Ефективність використання планових методів підтверджується часом та досвідом. Вони дозволяють оперативно адаптуватись до швидко змінних умов ринку. Це особливо важливо, якщо взяти до уваги стрімкий науково-технічний прогрес, котрий породжує безліч нових товарів, технологій та технічних засобів. Так, фірми приймають рішення про майбутній об’єм виробництва та якості товарів, користуючись дослідженнями ринків, потреб споживачів, останніх досягнень науки і техніки. На основі отриманих даних вони прогнозують попит населення на товари та послуги, та виходячи з прогнозів приймають рішення: своєчасно скорочують випуск старіючих товарів та впроваджують у виробництво нові моделі та види продукції.
На рівні держави планування виконується за допомогою особливих програм, котрі розроблюються державою та спрямовані на досягнення конкретних цілей. Наприклад, реалізуються програми розвитку новітніх галузей, підтримки малого та середнього бізнесу, боротьба з бідністю, підвищення кваліфікації працівників певних професій та багато іншого.
Різні країни світу відрізняються одна від одної культурними традиціями, географічним положенням, особливостями демографії, рівнем економічного та технічного розвитку, взагалі, мають унікальну історію. Тому один й той самий тип економічної системи у різних країнах має свої специфічні особливості. Іншими словами, в рамках кожної економічної системи можна виділити різноманітні моделі її організації. Наприклад, командна економіка має китайську модель, радянську, південнокорейську та ін., ринкова економіка – американську, японську, шведську та ін. роздивимось найвідоміші моделі сучасної економіки.
Американська модель, хоча й відноситься до змішаної економіки, але за своїм складом вона ближча до ринкової системи. В ній переважає могутня підприємницька активність та гостра конкуренція між виробниками товарів та послуг. В економічному змаганні жорсткі правила: виграє той, хто сильніший. Активна частина населення орієнтується на власний успіх за рахунок високої продуктивності, професіоналізму, вміння пристосуватися до змінних умов та оперативно на них реагувати. Соціальна рівність не дуже актуальна в даній моделі, хоча держава надає малозабезпеченим прошаркам населення певний мінімум допомоги у вигляді пільг чи допомоги. Окрім того, державне регулювання зводиться до формування законодавчого поля та підтримки стабільності в економіці.
В німецькій моделі роль держави значно важливіша. Вона не тільки володіє та керує рядом крупних підприємств країни, але й активно втручається в різні сфери виробництва, встановлюючи деякі ціни, нормативи якості товарів тощо. Особливою підтримкою користуються дрібні та середні підприємства, для яких розробляється система різноманітних пільг (власне, податкових).
Японська модель базується на історичних та культурних традиціях, в основі яких лежить пріоритет інтересів нації над власними інтересами. Висока трудова дисципліна, відповідальність працівників за прийняті рішення, прагнення до всього нового, - все це джерела найвищої продуктивності праці на японських підприємствах. Однак разом з тим рівень заробітної плати працівників нижчий за продуктивність. Саме тому ціни на продукцію японського виробництва досить низькі, і вони значною мірою забезпечують високу конкурентноздатність товарів на світовому ринку (здатність вільно конкурувати з аналогічними товарами інших виробників). З іншого боку, занижена заробітна плата породжує невисокий рівень життя населення. Зокрема, за допомогою довгострокових планів, що розробляються на державному рівні, розвиваються найперспективніші галузі.
Шведська модель відрізняється могутнім державним регулюванням, яке переслідує мету досягнення соціальної рівності у країні. Для цього використовується система податків. Високий рівень податків дозволяє акумулювати в бюджеті значні суми коштів та виділяти їх на соціальні потреби (у вигляді допомоги по безробіттю, допомоги малозабезпеченим, інвалідам, пенсіонерам та іншим потребуючим). Податки стягуються таким чином, щоб вирівнювати текучі прибутки населення, тому великого розриву між забезпеченими та бідними верствами немає. Одночасно всіляко заохочується підприємницька ініціатива у рамках приватного бізнесу.
5.Особливості перехідної економіки України
Перехід командно-адміністративної економіки України до ринкових відносин почався з розпадом СРСР (наприкінці 80-х – на початку 90-х рр.XXст.). Необхідність зміни економічної системи пояснювалась накопиченими у країні негативними тенденціями, зокрема:
- тривале централізоване планування призвело до послаблення господарської ініціативи підприємств;
- надмірний монополізм виявився не в змозі гнучко реагувати на досягнення науково-технічного прогресу та перебудовувати виробництво на виготовлення перспективних товарів;
- чорний ринок досяг непомірних розмірів;
- галузі, які виробляли споживчі товари, стали відігравати досить незначну роль в порівнянні з військово-промисловим комплексом;
- майже повна відсутність приватного бізнесу призвела до зникнення підприємництва, котре являється однією із рухаючи сил суспільного прогресу;
- знизилась конкурентоспроможність вітчизняної продукції на світовому ринку.
В процесі переходу України до ринкових принципів господарювання вирішувалися різні завдання. Роздивимося найосновніші з них.
Лібералізація означала усунення тотального втручання держави в економічне життя. Було відмінено централізоване планування, кожний отримав право вільно займатися будь-яким бізнесом, встановлення цін було покладено на самих виробників.
В рамках приватизації державна власність була передана до рук приватного сектору. В результаті з’явилися індивідуальні підприємства, акціонерні підприємства, спільні фірми та інші форми приватного бізнесу.
Структурна перебудова економіки зачепила зміни в співвідношенні між галузями, особливо між тими, які виробляють товари споживання та засоби виробництва. Рівновагу між галузями встановлювалася за рахунок перерозподілу всіх видів ресурсів – матеріальних, трудових та грошових. Іншими словами, частина ресурсів вилучена із занадто розвиненого військово-промислового сектора та направлялась на підприємство, що випускала продукти для населення.
У ході фінансової стабілізації скоротилися темпи інфляції (підвищення цін, які із фіксованих «перетворилися» на вільні, тобто самостійно встановлені виробниками).
Вагому роль відводили створенню ринкової інфраструктури – раніш не існуючих фондів і товарних бірж, комерційних банків, страхові компаній, служб зайнятості та інших.
Нарешті, соціальна підтримка передбачувала полегшення труднощів, з якими зіткнулося населення при переході до нових відносин.
Характеризуючи процес переходу України, слід відмітити, що він виявився дуже болісним. Плановій економіці радянського типу, яка склалась в Україні (а також республіках СРСР), не було більше в жодній країні світу. Тому шлях до ринку виявився новим та всі завдання доводилось вирішувати, спираючись тільки на власні сили та інтуїцію. На жаль, отриманий досвід не можна назвати вдалим. З одного боку, у влади, що проводила реформи, була відсутня комплексна програма дій, тобто чіткий план економічних перетворень. З іншого, ситуацію посилювали постійно виникаючі кризи, що мали різноманітне походження.
В результаті економічна система, що склалася в нашій країні на сьогоднішній день, має суттєві недоліки й зберігає деякі риси планової економіки, причому далеко не позитивні. Так, не дивлячись на проведену приватизацію, значна частина крупних підприємств продовжує залишатися в руках державного сектора. Ці підприємства тісно пов’язані з політичною владою та дякуючи цьому користуються значними привілеями (наприклад, податковими). Малі та середні фірми, засновані на приватній власності, розвиваються досить повільно. Саме вони несуть найтяжчий тягар податкових стягнень. В результаті прибутки приховуються від податкової інспекції, й поширюється нелегальний бізнес.
Держава до сих пір не впорядкувала законодавчо-нормативне поле господарської діяльності. Як відмічає більшість бізнесменів та спеціалістів в області права, існуюча система законів досить заплутана, супротивна й не створює стимулів до підприємництва. Тому ріст економіки хоча й відбувається, але дуже уповільненими темпами.
Через недостачу фінансових ресурсів, які важко заробити в існуючих умовах, практично неможлива купівля новітнього обладнання за кордоном. Тим паче неможливо виконувати науково-дослідницькі роботи в Україні, так як вони не тільки потребують значних капіталовкладень, але й віддача від них з’являється тільки через тривалий час. Тому основна маса продукції, яка випускається вітчизняними підприємствами, безнадійно застаріла на світовому ринку, а шанси наздогнати стрімкий прогрес дуже малі.
Соціальної допомоги різко збіднівши прошаркам населення держава або не надає, або її розміри сміхотворні. Треба нагадати, що на протязі багатьох років рівень офіційно встановленої мінімальної заробітної плати у країні був в три рази менший за прожитковий мінімум (рівень доходу, за якого людина може задовольнити свої основні потреби)!
Величезні масштаби криміналізації економіки та корупції керуючих працівників ще більш погіршують становище. В результаті населення перестало довіряти владі так, як воно довіряло їй в період планової економіки.
Висновок
Сьогодні Україна повільно рухається у напрямі до ринкових принципів, й у більшості випадків це відбувається методом «спроб та помилок». Ще дуже рано казати про цивілізовані ринкові відносини, які притаманні розвиненим країнам. Україні треба пройти довгий та нелегкий шлях, щоб позбавитись від «спадщини» командно-адміністративної системи та переорієнтуватися на принципи ринкової економіки.
Список використаної літератури
1. Мікроекономіка і макроекономіка: Підручник для студентів екон. спец. закл. освіти: У 2 ч. / С. Будаговська, О. Кілієвич, І. Луніна та ін.; За заг. ред. С. Будаговської. – Київ: Основи, 1998.
2. Макроекономіка Підручник МДУ ім. М.Г. Ломоносова / Т.А. Агапова, С.Ф Серегіна – Москва: «Дело и сервис», 2007.
3. Экономика: Учебное пособие / Под ред. Э.А. Кузнецова. – Харьков: Одиссей, 2008.