований у статті 1 Конституції, де записано, що вона є суверенною і незалежною, демократичною, соціальною, правовою державою. Економічною основою такої держави є змішана система, яка функціонує на ринкових засадах.
Але такий вибір існує лише як ідеал, до якого потрібно наближатися. Життєва практика не тільки не відповідає цьому ідеалу, але в багатьох випадках навіть протилежна йому. Тому потрібно розрізняти вибір як ідеал і як реальність.
Зараз Україна переживає глибоку трансформаційну кризу, яка охоплює також і економічну теорію. Проте криза економічної теорії не є простим відображенням економічної кризи. Криза теорії є необхідною умовою і вихідним пунктом теоретичного розвитку.
Після розпаду СРСР з початком переходу до ринкового господарства економічна парадигма, що панувала, неминуче мала змінитися на нову. Але на яку? Це не могла бути теорія, що перенесена до нас з країн Заходу і задовольняє там зовсім інші потреби. В нашій економічній ситуації вона виявляється такою ж безпомічною, як і економічна теорія соціалізму. Ясно, що нова парадигма повинна адекватно відображати перехідну економіку, якою і виступає економіка країн, що утворилися після розпаду СРСР. Але саме в цьому і полягають основні труднощі.
Якою була економіка, яку необхідно перебудовувати? Соціалістичною? Адміністративно-командною? Змішаною? Чи якоюсь ще? Що являє собою ринкова економіка? Це така економіка, якою вона є нині в розвинутих країнах Заходу? Чи така, якою вона була на початку століття? Переходити треба до ринкової чи, все ж, до змішаної економіки? Але й одразу відповісти на всі ці запитання не можна.
Перш за все потрібно відповісти на питання про те, чи відповідають зміни в Україні загальним тенденціям розвитку суспільства? Аналіз історичного процесу показує, що закономірним є підвищення ступеня свободи людини як в економічній, так і в інших сферах суспільного життя. Підвищується також і ступінь свободи різноманітних об'єднань людей.
Для того, щоб більш грунтовно з'ясувати ці питання, необхідно спочатку уточнити зміст переходу від адміністративно-командної економіки до ринкової. Це досить груба і однобічна характеристика. По-перше, на Заході, який завжди мається на увазі, коли йдеться про ринкове господарство, вже давно існує не суто ринкова, а змішана економіка. І цього ніхто з серйозних дослідників не заперечував. По-друге, в СРСР теж існувала не суто адміністративна, а змішана економіка, що включала в себе товарно-грошові відносини як такі, що доповнювали і певним чином оформляли директивно-планові зв'язки.
Це означає, що реальний перехід здійснюється не від адміністративно-командної економіки до ринкової, а від змішаної одного типу до змішаної іншого типу, точніше - від змішаної економіки, що функціонувала на директивно-плановій основі, до змішаної економіки, що функціонує на ринковій основі.
Основний зміст перехідного процесу в Україні можна уточнити як перехід від підсистеми, сформованої для обслуговування єдиного народногосподарського комплексу СРСР, який функціонував на директивно-плановій основі, до цілісної економічної системи, що функціонує на ринковій основі. Оскільки йдеться не про знищення однієї системи і побудову зовсім іншої, а про зміну основи, переструктурування і створення нових форм розвитку, то весь процес можна назвати "трансформаційним".
Складність полягає в тому, що структура економіки України повинна бути орієнтована на ринкові потреби, але останні виявляються лише об'єктним вираженням виробничо-економічної структури, яка дуже консервативна і ще не має ринкового характеру.
Тому необхідною є активна роль держави саме в структурній перебудові економіки, в стимулюванні та підтримці ринковими методами виробництв, необхідних для здійснення нормального відтворювального процесу в самостійній державі. З програми такої структурної перебудови слід було починати, і вона має бути в центрі уваги. На жаль, Уряд України подав таку програму до Верховної Ради тільки на п'ятому році нашої незалежності та ринкових перетворень, та й документ цей більше схожий на декларацію про напрями структурної перебудови економіки, ніж на конкретну програму роботи в даному напрямі.