Сам оборот річного продукту, на думку Кене, складається з п'яти актів:
1) клас землевласників купує у класу фермерів засоби існування на один мільярд ліврів. Внаслідок цього до класу фермерів повертається один мільярд ліврів і одна третина річного продукту виходить з обігу;
2) клас землевласників на другий мільярд ліврів отриманої ренти купує у "безплідного" класу промислові вироби;
3) клас "безплідних" на отриманий за свої товари мільярд ліврів купує у класу фермерів продукти харчування. Отже, до класу фермерів повертається другий мільярд ліврів і дві третини продукту виходять з обігу;
4) клас фермерів купує у "безплідного" класу на мільярд ліврів промислові вироби, що йдуть на відновлення інструментів і матеріалів, вартість яких увійшла до вартості виробленого річного продукту;
5) клас "безплідних" на цей мільярд ліврів закуповує сировину в класу фермерів.
Таким чином, обіг річного продукту забезпечує відшкодування використаних фондів сільського господарства і промисловості як передумову поновлення виробництва.
Податки, на думку Кене, повинні стягуватися тільки із землевласників у розмірі 1/3 чистого продукту.
Кене розробив концепцію природного порядку, в основі якої лежать моральні закони держави, тобто інтереси окремої особи не можуть іти врозріз зі спільними інтересами суспільства.
Анн Робер Жак Тюрго (1727—1781) народився у Франції. Згідно із сімейною традицією закінчив теологічний факультет Сорбонни, але захопився економікою. У 1774— 1776 р. займав посаду генерального контролера фінансів. Співробітничав із просвітителями в "Енциклопедії" Д. Дідро. Головна праця Тюрго — "Роздуми про створення і розподіл багатств" (1770 р.).
Услід за Кене та іншими фізіократами він обстоював принцип свободи економічної діяльності і поділяв їх погляд на землеробство як єдине джерело додаткового продукту. Уперше виділив усередині "землеробського класу" і "класу ремісників" підприємців і найманих працівників. Тюрго уперше сформулював так званий закон спадної родючості ґрунту, який свідчить: кожне додаткове вкладення капіталу і праці в землю дає менший порівняно з попереднім вкладенням ефект, а після певної межі всякий додатковий ефект стає неможливим.
Взагалі вчення Тюрго збігається зі вченням фізіократів, але при цьому слід зазначити такі ідеї:
• прибуток від капіталу поділяється на витрати для створення продуктів і прибуток на капітал (заробітна плата власника капіталу, підприємницький прибуток і земельна рента);
• обмін взаємовигідний обом товаровласникам, тому відбувається зрівнювання цінностей благ, що обмінюються;
• силача позичкового відсотка виправдовується втратою прибутку позикодавця при наданні позики;
• поточні ціни на ринку, на думку Тюрго, формуються з урахуванням попиту і пропозиції, будучи критерієм, за яким можна судити про надлишок або нестачу капіталів.
4. Економічне вчення А. Сміта
Адам Сміт (1723—1790) народився в Шотландії в сім'ї чиновника. У 1740 р. закінчив університет у м. Глазго і був направлений для підвищення освіти в Оксфордський університет. У 28 років обраний професором філософії і моралі університету в Глазго. У 1759 р. він видав наукову працю під назвою "Теорія моральних почуттів", яка принесла йому широку популярність. У 41 рік Сміт відмовився від роботи в університеті й зайняв місце вихователя в сім'ї видатного політичного діяча. У цей час (1764—1766 рр.) він багато подорожував по Європі, особисто познайомився з французькими вченими Ф. Кене, А.Р.Ж. Тюрго і почав роботу над головною працею "Дослідження про природу і причини багатства народів". У 1778 р. Сміт був призначений на посаду комісара митниці в Единбурзі, з 1787 р. — ректор університету в Глазго.
Поява книги Сміта "Дослідження про природу і причини багатства народів" було завершенням етапу становлення політичної економії як науки. У ній автор чітко визначив предмет, методологію і загальну основу політичної економії як особливої галузі знання.
Предметом економічної науки, за Смітом, є суспільний економічний розвиток і зростання добробуту суспільства. При цьому розвиток економіки спирається на матеріальні (фізичні) ресурси суспільства, використання яких веде до створення благ і багатства народу.
Методологія вчення Сміта ґрунтується на концепції економічного лібералізму, основні положення якої такі:
• інтереси окремих осіб співпадають з інтересами суспільства;
• "економічна людина", за Смітом, — це особа, яка наділена егоїзмом і прагне до все більшого нагромадження багатства;
• неодмінною умовою дії економічних законів є вільна конкуренція;
• "полювання" за прибутком і вільна торгівля оцінюються Смітом як діяльність, вигідна всьому суспільству;
• на ринку діє "невидима рука", за допомогою якої вільна конкуренція управляє діями людей через їхні інтереси і веде до вирішення суспільних проблем у найкращий спосіб, максимально вигідний як окремим особам, так і всьому суспільству взагалі.
Завдання політичної економії, за Смітом, полягає у збільшенні могутності та багатства країни.
В основі економічних поглядів Сміта лежить ідея, що продукти матеріального виробництва — це багатство нації, а величина останнього залежить:
• від частки населення, зайнятого продуктивною працею;
• продуктивності праці.
Головний чинник збільшення рівня продуктивності праці — поділ праці, або спеціалізація. Результатом поділу праці, за Смітом, є:
• економія робочого часу;
• вдосконалення навичок роботи;
• винахід машин, що полегшують ручну працю.
Гроші, за Смітом, — особливий товар, який є загальним засобом обміну.
Сміт вважав, що витрати обігу мають бути мінімальними, і тому віддавав перевагу паперовим грошам. У теорії вартості яскраво виражена суперечливість поглядів Сміта. У своїх працях він визначає три підходи до поняття вартості:
1) вартість визначається витратами праці;
2) вартість визначається працею, що купується, тобто кількістю праці, на яку можна придбати певний товар. Це положення справедливе для простого товарного виробництва, а в умовах капіталістичного виробництва — ні, оскільки товаровиробник при обміні отримує більше, ніж витратив на оплату праці;
3) вартість визначається прибутками, тобто джерелами прибутку, до яких вчений відносив заробітну плату, прибуток і ренту. Це визначення носить назву "догма Сміта" і лягло в основу теорії факторів виробництва.
Визнаючи, що до вартості одиничного товару, крім прибутків, входить також вартість спожитих засобів виробництва, Сміт, однак, стверджував, що їхня вартість створюється живою працею в інших галузях, тому, зрештою, вартість сукупного суспільного продукту зводиться до суми прибутків. Таким чином, виходить, що вартість засобів виробництва, створена працею минулих років, зникла.
Сміт вважав, що заробітна плата — це "продукт праці, винагорода за працю". Розмір заробітної плати залежить від економічної ситуації в країні, оскільки при збільшенні багатства збільшується попит на працю. Прибуток — це "вирахування з продукту праці", різниця між вартістю виробленого продукту і заробітною платою робітників. Земельна рента — це також "вирахування з продукту праці", який створюється неоплаченою працею працівників. Капітал — це частина запасів, на яку капіталіст розраховує отримати прибуток.
Головний чинник нагромадження капіталу, за Смітом, — ощадливість. Сміт увів поділ капіталу на основний і оборотний. Під основним капіталом він розумів капітал, який не вступає в процес обігу, а під оборотним — капітал, який змінює форму в процесі виробництва. Однак відповідно до своєї теорії вартості, яка не враховувала вартості засобів виробництва, створеної працею минулих років, він ігнорував постійний капітал.
Принцип повного невтручання держави в економіку країни — "laissez fairе", за Смітом, — є умовою багатства, а державне регулювання необхідне лише у разі виникнення загрози загальному благу.
Сміт сформулював чотири правила оподаткування:
• пропорційність — податки мають сплачувати всі громадяни, кожний відповідно до своїх доходів;
• мінімальність — податок має бути мінімальним і встановлюватися за принципом справедливості;
• визначеність — податок, який слід сплатити, має бути точно наперед визначеним і не змінюватися довільно;
• зручність для платника — всякий податок має стягуватися у такий час і спосіб, який найменш обтяжливий для платника.
5. Д. Рікардо — економіст епохи промислової революції
Наприкінці XVIII ст. в економіці Англії (і багатьох інших країн) відбувся промисловий переворот.
Почався перехід від мануфактури до великого машинного індустріального виробництва (заводів, фабрик), великого землекористування.
Промислова революція супроводжувалася такими подіями:
• високі темпи економічного розвитку;
• різке збільшення числа міського населення за рахунок міграції із сільської місцевості;
• використання на великих підприємствах некваліфікованої праці робітників, а також жінок і дітей;