Методи вивчення трудових процесів працюючих і нормування праці (стр. 5 из 6)

4. Самофотографія — різновид Індивідуальної фотографії, розрахований на те, що працівник сам вестиме спостереження за своєю роботою і фіксуватиме втрати робочого часу з різних причин, у першу чергу ті, що трапляються не з його вини .

Цей досить ефективний метод спостереження за трудовим процесом і виявлення резервів економії робочого часу, пов'язаних із якістю обслуговування, зародився ще в 1946 р. як своєрідне мікросоціологічне обстеження. Але досить швидко він був забутий через те, що адміністрація підприємств не була заінтересована у виявленні та використанні прихованих внутрішніх резервів.

Беручи до уваги ефективність самофотографії як методу контролю знизу за якістю організації праці і виробництва, її доцільно проводити не менш як 2—3 рази на рік на кожному робочому місці. Наслідками кожного туру самофотографії мають бути узагальнення зібраної інформації, докладне обговорення, розробка і реалізація дійових заходів щодо усунення причин втрат або непродуктивного використання робочого часу.

5. Фотографія робочого дня багатоверстатника багато в чому схожа з груповою. Відрізняється тим, що одноіменні затрати часу зводяться у двох варіантах: відносно до робітника і до обслуговуваних ним верстатів, машин, апаратів. Матеріали фотографії використовуються для обґрунтування норми обслуговування багатоверстатника, визначення тривалості перерв у його роботі і в роботі устаткування.

6. Фотографія виробничого процесу застосовується за умов безперервного апаратурного виробництва. Спостереження одночасно ведеться за діями оператора (апаратчика), параметрами технологічного процесу та випуском готової продукції. Вперше цей вид фотографії з'явився у 1934 р. під назвою метода двосторонньої фотографії.

Основне завдання його полягає у встановленні чіткої взаємодії людей і устаткування, розробці детальних професійних інструкцій та карт організації праці.

Такий вид спостереження потребує значної спеціальної підготовки спостерігача, який повинен добре знати, якою мірою існуюча організація праці відповідає проектній. Опрацювання даних спостереження ведеться окремо відносно до робітника і устаткування.

7. Маршрутна фотографія застосовується тоді, коли виникає потреба проаналізувати завантаженість робітників, які не мають постійних робочих місць, а виконують свої обов'язки на пересувних робочих місцях (водії, машиністи кранів, трактористи тощо) чи працюють на досить розлогих зонах обслуговування (черговий персонал слюсарів, електриків, наладчики устаткування, прибиральники, підсобні робітники і т.п.).

Такий вид фотографії звичайно виконується двома спостерігачами. Один перебуває на початку, а другий — наприкінці маршруту або зони. Можливий і такий варіант, коли спостереження веде одна людина, пересуваючись разом з рухливим робочим місцем. Якщо спостерігач один, він може, залишаючись на одному місці, фіксувати роботу кількох транспортних одиниць, реєструючи їх появу в одних і тих самих пунктах, що дістали назву фіксажних точок. Цей вид фотографії ще не набув широкого визнання через недостатню увагу до допоміжного виробництва.

8. Цільова фотографія — різновид групової фотографії. Застосовується з метою розв'язання вузького, конкретно-цільового завдання щодо оцінки якості використання робочого часу протягом певної частини робочої зміни або виконання працівниками конкретної виробничої функції. Наприклад, необхідно дослідити, як використовується (за якими напрямами) робочий час у першу або останню годину зміни, які величини втрат часу при одержанні інструментів, заготовок, креслень тощо.

Проводиться цільова фотографія здебільшого раптово, без попередження відповідних служб і людей з метою одержання вірогідної інформації. Це дійовий засіб зміцнення трудової та виконавської дисципліни, поліпшення організації праці.

Описані вище види фотографії робочого часу звичайно здійснюються методом безпосередніх вимірів, фіксацією поточного часу з обмеженою кількістю спостережуваних об'єктів.

Якщо виникає потреба аналізу завантаження устаткування або масової фотографії з метою одержання оперативної вірогідної інформації із залученням до участі у цьому процесі мінімальної кількості спостерігачів, то найбільше виправдовує себе метод моментних спостережень.

9. Фотографія часу використання устаткування проводиться 2—3 рази на рік з метою визначити степінь завантаження устаткування в часі. Проходячи за маршрутом, спостерігач фіксує лише дві події: "працює" або «не працює». В його завдання також входить дотримуватись методики спостереження.

Використання методу моментних спостережень дозволяє незначними силами кваліфікованих фахівців спостерігати практично за всім верстатним парком підприємства одночасно.

10. Масова фотографія робочого часу застосовується при одночасному обстеженні великої сукупності працівників методом моментних спостережень. Поширена на великих підприємствах, де достатньо підготовлених фахівців.

Приклад 2. За даними фотографії робочого часу «приховані» втрати становлять 16%, «неприховані» — 8%. На скільки відсотків можна ущільнити робочий день, якщо ліквідувати втрати відповідно на 30% і 50%?

Розв’язання:

1. Розраховуємо нові значення К2 та К3 відповідно: 16% × 0,7 =

= 11,2% залишиться та 8% × 0,5 = 4,0% залишиться.

Скористаємося формулою

Слід зауважити, що аналогічні розрахунки за умови повної ліквідації втрат робочого часу дадуть змогу ущільнити робочий день на 31,5% (100 (16 + 8) : (100 – (16 + 8))).

Розділ 3.Економічна ефективність

При аналізі використовування робочого часу необхідно порівнювати динаміку годинний, денний і річний виробіток робітників. Якщо індекс денного вироблення менше індексу вартовий, то це є показником збільшення внутрішньо змінних втрат робочого часу, а перевищення індексу річного вироблення над індексом денної свідчить про зростання числа явочних днів в році і на оборот. Порівняння динаміки показників годинної, денної і річної виработки робітників дозволяє зробити висновок про зміни у використовуванні робочого часу за звітний період. Але цим методом можна одержати тільки відносні показники поліпшення або погіршення використовування робочого часу в порівнянні з базисним періодом. Для виявлення ж резервів зростання продуктивності праці за рахунок кращого використовування фонду робочого часу необхідне знать абсолютні розміри втрат робочого часу. Розмір внутрішньо змінних втрат робочого часу слід визначати шляхом проведення фотографій робочого дня, а також на основі вивчення облікових матеріалів про простої, доплатні листки, виписиваємих за додаткову роботу при відступі від нормальних умов технологічного процесу, при переробці бракованої продукції і т.п. Продуктивність праці росте прямо пропорціональна збільшенню фонду робочого часу в середньому на одного робітника. Якщо втрати робочого часу складали в базисному періоді n%, а в плановому намічено їх скоротити до т %,то продуктивність праці робітника підвищиться на:

Витрати робочого часу на якійсь ділянці виробництва складають 15%, і є можливість скоротити їх при здійсненні відповідних заходів до 5%, тоді це підвищить продуктивність труда на 11,8%:

Намічено скоротити внутрішньо змінні втрати з 10 до 5% робочого часу, економія в цьому випадку буде дорівнюватиме 5.26:

Якщо даний захід розширюється на 500 робітників, то економія чисельності складає 26 чіл. (500 х 5,26 : 100).

У ряді випадків ефективність заходів може бути незначної. Тоді економію робочого часу слід обчислювати в людино-годинах. Для визначення економії в чисельності робітників треба підсумовувати економію в годиннику по низці заходів, а потім вже переводити в середнеоблікову чисельність робітників по формулі:

де ФРВ — річний фонд робочого часу одного робітника, ч;

Tсн — зниження трудомісткості в нормо-годиннику;

До — коефіцієнт виконання норм виработки.

Висновок

Таким чином нормування праці — це основа її організації на підприємстві, це вид діяльності з управління підприємством, спрямований на встановлення оптимальних співвідношень між витратами та результатами праці, а також між чисельністю працівників різних груп та кількістю одиниць обладнання.

Основними об'єктами нормування праці є робочий час, обсяг роботи, зона обслуговування, витрати енергії працівників.

Раціональне використання робочого часу на підприємстві починається із встановлення найдоцільніших режимів праці і відпочинку. Розрізняють змінний, добовий, тижневий і місячний режими. Для виявлення резервів раціональнішого використання фонду робочого часу працівників проводиться класифікація видів витрат робочого часу за такими напрямками: а) час роботи і час перерв у роботі; б) нормований і ненормований робочий час. Коефіцієнт використання робочого часу показує рівень організації праці на підприємстві і розраховується діленням фактичної тривалості робочого дня на нормальну.