Вступ
1. Особливості саморегулювання ринку
2. Поняття та сутність економічного прибутку
3. Вплив прибутку на функціонування ринку
Висновки
Список використаної літератури
На нинішньому етапі універсальним механізмом координації iнтересiв економічних суб'єктів є ринок. Ринкові відносини опосередковують Поділ праці, поширюють iнформацiю, сприяють територiальному та галузевому перерозподiлові ресурсiв, очищують суспiльне виробництво вiд економiчно слабких одиниць. Узгодження iнтересiв здiйснюється з допомогою механiзму збору та передачi iнформацiї, який, за виразом Ф. Хайека, дає змогу використовувати "розсiяне та невидиме знання для формування надiндивiдуальних схем" [6, с. 30].
Феномен суспiльної ефективностi ринку як системи виробничих вiдносин випливає з двоякої природи товару. Оскiльки споживча вартiсть є носiєм мiнової вартостi, остiльки iндивiдуальний iнтерес до виробництва пов'язаний з iнтересом до виробництва споживчої вартостi, тобто задоволення потреб суспiльства. Ринок найкращим чином вiдповiдає базовiй потребi iндивiда - до максимiзацiї споживання для самовiдтворення. Оскiльки людина є суспiльною iстотою, вона змушена задовольняти свої потреби у вiдносинах з iншими людьми, тим самим сприяючи задоволенню їхнiх потреб. З точки зору Ф. Хайека, ринок вiдiграє координуючу i об'єднавчу роль як єдиний доступний спосiб отримувати iнформацiю, яка дає змогу iндивiдам бачити порiвняльнi переваги того чи iншого ресурсу, про якi він дає необхідне знання i які слугують потребам незнайомих їм людей. "Кожний iндивiд, - пише вчений, - стає ланкою в численних ланцюгах передачi, i по цих ланцюгах вiн отримує сигнали, якi дають змогу йому пристосовувати свої плани до обставин, яких вiн не знає" [6, с. 147]. Як результуюча сила, ринок використовує бiльше iнформацiї, нiж та, якою може володiти будь-який iндивiд. Тому людина, на думку Хайека, не може одержати повного знання, яке зробило б її господарем ситуацiї, вона повинна, скорiше, сприяти самодiї ринку, зрощувати необхiдне середовище.
Механiзм ринкового регулювання досить простий: на базi приватної власностi виникає вiдповiдна iєрархiя потреб до входження у певнi виробничi відносини, на поверхнi вона проявляється у виглядi попиту чи пропозицiї, при цьому iнтереси суб'єктів ринку узгоджуються з допомогою механiзму конкуренцiї. Найiстотнішою складовою ринкових вiдносин є передача iнформацiї, агентом якої виступають грошi.
Об'єктивнiсть i всеохоплюванiсть ринкових вiдносин, вiдображена теорiєю "невидимої руки" А. Смiта, часто зумовлює некритичне i позаiсторичне їх сприйняття, iдеалiзацiю ринкових вiдносин. На думку В. Рьопке, прибiчники ринкової економiки нададуть їй найгiршу послугу, не побачивши її обмежень та умов i не зробивши необхiдних висновкiв [5, с. 141]. Поряд з незаперечними позитивними якостями ринковi відносини мають низку суспiльно негативних аспектiв. Так, механiзм циклiчного оновлення є досить шкiдливим соцiально i з точки зору збереження ресурсiв. Конкуренцiя як механiзм узгодження iнтересiв може призводити і до їх руйнування. Визнаними є також притаманнi ринкові асоцiальнiсть, тенденцiя до монополiзацiї тощо. За висловом В. Ойкена, "носiї приватної влади здатнi усунути гарантоване право iнших на свободу" [2].
Взагалi значний вплив на дiю ринкових вiдносин здiйснюють позаекономiчнi чинники: окрiм полiтики i права - мораль, нацiональна свiдомiсть, релiгiя, культура, звичаї та вподобання. В. Рьопке зауважує, що ринок - лише одна з частин суспiльства, чиє iснування виправдане i можливе лише оскiльки це частина бiльшого, яке включає не лише економiку, але й фiлософiю, iсторiю тощо. Тобто ринковi відносини включають і певну сукупнiсть позаекономiчних вiдносин, якi в поточному планi можуть бути визначальними, хоча, як зазначалося, формуються виробничими вiдносинами. Тому проблеми вiдсутностi надбудовного середовища для ринкових вiдносин найчастiше трапляються при iмплантацiї вiдносин ззовнi, на неринковий грунт, який не має потрiбних для ринку надбудовних iнститутiв.
Про ринковий механізм Сміт писав як про "невидиму руку", що направляє дії розрізнених виробників і споживачів продукції. Кожний діє, переслідуючи свій особистий інтерес. Орієнтиром для неї є лише підвищення або зниження ціни. Однак у результаті розрізнених дій, заснованих на підпорядкуванні ціновому механізму, народжується певний порядок, і структура суспільного продукту в більшому або меншому ступені відповідає структурі суспільних потреб. "Невидима рука" - це деперсоніфікований, безособистісний ціновий механізм. Ринковий механізм із високим ступенем ефективності вирішує проблеми:
- виробництва необхідних споживачам товарів і послуг. Через ринок відбувається стихійне пристосування обсягів і структури виробництва до обсягу й структури суспільних потреб,
- ефективне використання ресурсів, ефективний розподіл факторів виробництва між різними галузями, тобто вирішується питання - що, як і в якій кількості робити,
- впроваджуються досягнення науково-технічного прогресу. На відміну від витратного, марнотратного характеру командно-адміністративної системи, у якій на превелику силу, повільно й болісно впроваджує досягнення науково-технічного прогресу, ринкова система прагне використати наявні ресурси найбільш ефективним образом. Виробник в умовах твердої конкурентної боротьби може зміцнити свої позиції, розширити ринки збуту, збільшити одержуваний прибуток головним чином шляхом зниження витрат, росту продуктивності праці, удосконалювання технічного рівня виробництва. Використовуючи останні досягнення науки й техніки, виробник одержує хоча й тимчасові, але вагомі переваги в конкурентній боротьбі за рахунок зниження індивідуальних витрат і одержання квазіренти. Командно-адміністративна система здійснює твердий централізований контроль за рівнем доходів, що неминуче породжує переважно зрівняльний розподіл, що не створює належних стимулів до праці.
- багато економістів вважають, що важливою перевагою ринкової економіки є те, що це саморегулююча система. Вона здатна ефективно функціонувати без прямого втручання держави. У цьому змісті ринкову економіку можна розглядати як досягнення людської цивілізації, як найбільш ефективну із всіх відомих дотепер форм організації суспільного виробництва.
Ринкова економіка є хоча динамічною, але недостатньо стабільною системою. Частина економістів не вважають ринкову систему саморегулюючою системою й визнають необхідність державного регулювання. Усередині самої ринкової системи відбуваються процеси, які можуть істотно послабити сили конкуренції, що веде за собою до негативних результатів:
1. По-перше, хоча із суспільної точки зору конкуренція більш ніж бажана, кожний окремий підприємець прагне позбутися від тих твердих обмежень, які вона накладає на нього. Це породжує тенденцію до таємних змов виробників, використанню держави у своїх інтересах і т.д.
2. По-друге, технічний прогрес, постійно втимульований ринковим механізмом, у багатьох галузях вимагає, із чисто технологічної точки зору, великомасштабного виробництва, що веде до збільшення розмірів фірм - як абсолютних, так і щодо розмірів ринку. Скорочення числа фірм і збільшення їхніх розмірів неминуче породжують тенденцію до монополізації ринку.
3. По-третє, до монополізації веде й сама логіка розвитку конкурентної боротьби, у ході якої одні виробники зміцнюють свої позиції, інші розоряються, більш сильні підкоряють собі й поглинають більш слабких. Так відбувається процес централізації виробництва й капіталу, що, у свою чергу, створює сприятливі умови для монополізації ринків.
У результаті проявляються негативні явища, які можна описати у формі дій «зовнішніх ефектів». Зовнішні ефекти являють собою витрати й вигоди, пов'язані з виробництвом або споживанням блага, але, що випадають на частку осіб, що не є учасниками даної ринкової угоди. Ці ефекти не знаходять на ринку адекватної грошової оцінки, оскільки вони спрямовані на третіх осіб і, отже, ніяк не відбиваються в ціні цього блага.
Існують негативні зовнішні ефекти й позитивні зовнішні ефекти.
Ринок зіштовхується й із проблемою позитивних зовнішніх ефектів, коли виробництво або споживання якого-небудь блага породжують некомпенсовані вигоди в третьої сторони. Негативні виникають у тому випадку, коли виробництво або споживання якого-небудь блага породжують некомпенсовані витрати в третьої сторони. Ринок загострює проблему соціальної нерівності, породжує значну диференціацію доходів, майнове розшарування населення.
Отже, важливою перевагою ринкової економіки (як вважає частина економістів) є те, що це саморегулююча система, тобто самостійно приходить у стан рівноваги. Вона здатна ефективно функціонувати без прямого втручання держави. Саму рівновагу в економіці слід розуміти не статично (як незмінну й фіксовану), а динамічно. Вона теж змінюється під впливом різних обставин, така рівновага розглядається як спонтанний порядок, що виникає в ринковій системі в результаті взаємодії попиту та пропозиції.
Сучасна ринкова система краще, ніж інші, пристосована до використання досягнень науково-технічного прогресу, інтенсифікації виробництва й, в остаточному підсумку, повному задоволенню потреб суспільства. Лежачий у її основі ринок виявив свою перевагу у використанні спонукальних стимулів до високоефективної господарської діяльності.
Ринок має й негативні сторони. Він не в змозі забезпечити ефективне рішення ряду стратегічних завдань розвитку економіки, соціальних проблем. Ринку, наданому самому собі, властива анархічність і стихійність, що приводять до економічних втрат і зниження ефективності господарювання. Ринок загострює проблему соціальної нерівності, породжує значну диференціацію доходів, майнове розшарування населення.