Наступним кроком адміністрації Ф.Д.Рузвельта, було зменшення кількості банків. У 1932 році їх було 6145, а через рік їх вже налічувалося 4897, а за даними на 1939 рік працювали 5203 банки з капіталом 33,1 млрд. доларів. Таким чином у період з 1933 по 1939 рік кількість банків зменшилась на 15%, а обсяг їх активів зріс на 37 %.[3, c.79]
16 червня 1933 року було прийнято ще один “банківський” закон - закон “Гласа-Стігала”. Він поділяв депозитні та інвестиційні операції, тим самим недаючи можливість займатися спекулятивними операціями. Ще одним важливим введенням було страхування депозитних вкладів які, не перевищують 2500 доларів. У 1934 році суму, яка підлягає страхуванню підняли до 5000 доларів. У другій половині 1935 року, 14219 банків, які мали вклади на 45 млрд. доларів, повинні були страхувати усі вклади, які доходили до суми 5000 доларів. Згідно до банківського закону 1935 року, держава отримала контроль над резервом, який повинен залишатися в банках – членах ФРС. Це означало, що зі зниженням чи підвищенням рівня резерву, уряд мав змогу впливати на ділову активність банків.
31 січня 1934 року, Ф.Д.Рузвельт видав закон, за яким золотий вміст долара було знижено з 25 4/5 до 15 5/21 г., та встановлено ціну на золото у розмірі 35 доларів за унцію. Таким чином долар було девальвовано на 12%. Завдяки цим діям процент сплати по облігаціях знизився з 3,76 у 1932 році, до 2,39 у 1940 році. Банкіри також були змушені знизити процентні ставки в приватних операціях. Корпорації сплачували по кредитах 2,9 %, а не 4,25 % як раніше. Але банківська реформа - це не єдиний захід, який був проведений під час економічної кризи. Під час кризової ситуації існувала також ще й проблема соціального захисту. Наступним кроком адміністрації Ф.Д. Рузвельта, було здійснено фінансування у розмірі 500 млн. дол.., яке було спрямоване на допомогу та підтримку безробітних. Керівником Федеральної адміністрації по здійсненню надзвичайної допомоги (ФЕРА) призначили Г. Гопкінса. Усього було витрачено на допомогу безробітним більш ніж 4 млрд. доларів. Однак безробітні віддавали перевагу не грошовій допомозі, а громадським роботам.
Першою отримала таку допомогу молодь. З квітня 1933 року, почалось відправлення молоді до лісних таборів, де вони повністю були забезпечені державною підтримкою протягом 6 місяців. Одночасно з цим, вони отримували платню у розмірі 30 доларів, 25 з яких вони повинні були відіслати для своєї родини. За 1933-1939 роки через ці табори побувало близько 2 млн. людей віком до 25 років. Але безробітні це не єдині кому була потрібна допомога. Так у серпні 1935 року був прийнятий закон який передбачав два види страхування – у зв’язку з похилим віком та безробіттям. Фонди для виплат утворювались за рахунок податку з підприємців, робітників та службовців у розмірі 1% від їхніх отриманих доходів.
У 1933-1934 роках були прийняті два закони для регулювання біржової діяльності. На базі цих законів було створено “Комісію по торгівлі акціями”. До 1937 року в цю комісію звернулись 3500 компаній для реєстрації їх акцій на загальну суму 13 млрд. доларів. «Новий курс», зокрема, передбачав збільшення попиту. Для цього була введена допомога для безробітних, збільшувалась зайнятість за рахунок проведення громадських робіт: будівництва шляхів, шкіл, стадіонів та ін. Скорочувався робочий тиждень за рахунок обмеження його максимальної тривалості. Встановлювався мінімум зарплати. [1, c.15]
Золотий вміст долара було зменшено на 41%. Це сприяло скороченню імпорту і збільшенню експорту, а в підсумку - зростанню попиту на товари виробництва США.
Щоб зменшити пропозицію товарів на ринку, частину продукції знищили: четверту частину посівів, 5 млн. голів свиней, спалили в топках або викинули в море мільйони тон пшениці.
Вводилися елементи планового регулювання економіки. Об’єднання підприємців (так звані торгові групи) зобов'язувалися прийняти "Кодекси чесної конкуренції", у яких передбачалися права робітників на організацію, заборона будь-якої дискримінації при найманні на роботу, встановлення мінімального рівня зарплати і максимально припустимої тривалості робочого тижня, рівень цін, нижче якого вони не могли встановлюватися, фіксувався рівень виробництва, розподілялися ринки збуту і т.п. До кінця 1933 року були прийняті близько 290 "Кодексів чесної конкуренції" - майже для всіх галузей промисловості.
Поступово економіка США вийшла з кризи. Валовий національний продукт, який з 709,7 млрд. дол. у 1929 році впав до.498,5 млрд. дол. в 1933 році, зріс у 1939 році до 716,6 млрд. дол. (в цінах 1982 року). [3, c.78]
Розділ 3. Можливості застосування кейнсіанського підходу подолання економічної кризи в Україні
Аналізуючи досвід зарубіжних країн, наслідки по застосуванню саме кейнсіанської моделі, має певні протиріччя. Зокрема, на прикладі Болгарії, де була спроба збільшити попит, підвищивши пенсії та мінімальну зарплату за рахунок емісії грошей привела в до вкрай негативних наслідків. Незабаром після підвищення доходів населення запас товарів на ринку був вичерпаний. За цей час вітчизняне виробництво не вдалось відбудувати, отже, поповнити товарні запаси можна було лише за рахунок імпорту. Але потрібну для цього валюту не вдалося отримати. Згідно вимог МВФ країна, яка отримує кредит, не має права проводити емісію грошей для покриття дефіциту бюджету. Ринок був спустошений. Це призвело до стрімкого зростання цін, зниження життєвого рівня населення, поставило країну на межу соціального вибуху. Уникнути його вдалося, призначивши дострокові вибори, які правляча партія програла.
Чому збільшення грошової маси в США вело до відповідного збільшення попиту і виробництва, а в Болгарії - до вибуху інфляції? Золотий стандарт виступав як обмежувач інфляції, Тому збільшення грошової маси вело до відповідного зростання реального попиту, США мали на той час значні золоті запаси. Долар після першої світової війни займав сильні позиції на світовому ринку. Економічна криза 1929-1933рр. була кризою надвиробництва: величезні запаси товарів не можна було продати з-за недостатнього попиту. Все це сприяло збереженню і навіть зростанню купівельної здатності долара.
Інші можливості підтримання купівельної здатності української гривні. Золотих запасів практично немає. Малий вміст навіть мінімально необхідних запасів твердої валюти. Імпорт з року в рік суттєво перевищує експорт. Досить мало виробляється продукції конкурентоспроможної на світовому ринку. Проведення громадських робіт призведе до зростання загального фонду зарплати. Але наслідком проведення таких робіт будуть дороги, лікарні, школи та ін. Фонд споживання не зросте, товарів на ринку не добавиться. Надлишок грошей в порівнянні з товарною масою приведе до болгарського варіанту. Треба врахувати, що по мірі відбудови економіки і зростання доходів населення в першу чергу зростатиме попит на товари харчової та легкої промисловості. Пройде певний час, доки у населення знайдуться гроші для придбання товарів тривалого користування. На цей час буде заблоковано відбудову їх виробництва. Щоб цього не сталося, треба використати механізм зв'язаної цільової емісії: поступово відновлювати вклади населення, дозволити використовувати їх для придбання телевізорів, меблів та ін.
Чи можна швидко відбудувати виробництво ? Історичний досвід дає позитивну відповідь на це питання. Є такий досвід відбудови в умовах планової економіки (після Великої Вітчизняної війни в СРСР), планово-ринкової (НЕП в СРСР у 20-ті роки), ринкової економіки (реформа Л. Ерхарда у 1948 році в Західній Німеччині).
Плановий варіант. За період війни матеріальні втрати СРСР дорівнювали третині національного багатства. Виробництво товарів народного споживання в 1945 році складало 59% від довоєнного рівня, продукції сільського господарства - 60%, роздрібний товарообіг - 45%.
Реалізація п'ятирічного плану відбудови та розвитку народного господарства на 1946-1950 рр. дозволила вже в 1948 р. перевищити довоєнний рівень промислового виробництва на І8%. Національний доход в 1950 р. в порівнянні з 1940 р. зріс на 64%. Виробництво предметів споживання в 1950 р. майже вдвічі перевищило рівень 1945 року. Доходи населення (в співставних цінах) в 1950 р, в порівнянні з 1940 роком збільшились на 62%, Чисельність наукових співробітників перевищила довоєнний рівень майже вдвічі.
Планово-ринковой варіант. В порівнянні з 1913 роком валова продукція промисловості зменшилась в 1917 р. до 71%, сільського господарства - до 88%, а в 1920 р. - відповідно до 13,6% та 60%,
Планово-ринкове регулювання економіки під час НЕПу дозволило відбудувати економіку СРСР за 5-6 років. Рівень 1913 р, був перевищений у сільському господарстві на 12% в 1925 р., в промисловості - на 8% в 1926 р. Середньорічний темп зростання промислової продукції за роки її відбудови складав 38,7%.
Ринковий варіант. Виробництво промислової продукції в Західній Німеччині в 1947 р. складало 36% від рівня 1936 р. Західна Німеччина переживала інфляцію при заморожених цінах. Товарообмін вівся за допомогою бартеру, обминаючи звичайно нормальний шлях регулярної гуртової та роздрібної торгівлі. Запаси товарів, які все зростали, затримувалися заводами для збереження на складах, бо вони не могли слугувати шляхом обміну дальшій підтримці скороченого у своєму обсязі виробництва.[2, c.123]
Нормальна дія ринкового механізму та механізму відтворення була порушена. Метою реформи Л. Ерхарда було відновлення нормальної дії цих механізмів саморегуляції ринкового господарства.
Була проведена грошова реформа з тим, щоб відновити правильне співвідношення цін. Рейсхмарку нуліфікували, замість неї ввели дойчмарку. Кожен німець отримав 40 марок, а потім ще 20 марок. Заощадження населення були в певній мірі збережені: це забезпечувало попит на товари тривалого користування, отже - відновлення виробництва в тих галузях, де їх виробляють.