Рівень процентних ставок неоднаковий. Наприклад, у США він має коливання від 7 до 18 відсотків. Причини такого діапазону пояснюються ризиком на вкладену позику, терміном, на який видається позика, її розміром, обмеженнями умов конкуренції на ринку, розміщенням капіталу та ін.
Доходи підприємців мають регулюватися прогресивною податковою системою. Водночас треба заохочувати підприємців вкладати свої доходи у соціальну сферу (наприклад, встановлення іменних стипендій студентам, створення благодійних фондів імені їх засновників, встановлення пам'ятних дощок на школах, лікарнях, дитячих садках, будинках культури, які побудовані за кошти підприємців).
У сучасних умовах поряд із заробітною платою і доходами від підприємницької економічної діяльності існує ще така форма розподілу доходів, яка гарантує задоволення важливих соціальних потреб населення.
Сучасний рівень виробництва передбачає певний рівень загальної освіти і професійної підготовки працівників. Ось чому держава бере на себе частину витрат на дошкільне виховання, одержання загальної, середньої спеціальної та вищої освіти.
Крім того, члени суспільства мають одержувати медичну допомогу, користуватися послугами культурно-освітніх закладів. Наявність дітей вимагає від батьків додаткових видатків. При тимчасовому захворюванні працівник втрачає право на заробітну плату, проте він повинен мати кошти для свого існування та утримання непрацездатних членів сім'ї. Людина досягає похилого віку і вже не має можливості повноцінно виконувати свою попередню роботу. Така людина заслуговує на відпочинок і одержання коштів для і свого існування.
Отже, потрібна особлива форма розподілу життєвих засобів існування. Вона об'єктивно виникає у вигляді суспільних фондів споживання (СФС). Назва цієї форми розподілу в різних країнах неоднакова. Наприклад, в США їх називають програмами по підтриманню доходів. Серед них є програма соціального страхування. Вона в основному фінансується за рахунок податків на заробітну плату. Крім цього, є програми державної допомоги, або благодійні програми, які надають допомогу тим, хто не може заробити сам через непрацездатність або має низькі доходи.
Різні допомоги, що виплачуються на дітей, під час хвороби, на безплатну освіту, медичне обслуговування, пенсії тощо, є в багатьох країнах, вони свідчать про соціальну спрямованість господарювання. Проте рівень їх розвитку неоднаковий. Особливого розвитку система соціального забезпечення досягла у Великобританії, Німеччині, Скандинавських та інших країнах.
В Україні є два види СФС: фонди спільного задоволення потреб і фонди для непрацездатних.
До фондів спільного задоволення слід віднести бюджетні та благодійні послуги, освіти, охорони здоров'я, будинків інвалідів та людей похилого віку, дитячих будинків. Головною функцією цього виду СФС є розвиток і підтримка здібностей населення, створення сприятливих економічних умов для розширеного відтворення народонаселення і робочої сили.
Основними ознаками СФС спільного задоволення потреб є: незалежність міри одержуваних благ від тривалості трудової участі, стажу роботи і величини зарплати; блага розподіляються переваж-но у вигляді безплатних послуг, матеріальна основа надання благ залишається в основному в державній власності.
Матеріальною основою СФС спільного задоволення потреб є продукт, що створений у виробництві; формою прояву - безплатні послуги. Ці фонди використовуються через держбюджет, фонди соціального розвитку підприємств і організацій.
Другим видом СФС є фонди для непрацездатних. До останніх належать ті, що досягли похилого віку або втратили працездатність внаслідок хвороби або каліцтва; особи, що втратили працездатність частково, а також ті, що не досягли зрілого працездатного віку: студенти стаціонарного навчання; учні середніх спеціальних та інших закладів. Іноді ці фонди називають фондами взаємодопомоги. До цього виду слід віднести пенсії, допомоги по тимчасовій непрацездатності, оплату відпусток по вагітності та пологах, оплату пільгових годин працюючим підліткам, стипендії студентам, допомоги дітям та ін.
Головна функція такого виду СФС є створення загальних сприятливих матеріальних умов для нормального відтворення народонаселення, робочої сили, підтримання звичайних умов життя, що склалися внаслідок особистої трудової діяльності. Основними ознаками СФС цього виду є: одержання благ, пов'язане з участю в праці у минулому і майбутньому; у ряді випадків розмір коштів залежить від тривалості трудового стажу і величини заробітної плати; блага розподіляються у грошовій формі, переходять в особисту власність; споживач сам розпоряджається одержаними коштами. Формами прояву СФС є грошові виплати з бюджетних асигнувань і коштів підприємств, профспілкових організацій.
Структура суспільних фондів споживання у всіх країнах, де є ця форма розподілу доходів, має свої особливості. Розглянемо структуру СФС за економічним призначенням, способом розподілу, джерелами формування і формами надання споживачам на прикладі України.
За економічним призначенням СФС спрямовуються на забезпечення безплатної освіти і професійно-технічної підготовки, утримання дітей у дошкільних установах, школах-інтернатах, класах подовженого дня; безплатної медичної допомоги, фізичного виховання, організації відпочинку і соціального забезпечення (пенсії, допомоги), стипендії тим, хто навчається у навчальних закладах.
За способом розподілу серед членів суспільства розрізняються такі СФС: ті, що розподіляються незалежно від кількості та якості праці (безплатна медична допомога, навчання дітей і дорослих); ті, що розподіляються з урахуванням минулого заробітку і стажу роботи (пенсії, допомоги з тимчасової непрацездатності); ті, що розподіляються з урахуванням забезпеченості сімей (наприклад, при оплаті за утримання дітей в дитячих садках і яслах, пільги надаються малозабезпеченим сім'ям).
За джерелами формування СФС поділяють на загальнодержавні, які формуються з коштів державного бюджету і бюджету соціального забезпечення; кошти, що виділяються підприємствами; кошти громадських організацій, головним чином профспілок (одночасна допомога, безплатні або пільгові путівки в будинки відпочинку і санаторії тощо).
За формами надання СФС можна поділити на грошові виплати, натуральні видачі, безплатні послуги..
СФС повинні забезпечити розвиток загальнодержавних систем безплатної народної освіти, охорони здоров'я і соціального забезпечення, поліпшення умов відпочинку населення; пом'якшити об'єктивно існуючі відмінності у матеріальному становищі окремих громадян, сімей, соціальних груп у соціально-економічних і культурних умовах виховання дітей; підтримувати життєвий рівень малозабезпечених громадян.
Частина СФС у вигляді пенсій, допомоги з тимчасової непрацездатності пов'язана з розподілом за працею, і в дотриманні цього принципу здійснюється соціальна справедливість. Проте у вихованні дітей, їх утриманні у дитячих яслах, садках, у навчанні в загальноосвітніх школах, середніх і вищих навчальних закладах не можна повністю зберегти диференціацію, що склалась залежно від оплати праці їх батьків. Тут СФС повинні бути спрямовані на створення приблизно рівних умов у розвитку здібностей. Слід мати на увазі, що ринкова економіка посилює диференціацію доходів населення. Для людей, що мають високі доходи, виникають платні елітарні дошкільні та навчальні заклади. З'являється загроза появи нерівних умов у розвитку здібностей підростаючого покоління. Обдаровані діти з малозабезпечених сімей позбавляються відповідного виховання. Часто діти, які мають природні здібності до деяких професій, через брак фінансових коштів не одержують необхідної підготовки. Отже, для розвитку обдарованих дітей виникає потреба використання коштів з СФС.
В Україні посилюється роль суспільних фондів споживання, що мають благодійний характер. Для малозабезпечених людей встановлені субсидії для оплати житла, комунальних послуг та придбання інших життєвих засобів. Такі допомоги називають адресними, оскільки їх надають не всім, а тим, хто має низькі доходи, а отже, потребує матеріальної допомоги з боку суспільства за рахунок СФС (грошові виплати, пільгові умови в оплаті за перебування дітей у дитячих дошкільних закладах, організація безплатного харчування, надання одягу, взуття тощо).
Диференціація розподілу суспільних фондів споживання повинна визначатись в основному обсягом споживання життєвих засобів, необхідних для відтворення народонаселення і робочої сили.
Є доходи, які реалізують власність на землю, капітал, майно. Власник промислового, тобто зайнятого у сфері суспільного виробництва, та торгового капіталу отримує прибуток, власник землі - ренту, власник позикового капіталу - відсоток. Прибуток і відсоток є доходами функціонуючих підприємців (у промисловості, сільському господарстві, будівництві, торгівлі, банківській справі тощо).
Рента - доход земельного власника і рантьє, які не виконують ніяких підприємницьких функцій. Такі доходи від власності є основними і розглядаються у відповідних темах підручника.
Тут розглянемо, по-перше, доходи від власності працівників підприємств як допоміжної форми до їхнього основного доходу в формі заробітної плати; по-друге, доходи тих, хто живе від власності за рахунок дивідендів на акції, відсотків на цінні папери та ренти, тобто так званих рантьє, які не беруть участі в організації функціонування капіталів.
Доходи від власності в розвинених країнах ринкової економіки відіграють важливу роль у мотиваційному механізмі трудової діяльності. "Демократизація капіталу" поставила робітників ближче до власності, ніж це зробила командно-адміністративна система управління, що позитивно позначилося на результатах виробництва.