Класична модель макрорівноваги
Як відмічалось в темі 1, основною проблемою макроекономіки є економічна рівновага. Тобто коли на всіх ринках встановлюється відповідність, попиту та пропозиції, а механізмом, що забезпечує цю відповідність є ціни, які постійно коливаються. В теорії макроекономіки розглядаються, в основному, дві моделі макрорівноваги – класична і кейнсіанська. Під сучасною класичною моделлю розуміють результати досліджень представників Кембриджської та Лозаннської шкіл - А. Маршалла, А. Пігу, Р. Хоутрі, Д. Робертсон і Леона Вальраса та Вільфредо Парето. При розгляді теми слід звернути увагу на те, що:
Класична модель макрорівноваги ґрунтується на гіпотезах: 1)Рівновага встановлюється в результаті взаємодії ринків ресурсів, товарів, грошей та заощаджень (інвестицій). 2)Вихідним у встановленні рівноваги є ринок ресурсів, зокрема, праці. 3)На ринках ресурсів і товарів існує рівень цін, який врівноважує попит і пропозицію, і завдяки цінам відбувається автоматичне очищення ринків як від зайвого попиту так і від зайвої пропозиції.
Перераховані гіпотези характеризують те, що ринкова економіка, на думку класиків, сама, без втручання держави, урівноважує сукупний попит та сукупну пропозицію. Така гіпотеза ґрунтується на законі Ж.Б. Сея, суть якого зводиться до твердження, що виробництво (пропозиція) товарів і послуг само породжує рівний останньому по вартості доход (попит), на який споживачі купують вироблені в суспільстві товари і послуги. Тобто виконується рівність
Обсяг виробництва = Доходи в суспільстві
Під доходом, наприклад, від ресурсу праця розуміють реальну заробітну плату, виражену в одиницях створеного продукту Якщо кондитер випікає тістечка за ціною в 15 коп. і отримує 150 грн. заробітної плати, то його реальна заробітна плата становитиме 1000 тістечок. Таке визначення зарплати важливе для економіки, у якій доход кожного ресурсу (фактору) виробництва не може визначатись інакше, як за його внеском у створений продукт (результат виробництва).
Якщо ж частина доходу домогосподарств не витрачається на купівлю виробленого продукту, тобто заощаджується, то дійсно виникає проблема реалізації: частина виробленого продукту не знаходить покупця. Однак класики вважають, що проблема вирішується двома шляхами:
1)ціни стають нижчими і за менший доход покупці купують ту ж кількість продукту;
2)на заощаджені кошти підприємці виробляють інвестиційні товари.
На ринку робочої сили (головного ресурсу у класичній моделі) взаємодіють попит на працю та її пропозиція. Останні е функціями середньої реальної заробітної плати. Попит на робочу силу знаходиться в оберненій залежності від середньої заробітної плати, тобто функція попиту робочої сили є спадною. Пропозиція робочої сили знаходиться в прямій залежності від заробітної плати (функція пропозиції на ринку праці є зростаючою.)Відповідно крива попиту е кривою класичного попиту, крива пропозиції також є кривою класичної пропозиції. Повна зайнятість на ринку праці встановлюється в точці перетину вказаних кривих, тобто в точці рівноваги, де обсяг попиту на робочу силу Ld дорівнює обсягу пропозиції робочої сили Ls, Ld=Ls.
На такому рівні використання ресурсів обсяг виробництва, який визначається виробничою функцією, досягає свого максимального значення. Цей обсяг представляє пропозицію на товарному ринку.
Паралельно з ринком ресурсів існує ринок грошей. Для прихильників класичної моделі гроші є тим універсальним засобом, який полегшує обмін та укладання угод, дає змогу реалізувати переваги суспільного поділу праці. Однак грошова маса, згідно цієї теорії, впливає лише на рівень цін, розмір середньої номінальної заробітної плати в економіці, але не визначає обсягів реального продукту, зайнятості та реальної заробітної плати. Попит на гроші - Мд знаходиться в прямій залежності від обсягу номінального продукту - Yn., а пропозиція - Мs є сталою, наперед визначеною величиною. Рівноваговий обсяг номінального продукту визначається точкою перетину кривої повністю еластичної пропозиції і кривої попиту позитивного нахилу, що проходить через початок координат. Із зростанням пропозиції грошей зростає обсяг номінального продукту - Yn.
На товарному ринку за класичною моделлю величина попиту на реальний продукт знаходиться в оберненій залежності від рівня цін, а пропозиція є повністю нееластичною за ціною. Тобто крива попиту має від’ємний нахил, а крива пропозиції-вертикальна пряма. Перетин вказаних кривих визначає рівноваговий рівень цін. Саме цьому рівню цін у класичній моделі надається роль вирішального інструмента регулювання економіки, встановлення макроекономічної рівноваги.
Пристосування попиту до пропозиції на товарному ринку здійснюється завдяки ринку заощаджень (інвестицій). Сукупний попит у замкнутій економіці складається із споживання-С та інвестицій – І.
Y = C + I.
Інвестиції створюються завдяки заощадженням - S.
Відповідність заощаджень інвестиціям - І = S забезпечується на ринку заощаджень (інвестицій).
Вирішальну роль у встановленні цієї відповідності (рівноваги) відіграє ставка процента - І. У класичній моделі величина заощаджень знаходиться у прямій залежності від ставки процента - чим вищий процент., тим більше він спонукає до додаткових заощаджень. Крива заощаджень - S(i) має позитивний нахил.
Величина інвестицій обернена до ставки проценту - зростання процента зменшує попит на інвестиції. Крива інвестицій - І(і) має від’ємний нахил Точка перетину кривих S(i) та І(і) відповідає рівноваговому рівню процента.
Зміна рівноваги на ринку заощаджень (інвестицій) відбувається під впливом зміни схильності до заощаджень або схильності до інвестицій. Схильність до заощаджень вимірюється часткою доходу (продукту - Y), яка направляється на заощадження. При зростанні схильності до заощаджень крива заощаджень зміщується паралельно праворуч і рівновагова ставка процента знижується. Якщо ж зростатиме схильність до інвестицій, то праворуч зміститься крива інвестицій і рівновагова ставка процента підвищиться.
У класичній моделі рівновагова ставка процента не визначає обсягів пропозиції та попиту, але вона впливає на розподіл цього попиту на дві частини - споживання С та інвестиції І. Маючи функції С та І та склавши їх, можна отримати функцію сукупного попиту: Y = C + I.
Класичну модель як певну цілісність можна представити у вигляді послідовно зв’язаних графіків ринку ресурсів, виробничої функції, ринку грошей, ринку товарів і ринку заощаджень (.інвестицій).На ринку ресурсів визначається рівень ресурсів при повній їх зайнятості. Цьому рівню ресурсів відповідає певне значення виробничої функції (певний обсяг виробництва, пропозиції). Номінальну величину цього обсягу визначає рівновагова маса грошей на ринку грошей. На товарному ринку цей номінальний обсяг як величина повністю нееластичної пропозиції у поєднанні із змінюваним сукупним попитом формують рівноваговий рівень цін. Паралельно на ринку заощаджень (інвестицій) формується рівновагова ставка процента, яка регулює розподіл сукупного попиту на споживання та інвестиції.
Таким чином, класична модель макрорівноваги, ґрунтуючись на законі Сея, передбачає: а)Абсолютну еластичність заробітної плати і цін, б)Висунення на перший план сукупної пропозиції в якості двигуна економічного зростання, в)Здатність ринкового механізму до збалансування сукупного попиту та сукупної пропозиції на рівні повної зайнятості і повного використання інших факторів виробництва, г)Постійно діючу тенденцію до співпадання обсягу сукупної пропозиції і потенційних можливостей економіки (тому крива сукупної пропозиції є вертикальною прямою, яка виражає залежність між змінним рівнем цін і сталим, незмінним рівнем обсягу національного доходу).
Головними інструментами макроекономічного саморегулювання є: реальна заробітна плата як чинник ринку робочої сили, загальний рівень цін як чинник попиту на ринку товарів, ставка процента як чинник розподілу сукупного попиту (при його незмінній величині). Останні усувають будь-який надлишок пропозиції або попиту і відновлюють повну зайнятість та обсяг виробництва, що створюється при повному використанні виробничих потужностей.
Кейнсіанська модель макроекономічної рівноваги
Кейнсіанська модель є найбільш поширеним напрямком сучасної макроекономіки. Вона на противагу класичній заперечує саморегулювання економіки на макрорівні, для неї характерним є погляд, що рівновага при повній зайнятості ресурсів є не закономірним а лише випадковим явищем. Навпаки, економіці, яка розвивається без втручання держави, характерні відхилення від рівноваги, безробіття та інфляція. Послаблення негативного впливу останніх здійснюється завдяки державі. Саме кейнсіанська модель лежить в основі теоретичного обґрунтування сучасної економічної політики держави. В процесі роботи над темою важливо мати на увазі, що:
Кейнсіанський погляд заперечує гнучкість заробітної плати і цін. Навпаки, приймається концепція їх незмінності, жорсткості в короткостроковому періоді. Окрім того, кейнсіанці вважають, що заощадження населення не завжди відповідають інвестиціям підприємців: інтереси суб’єктів заощаджень-домогосподарств і суб’єктів інвестицій - підприємців не співпадають. Рішення про заощадження мотивуються різними чинниками: купівля дорогих речей, оплата житла, забезпечення в старості, дати освіту дітям, на випадок хвороби тощо. Жоден з таких намірів не залежить від ставки процента і тому не зв’язаний безпосередньо з інвестиціями. Рішення про інвестиції також пов’язані не лише із ставкою процента, а залежать часто від норми прибутку та інших факторів. Отже, плани заощаджень і плани інвестицій не співпадають і тому можуть відбуватись коливання загального обсягу виробництва, доходу, зайнятості і рівня цін. Тому ринковий механізм сам без втручання держави не в змозі збалансувати економіку, одночасно забезпечуючи повну зайнятість і повне використання засобів виробництва.